Від пінти ячмінного пива до носа його величності...

В одному з оповідань О’Генрі головний герой, побачивши у себе зниження температури до 101 градуса, радісно зауважує, що сильний жар минув і приводу для занепокоєння вже немає... Будь-який із жителів англомовних країн залишив би цей градусний епізод книги без уваги, але для нас, що живуть за еталонами міжнародної метричної системи, він становить інтерес особливий, оскільки говорить не про знайому точку найвищого кипіння, а про тепло людського тіла за Фаренгейтом. Річ у тім, що за багато років життя в спектральному світлі еталонів Міжнародної системи одиниць ми настільки звикли до всіляких градусів Цельсія, кілограмів і літрів, що тільки-но мова заходить про англійські дюйми, унції чи гарну пінту елю, ми відразу ж розгублюємося, не знаючи як перекласти і що до чого додати.

Історія сучасної англійської системи вимірів почалася ще далекого XIV століття, за часів правління того самого Едварда II, котрий визначив «ячмінний» дюйм і стандартизував довжину фута. 1324 року цей король узаконив дюйм, довжина якого стала дорівнювати трьом ячмінним зернам, вийнятим із середньої частини колоса і приставленим одне до одного. Було зачеплено і настільки улюблений жителями сьогоднішніх англомовних країн фут, довжина якого після уточнення через так звану «міру шток» була визначена «як середня довжина ступнів шістнадцяти чоловік, які виходять в неділю із вранішньої...».

Екстравагантність у цієї системи мір, як бачимо, була вже тоді. У ці й наступні століття Англія, як, утім, й інші європейські країни, переживала тяжкий за своєю суттю й наслідкам період становлення метричних мір. Визначення розмірів усіляких ярдів, футів, палмів і дюймів змінювалися з надзвичайною швидкістю. Здавалося, що до швидкої зміни форм і назв доклав руку якийсь невидимий оку блазень. Лише його тихими нашіптуваннями у бік королівського вуха можна було пояснити, наприклад, знаменитий ярд, рівний колись відстані від кінчика носа до кінця вказівного пальця витягнутої руки самого Генріха I. Щоправда, за іншою, менш поширеною і більш правдоподібною версією, ярд веде свій родовід не від королівського носа, а від меча англійського вседержителя, котрий ніби-то і став першим еталоном. Ну, а сьогоднішній колорит цієї всесвітньо відомої довжини упирається лише в узаконені 91,44 см, і нічого спільного з носом чи клинком короля не має.

Сьогодні англомовні країни будь-яку вагу вимірюють у фунтах (453,6 г) і унціях (28,3 г), довжину — у милях (1609 м), ярдах (914,4 мм), футах (30,48 см або 12 дюймів) і дюймах (2,54 см). Температуру міряють за 180-градусною шкалою Фаренгейта, де нуль градусів — не звична для нас позначка замерзання води, а температура суміші зі снігу й нашатирю, рівна за Цельсієм мінус 17,8 градуса.

Серед дрібногабаритних мір об’єму й рідин найпопулярнішою є, звісно ж, стара добра пінта. Вже багато десятків років країни, котрі живуть за англійською системою мір, дають їй різні «трактування». Якщо, приміром, ви зазирнете в один із британських пабів, то зустрінете 0,57-літрову пивну посудину, у той час як ємність його американського аналога не перевищить прийняті й узаконені там 0,47 літра. Серйозні відмінності всередині англійської системи — не така вже рідкість і для інших мір. Однак Imperial Measures не лише продовжує існувати, а й активно протистоїть Міжнародній метричній системі, історія котрої почала свій відлік 20 травня 1875 року. Якщо тоді Метричну конвенцію схвалили й прийняли 17 держав, то через якусь сотню років кількість країн, що приєдналися до Міжнародної системи СІ, збільшилася до 43. Не стала винятком і Англія, проте її підпис під десятковою системою одиниць мав радше декларативний характер і не приніс метричних наслідків для країни.

Ще Дізраелі казав: «Всі нації діляться на дві групи: одні управляються сильною владою, інші — сильними традиціями». Великобританія, поза всяким сумнівом, належить до останніх. Але ні сила вікових традицій, ні англійський консерватизм, який став притчею во язицех, не пояснюють її затятого небажання перейти на міжнародні одиниці міри та ваги. Щоб внести хоча б дещицю ясності в це непросте питання, «ДТ» вирішило звернутися до Миколи Жалдака, першого заступника генерального директора Українського центру стандартизації та метрології:

— На мій погляд, основною проблемою переходу Англії на Міжнародну систему одиниць є великі матеріальні витрати, величезні капіталовкладення. Якщо ті ж фунти переводити в кілограми, доведеться змінювати все — від написів до приладів. Колись Великобританія вже намагалася запровадити у себе міжнародну систему. Тоді в магазинах установлювали необхідні вимірювальні прилади, на цінниках поруч із фунтами й унціями писали грами. Але нічого не вийшло. Адже англійці — люди не лише помірковані, а й консервативні, у більшості випадків вони дотримуються принципу «що менше ми змінюємо, то краще». Крім того, англомовні країни домінують у промисловому розвитку, що дозволяє їм проводити свою політику щодо збереження мір.

— Законодавиці міжнародних метричних одиниць — Франції — знадобилося 45 років, щоб запровадити десяткову систему в широкий ужиток, зробивши її обов’язковою для кожного жителя країни. Великобританія враховує і виконує метричні вимоги міжнародного співтовариства вже більш ніж сто років. Це і є той самий консерватизм?

— Звісно, єдина метрична система змогла б полегшити всі торгові операції і значно спростити наукові дослідження, тим більше що міжнародні вимоги до англомовних країн дуже жорсткі. Англійські міри і справді вносять деякий дисбаланс, однак це не заважає самим цим державам лідирувати в багатьох сферах і активно розвиватися.

— Міжнародні еталони зберігаються в Бретейльському павільйоні в парку Сен-Клу, в передмісті Парижа. Де знаходяться англійські «зразкові міри» і які умови їхнього зберігання?

— 1998 року я був на навчанні в лондонській Національній фізичній лабораторії, одній із найстарших метрологічних установ світу. (На її території, біля корпусу, в якому працював Ньютон, є навіть та сама яблуня, плід якої допоміг ученому відкрити всесвітній закон тяжіння.) Саме там, у приміщеннях із стабілізованим температурним режимом, вологістю й іншими запобіжними заходами зберігаються англійські еталони. Користуються ними дуже рідко, щоб вони не змінювали свого значення і не зношувалися. Всі приміщення екрановані.

Чому, ви думаєте, наш центр побудовано біля Феофанії? Тому що на Либідській, де спочатку планувалося його будівництво, погана транспортна розв’язка, сильні радіоперешкоди і висока вібрація, а все це для роботи метрологічного центру неприпустимо. До речі, рівень нашої української метрології дуже високий. 1995 року ми створили первинний державний еталон моля, що ввійшов у п’ятірку кращих світових еталонів.

«Вона була б найбезглуздішою з усіх, якби англійська монетна система не була ще більш безглуздою», — сказав колись про англійську метрологію відомий учений лорд Кельвін. Дійсно, не оцінити заплутану красу цих мір неможливо. Найбільшої уваги гідна, наприклад, бочка (tun), котра містить два бути (Butt), три пунчони (Puncheon), чотири оксофти (Hoggshead), шість тієрсів (Tierce), 14 рундлетів (Rundlet), 252 галони і дорівнює 1144,95 літра.

Тонким багатством форм виділяється і розпрекрасний галон. Ця чільна в мірі сипучих тіл і рідини одиниця містить два потлі (Pottle), чотири кварти (Quart), вісім пінт (Pinte) або 32 джилі (Gill). Якщо у Великобританії один галон = 4,546 л, то в США його обсяг для сипучих тіл і рідини дорівнюватиме, відповідно, 4,405 і 3,785 літра. Більший за нього лише так званий квартер (Quarter), що вміщає два коми (Comb), вісім бушелів (Bushel), 32 пеки (Peck), 64 галони або 290,7813 літра. Цей список можна було б продовжувати без кінця, добре що англійський метричний колодязь до країв наповнений яскравими формами й ефектними визначеннями. А коли ще й врахувати, що старі міри ємності своєю складністю значно перевершували нинішні, то не залишається нічого іншого, як погодитися з тим самим лордом Кельвіном, який десятки років тому настільки чудово сказав про суть англійської системи мір. Однак, щоб уникнути деякої упередженості, процитуємо президента Американського інституту ваг і мір, котрий у брошурі за 1946 рік сказав на захист британських одиниць ось що: «Американський інститут ваг і мір, організований 1916 року, є противником пропаганди на користь обов’язкового запровадження в Сполучених Штатах метричної системи мір. Інститут не заперечує проти вживання цієї системи тими, хто вважатиме її для себе корисною. Користування цією системою допускається в Сполучених Штатах законом із 1866 року, у Великобританії — майже відтоді ж. Із того, що за минулий із цього моменту час лише нечисленні комерсанти цих країн прийняли метричну систему, можна зробити висновок, що вона не надає переваг поза сферою наукових лабораторій... Поки народи не перейшли на єдину мову і на спільну грошову систему, ми виграли б небагато від уніфікації мір і ваг».

На щастя, Американський інститут мір і ваг помилився у своїх прогнозах. За межами товстих лабораторних стін міжнародна СІ не тільки не зламалася, а й прийняла віжки метричного правління у свої міцні руки. Саме тому сьогоднішні дециметри з метрами, як і всілякі кілометри з міліметрами стрункими лавами крокують під національними прапорами більшості держав. У той час як британці за старою звичкою продовжують користуватися футами, міряти дюймами і говорити про чудову температуру в 98 °F.