ВЕРЕСЕНЬ. ЙОСИП БУРГ

У одній з краківських книгарень натрапив на книжку одного з патріархів літератури на ідиш Йосипа Бурга. Нову книжку, видану з любов’ю до автора й повагою до його непростої творчої долі — адже ми прекрасно усвідомлюємо, що означало бути єврейським письменником в Радянському Союзі. І що означає бути ним сьогодні, коли корабель ідишської культури переповнюється водами минулого і тихо прямує в історію разом з останніми своїми читачами — тими, хто вберігся від Гітлера і разом з останніми своїми письменниками — тими, хто вберігся від Сталіна...

Краків для мене — звісно, лише однією своєю частиною і лише однією частиною мого світосприйняття — місто загиблої цивілізації. Поруч з древньою і живою столицею старої Польщі — мертвий Казімеж, позбавлений своїх мешканців, перетворений у музей, забальзамований... У Варшаві тепер можна лише здогадуватись, де було гетто, разом із загиблими мешканцями зникли і їхні квартали... А в Кракові Казімеж — ідеальний пам’ятник втраченої цивілізації: тут мешкали читачі Йосипа Бурга і тепер їх тут немає. Ласкаво просимо до Освенцима...

І от в цьому місті, яке так трагічно позбулося своїх мешканців, я читаю книжку єврейського письменника польською мовою. А між тим цей письменник — з Чернівців. Практично все життя — якщо не рахувати, звичайно, років війни — він прожив у цьому місті. Місті, яке завжди було дивовижним сполученням румунської, української, єврейської, німецької культур — чи багато у нас таких міст із такою пам’яттю, як Чернівці? Йосип Бург — дійсно наш культурний феномен: він на все своє довге, скоро вже дев’ять десятиріч, життя залишився вірним не тільки рідній мові, але й рідній Буковині. І колись закордонний читач буде пізнавати Чернівці по його творах, як він пізнає Дрогобич по оповіданнях Бруно Шульца... Та чому колись? Польський, російський, ізраїльський читач вже відкриває для себе це місто...

Після того, як я написав у щоденнику про Бруно Шульца, отримав прекрасного листа від редактора львівського культурологічного часопису «Ї» — одного з найбільш шанованого мною українських, ба, більше — європейських журналів — Андрія Павлишина. Пан Андрій написав, серед іншого, що він проти омертвіння коренів, які живлять нашу цивілізацію. І пообіцяв наступного року «до 110-річного ювілею Шульца видати ще і ще переклади, які не хоче знати наша дивна київська еліта, але які потрібні нам, аби відчути себе сповненими у світі». Чудові слова! Однак Бруно Шульца давно вже немає серед нас, він перетворився на спогад, символ, культурне явище... А Йосип Бург — наш сучасник. Просто літня людина з маленького провінційного міста і водночас живий свідок тієї життєвої і культурної атмосфери, про яку писав у іншому провінційному місці Бруно Шульц. А, може, Йосип Бург і є цією атмосферою?

Ми про все — і про всіх — згадуємо занадто пізно... Колись видаватимемо книжки Бурга у перекладі з польської, російської чи івриту і дивуватимемося, що, виявляється, він був нашим співвітчизником і людиною, яка до останнього рятувала цей дивний, химерний, назавжди втрачений світ українських єврейських містечок... Крихітні шматочки розбитого люстра не завжди треба відшуковувати у далекій історії за допомогою археологічного знаряддя. Вони можуть бути тут, просто поруч з нами — звісно, якщо ми не залишатимемося байдужими і не будемо холоднокровно розтоптувати своєю неувагою ці останні промінчики колись яскравого і щедрого сонця...