Вересень: "Сонечко встає і шумить трава…"

Навіщо ви вигадуєте нові машини, мобільні пристрої, комп'ютери, пишете і вчите інструкції до них, якщо при цьому забуваєте назви квітів.

Так казав вуйко Дезьо

Ми виховання підмінили навчанням, навчання підмінили інформуванням, оцінювання передоручили тестуванню. При цьому маємо Інтернет - грандіозне надбання в сенсі джерела інформації. Інтернет - це водоспад, шквал, феєрверк нестримних імпровізацій та інтерпретацій.

Але… Імпровізації та інтерпретації є продуктивними, стають основою інтуїтивного відкриття тільки тоді, коли спираються на цілісний моральний світ.

Інтернет не формує морального світу. Цей світ своїми оцінками й діями створюють і передають тато і мама, дідусь і бабуся, вчитель-наставник, а не оператор чи провайдер.

От і маємо: торжество засобів без мети.

Нині точиться жвава полеміка про концепцію сучасної школи. Ми живемо в постіндустріальному світі - тобто світі примусового обміну.

На ринку - це нав'язаний попит. Він формує фіктивні капітали, які адмініструються як реальні.

У просторі політики - це нав'язане соціальне замовлення. Як наслідок - маємо фіктивні партії без ідеології, які обслуговують штучно створеного виборця - електорат. Така політика теж фіктивна.

В інформаційному просторі запановують фейки - повідомлення без факту, що дезорієнтує людину, її побут. Життя людини теж стає фіктивним. Вона вчиться виживати у вигаданому фіктивному світі, але стає безпомічною та безпорадною в реальному довколишньому світі.

Нині є багато різних концепцій школи: вони по-різному називаються, мають різні цілі, способи й засоби досягнення сформованих завдань. Та це - дискурси, що мають другорядне значення. Фундаментальним у визначенні змісту концепції школи має бути відповідь на запитання: "Із чим має бути скоординована концепція - з довколишнім світом, подарованим людям, чи з моделлю світу, вигаданою людьми?".

За своєю онтологією школа повинна мати концепцію, що відображає концепцію і вимоги життя. Відтак, формулюючи для себе основне запитання щодо того, якою повинна бути сучасна школа, маємо зосередитися на виборі: із чим координувати концепцію школи - з реальною природою довколишнього світу чи з фіктивними замовленнями постіндустріальної цивілізації?

Еріх Фромм зазначав: "Нещасна доля людей - наслідок незробленого ними вибору". Постіндустріальне суспільство не просто штучно звужує варіанти вибору, воно їх нав'язує. Тому навіть зроблений вибір буде хибним.

Школа - це унікальний спонтанний порядок, що виник у надрах суспільства у процесі його еволюції. Цей спонтанний порядок утримувався за рахунок енергії солідарних дій суспільства, і тому протягом усього цього часу школа зберігала стійкість і продуктивність. Ця школа була органічним продовженням спонтанних порядків Світу, тому перебувала у просторі Задуму щодо людини.

Нині, коли ми переймаємося пошуком її концепції в умовах сьогодення, мусимо усвідомити для себе, чим саме вона має бути: продовженням спонтанних порядків Світу (Задум щодо людини) чи одним з інститутів - нав'язаним порядком моделі Світу (задум людини).

Здійснюючи такий вибір, маємо розуміти: в другому випадку школа, як і будь-який нав'язаний порядок, перетворюється на доктрину моменту, що постійно змінюватиметься як і все, що вигадане людьми. І чи можна буде такий динамічний інститут назвати школою? Він радше нагадуватиме шпаргалку на локальне запитання в "білеті" моделі.

Відтак у день свята Першого дзвоника, визначаючи концепцію сучасної школи, її координацію, ми повинні подбати про те, щоб зроблений нами вибір не був зроблений за нас і не став для нас і школи "останнім дзвінком".

Людина є пошуковим проектом Творця - Задумом щодо людини. Тому будь-які її власні зусилля щодо пізнання Світу є пустими й зайвими. Аматорська імпровізація при розгортанні величного Сюжету завжди видаватиметься карикатурою, а її претензія на зміст обернеться розпачем - страченим життям. Життя потрібно не розгадувати, а розпізнавати, реалізовувати й насолоджуватися ним, беззастережно довіряючи Задуму і Світу. В цьому й виявиться повнота втілення Задуму щодо людини.