Велике серце маленького життя: «Отримує лише той, хто віддає!»

«Бурхливий потік сучасного життя змушує нас вибирати майже щодня: то зачіску, то маршрут, то депутата. Однак, на відміну від ньютонівського яблука, готові рішення на голову не падають... Ніщо не дається так важко, як пошук свого місця на землі. Немає нічого більш відповідального, ніж визначення свого життєвого шляху... «Я хочу...», «Я мрію...», «Мене турбує...»... З цього розпочинається пошук, із цього розпочинається шлях...»

Ці чудові слова — з посібника «Шляхи незвідані та шляхи відомі», адресованого випускникам шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. У цьому нестандартному виданні наведено цілу низку практичних порад, точніше, порад-спогадів колишніх випускників цих закладів, які сьогодні вже реалізувалися в мистецтві, політиці та бізнесі, подано перелік усіх регіональних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, вказані телефони довіри, адреси кризових центрів. Посібник — лише одна з граней довгострокової комплексної Програми адаптації випускників шкіл-інтернатів до соціуму в рамках всеукраїнського проекту «Велике серце маленького життя», ініційованого групою компаній «Фокстрот» за підтримки Місії соціальної допомоги дітям Української православної церкви (УПЦ), Благодійного фонду «Крона» ГК «НІКО», Міністерства освіти та науки України.

Перший етап проекту розпочався ще в 2006 році зі зйомок першого в Україні дитячого повнометражного художнього фільму «Маленьке життя» режисера Олександра Жовни, в якому розповідається історія хлопчика-сироти, котрий знайшов притулок у стінах православного монастиря. Якось туди привозять і тяжкохвору дівчинку. Довідавшись про те, що врятувати її може тільки молитва до великомученика Пантелеймона, хлопчик починає писати ікону цього святого, щоб потім холодними ночами молитися їй, стоячи біля вікна дівчинки. Зрештою, хвора видужує, але її порятунок коштує життя хлопчику...

Далі був Всеукраїнський конкурс «Духовне начало: надії і мрії», який зібрав 13 тисяч (!) дитячих малюнків і п’ять тисяч літературних творів вихованців різноманітних дитячих будинків та інтернатів України. Близько 100 з них відібрали для експозиції в Музеї українського народного декоративного мистецтва на території Києво-Печерської лаври, але всіх авторів відзначили —подарунками та відкриттям грошових рахунків.

А торік у липні в надрах «Великого серця маленького життя» стартувала згадана вище Програма соціальної адаптації підлітків дитячих будинків на 2007—2008 навчальний рік, у рамках якої держава, бізнес і церква об’єдналися, щоб допомогти найталановитішим і найбільш цілеспрямованим вихованцям вступити в доросле життя. У рамках відбірного туру організатори провели творче анкетування в «Проект мого життя», розглянувши 298 анкет-сповідей. У 16 років дівчина, яка виросла в дитбудинку, пише: «Найстрашніше для мене — залишити тих, хто був зі мною поруч, хто підставляв мені плече допомоги й був порадником. Страшно раптом опинитися на широкому шляху життя, де треба самому все вирішувати, долати труднощі, хоча нас до цього і готують. Навіть не уявляю, як можна про­жити цілий місяць на
43 гривні, які дадуть нам при виході зі школи, поки в новому навчальному закладі ти дочекаєшся стипендії?! А ще — де жити? Адже не всі навчальні заклади мають гуртожитки. Як харчуватися?..»

Результати анкетування дозволили відібрати з різних інтернатів і дитячих будинків України 12 найбільш мотивованих до жит­тєвих змін молодих людей віком 16—17 років. За півроку роботи Програми вони пройшли серйозні психологічні тренінги, профорієнтаційні співбесіди, дістали юридичні консультації та допомогу репетиторів при вступі до училищ і вузів. «Ми, як батьки, пишаємося успіхами наших дітей, радіємо, що наша посильна допомога і помірна опіка були немарні, — зазначила на прес-кон­ференції, присвяченій фінальному етапу проекту «Велике серце…», глава правління Благодій­ного фонду «Крона» ГК «НІКО» Олена Мацібох. — Ми намагалися дати цим підліткам усе, що в нормальній ситуації дали б батьки, але при цьому намагалися не перейти меж надмірної опіки, як це часто трапляється в роботі з сиротами. Найголов­ніше, що ми хотіли донести до цих молодих людей, які тільки вступають у доросле життя, — принцип, озвучений ще Шота Руставелі: «Отримує лише той, хто віддає!» Сподіваюся, діти добре засвоїли цю формулу і як успішні особистості насамперед піклуватимуться про благо навколишніх — за нашої допомоги здійснюватимуть власні соціальні проекти для своїх однолітків».

Таїсія Младинова з Одеси вступила до медичного училища, але планує ще закінчити й курси дизайнера. Христина Глухова з Івано-Франківська мріє працювати слідчим і навчатиметься в Прикарпатському університеті на юридичному факультеті. Яромира Чуйко (Буча) і Наталя Терещенко (Кіровоград) навчатимуться в Київському педагогічному університеті. Віталій Когут із Канева вступив до НАУ на аерокосмічний факультет, Володя Глушко з Донецька — в місцевий Національний технічний університет, а Богдан Степанюк (Сміла) вже зарахований в Черкаський педагогічний університет.

Попри те, що фінальний етап всеукраїнського соціального проекту «Велике серце...» успішно фінішував, від подальшої допомоги цим молодим людям ніхто з організаторів не відмовився. Однак відповідальність перед собою та оточуючими доведеться виховувати в собі самостійно. Адже по-справжньому велике серце може бути тільки в тих, хто в кожній людині готовий побачити таке саме палке й відкрите серце...