Важко бути богом в Україні

Збираючи рідкісні предмети старовини, катеринославський губернатор Олександр Фабр створив у губернському місті невеличкий музеум, у якому були представлені кілька «кам’яних баб». Експозиція викликала величезне зацікавлення й увагу до пам’яток давнини — в середині ХIХ століття на території найбільшої в Російській імперії Катеринославської губернії було знайдено 428 кам’яних статуй. Музеум і започаткував дніпропетровську колекцію кам’яних статуй.

Скромну колекцію почав систематично поповнювати відомий учений і краєзнавець, член-кореспондент Імператорського Московського археологічного товариства, Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, найбільший колекціонер Європи, засновник Дніпропетровського історичного музею Олександр Поль.

Серед унікальних експонатів археологічно-історичного музею О.Поля особливе місце посідала стела, знайдена 1862 року в селі Натальївці Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині м. Запоріжжя). Ця стела культового призначення хронологічно датується епохою енеоліту (III — початок П тисячоліття до н.е.). На ній є незначні відколи й невеличкі затертості відполірованої поверхні, але в цілому, попри такий «поважний вік», Натальївська стела добре збереглася: чітко проглядаються обличчя, руки, пояс і зброя — лук, булава, бойова сокирка...

Ще за життя Олександра Поля Дмитро Яворницький відзначав: «Розмаїтість і цінність зібрання старожитностей О.Поля вразили мене — ані раніше, ані після я ніколи нічого подібного не бачив у приватних руках. Зібрання старожитностей Г.П.Алексєєва в тому ж таки Катеринославі та В.В.Тарновського в с. Качанівці Чернігівської губернії Борзенського повіту — ніщо, порівняно з зібранням Поля («Історичний вісник», т. 35 №3, СПБ. 1889).

А сьогодні у Дніпропетровському історичному музеї імені Д.Яворницького зібрано 86 давніх кам’яних статуй — одна з найбільших колекцій України. Її основу становлять половецькі статуї. Особливе зацікавлення викликають скіфські скульптури та стели епохи енеоліту, аналогів яким немає в жодному з музеїв світу.

Натальївську стелу — перлину історичного музею — нині «запрошують» на найпрестижніші міжнародні форуми кам’яних богів, де вона незмінно користується величезним успіхом в археологів та істориків. У колекції О.Поля була найрідкісніша (одна з чотирьох!) скіфська кам’яна статуя (VI століття до н.е.), знайдена в околицях Дубової Балки (нині м. Кривий Ріг), а також низка цікавих половецьких скульптур.

Продовжуючи справу свого вчителя й наставника, молодий археолог і історик Дмитро Яворницький зумів об’єднати розрізнені приватні колекції й поповнити зібрання музею новими знахідками кам’яних статуй. Видатний скульптор ХХ століття, уродженець Дніпропетровська Вадим Сидур, відзначаючи могутній вплив кам’яних статуй на свою творчість, писав: «Найпершим і незабутнім враженням від архаїчної скульптури було дитяче здивування від величезних ідолів, витесаних із сірого граніту скіфами і встановлених на курганах в українському степу. Кілька таких статуй стояли перед Історичним музеєм у Дніпропетровську. Я довго роздивлявся цих скіфських баб, як їх називають в Україні, вражений їхніми грандіозністю та спокоєм, розрахованими на вічність». Серед найбільшого в країні дніпропетровського зібрання кам’яної пластики є експонат ДІМ-А-9039, художню й історичну вартість якого можна порівняти зі скіфською пектораллю та іншими шедеврами світового мистецтва, — унікальна антропоморфна стела епохи енеоліту, названа археологом Л.Криловою Керносівським ідолом за місцем знахідки. Відзначаючи її сенсаційність (давнина походження, безліч малюнків, небачений для свого часу художній рівень скульптури), учені висловлюють різноманітні припущення про культове значення стели. Київський археолог Валентин Даниленко першим із учених вказав на зв’язок зображень Керносівського ідола з найдавнішою арійською культурою й сюжетами міфів індійської літературної пам’ятки «Рігведа». Дослідження підтвердили гіпотезу вченого: раніше відомі за окремими наскельними малюнками, керамічними виробами, знахідками в похованнях енеолітичних племен зображення на Керносівській стелі зібрані воєдино (!), тут виявилося й безліч нових не відомих історикам малюнків та символів.

А сталося це наприкінці серпня 1973 року. Досхочу накатавшись на велосипедах, хлопчики зупинилися на околиці Керносівки біля щойно викопаної силосної траншеї. Тут вони й помітили незвичний камінь, який лежав поруч. «Хлопці! Гляньте сюди, — вигукнув хтось. — Голова!» — «Яка голова?» — «Дивіться: тут очі, ніс, вуха...» Хлопці почали очищати камінь від землі: «Скільки тут малюнків!». Сам собою прийшов здогад: «Це — кам’яна баба!».

Хлопці наввипередки розповідали, як повернулися до села, як узяли візок і, завантаживши його знахідкою вагою 900 кілограмів (!), привезли її до будинку, в якому жив Олександр Гудзь. Тут камінь повністю очистили від землі й вимили. Про свою знахідку хлопці повідомили в Київський інститут археології, адресу якого дізналися в будівельників каналу «Дніпро — Донбас», але вчені так і не відповіли школярам. Новий лист надіслали до Дніпропетровського історичного музею.

Меценат і великий друг музею, начальник виробничого комбінату «Дніпронерудпром» Михайло Соколов виділив «пазик», і ми, члени обласної секції пам’яток археології (була така чудова секція!) на чолі з археологом музею Людмилою Криловою, приїхали в Керносівку Новомосковського району. Не описуватиму захоплення — нічого такого археологи ще не бачили! Можна лише дивуватися, як пощастило археологам. Адже могло так статися, що силосну траншею викопали б в іншому місці, і хто знає, скільки ще пролежала б стела в землі. Та й хлопці могли її не помітити, а помітивши — залишити на тому самому місці. Можна довго розмірковувати, що хлопцям пощастило, але насамперед стелу знайшли бульдозеристи — ось кому пощастило! Однак дорослих не зацікавила знахідка, більше того — «камінь» викинули, через нього мало не зламали ніж бульдозера... Не зацікавилися знахідкою й учені Київського інституту археології, яким уже службовий обов’язок велів це зробити... І лише учні Керносівської школи Анатолій Безима й чотири Сашки — Бугай, Горбаток, Кейбал і Гудзь зробили те, що мали б зробити дорослі! Якби моя воля, я включав би прізвища цих хлопців у всі проспекти, присвячені Керносівському ідолу.

Знахідку описали, з усіх боків сфотографували, надали їй музейний номер і лише потім виставили для загального огляду. Громадяни Дніпропетровська очікували дива, другої пекторалі, нового Тутанхамона, а натомість побачили витесаного з сірого граніту суворого й жорстокого ідола з пронизливим поглядом, всуціль всіяного загадковими малюнками, сценами й символами... Потім Керносівського ідола виставили в Києві на Виставці досягнень народного господарства республіки. Відкритий для іноземців Київ, на відміну від закритого тоді Дніпропетровська, прийняв ідола з цікавістю, але без належного захоплення.

Грандіозний успіх очікував ідола в Москві — його виставили в найпрестижнішому залі столиці — Музеї образотворчих мистецтв імені О.Пушкіна — саме тут розпочалася світова слава Керносівського ідола. Побачити сенсаційну знахідку мріяли всі, але поза конкуренцією був знаменитий Ермітаж — три місяці Керносівський ідол «гостював» у царських палатах на берегах Неви.

У співробітників музею народилася «геніальна» думка: якщо Ермітаж — один із найбільших музеїв світу й найкращий музей країни, то й експонати в ньому мають бути найкращі. Позаяк тут зберігається найбільша колекція скіфських шедеврів, природно, тут місце й Керносівському ідолу! Усе так і сталося б, якби директором Дніпропетровського музею був хтось інший, а не Горпина Ватченко. Саме їй ми зобов’язані тим, що нашому ідолу не змогли оформити постійну прописку в Ермітажі. Кажуть, відстояти неоціненний експонат Горпині Феодосіївні допоміг її рідний брат Олексій Ватченко — член ЦК КПРС, член Політбюро ЦК Компартії України, Голова Президії Верховної Ради УРСР. Так це чи ні, головне, що реліквію вдалося повернути до рідних пенатів. Із Ермітажу в Дніпропетровськ ідола доставили вантажною машиною, без навісу й «подушок» — враження було таке, ніби він ще раз побував у траншеї під ножем бульдозера...

Цей дикий випадок пригадався, коли я слухав розповідь ученого секретаря музею Алли Журби про те, в яких комфортних умовах перебували наші стели на міжнародній виставці «Боги каменю» (1998 —1999. Італія, м. Аоста). Передусім експонати пройшли лабораторне обстеження (!). З’ясувалося: Натальївська стела і Керносівський ідол мають демонструватися в різних залах із різним режимом температури й вологості (!), на відміну від рідного музею, де обидві стели виставлено в одному залі, а про такі температурні умови доводиться лише мріяти. Перевозили експонати гірськими дорогами засніжених Альп у спеціальній машині і спецупаковках.

— Унікальна дніпропетровська колекція кам’яних богів нині в катастрофічному стані, — розповідає завідуюча відділом археології й етнографії музею Лариса Чурилова. — Багато раритетів, які простояли сотні й навіть тисячі років у степах України, потребують негайної реставрації, але її призупинили — немає фінансування. Останніми роками екологічна ситуація в країні й особливо в Дніпропетровську значно погіршилася — це згубно позначається не лише на людях, а й на пам’ятках історії. Реліквії країни не можна зберігати під відкритим небом!

Доктор історичних наук, професор С.Плетньова ще 1974 року попереджала: «...Якщо в найбільших сховищах кам’яних статуй СРСР (Дніпропетровському, Донецькому, Одеському...) не буде збудовано спеціальних павільйонів-сховищ, кам’яні статуї через 50—100 років узагалі зникнуть з обличчя землі».

Протягом останніх десятиліть співробітники Дніпропетровського музею б’ють на сполох — необхідно рятувати унікальну колекцію, але чиновники всіх рангів, включно з Міністерством культури, заводять знайому пісню: «немає коштів». Несподівано хранителів старожитностей підтримав Президент України Віктор Ющенко — під час відвідин музею він схвалив ідею спорудження лапідарію, де зберігатимуться кам’яні статуї й козацькі реліквії. Відомо, будівництво спеціального павільйону — справа копітка й недешева, але для такої справи не шкода й світло світити!

Якщо ми мріємо перетворити Україну на привабливу туристичну країну, необхідні не лише захоплюючі маршрути, мережа першокласних готелів та автобанів. Усе, що передбачається показувати гостям, має бути подане на найвищому рівні. Нам пощастило, ще не всі давні кургани знищено й розорано, ще не всі давні фортеці й городища зруйновано. Потрібно зберегти й унікальну колекцію кам’яних богів — до них у туристів особливий інтерес: боги — це боги, навіть якщо вони кам’яні.