Варвара Ющенко: «Я все встигла в житті зробити»

Померла мама Віктора Ющенка. Якби події кінця осені — початку зими обернулися по-іншому, ця трагічна новина, можливо, доповнена кількома словами з біографії 86-річної жінки, пролунала б скупим повідомленням із вуст телевізійних ведучих десь між сюжетами про складну ситуацію на засніжених вітчизняних автомагістралях і вибори в Іраку. Та й то не факт. Але статус матері Президента змінив формат прощання з Варварою Тимофіївною Ющенко. Майже всі загальнонаціональні телевізійні канали випуски новин у понеділок починали з сюжету про її смерть і відспівування у Володимирському соборі Києва. Показавши засмученого главу держави біля труни матері, перелічували осіб, які висловили співчуття Вікторові Андрійовичу у зв’язку з непоправною втратою: Володимир Путін, Віктор Черномирдін, Леонід Кучма, Віктор Янукович, Віктор Медведчук, Сергій Тігіпко. Неоднозначні почуття виникають, коли цей ряд звучить у такому контексті.

Безперечно, горе такого роду не залишає місця для таких суєтних речей, як політична ворожнеча та чвари. Більше того, саме в такі драматичні моменти людям властиво набагато милосердніше ставитися до своїх кривдників і недругів. І в цьому сенсі у словах «Смерть матері — це такий Божий знак, що дає нам можливість осягнути всю мізерність метушні наших буднів, усю дріб’язковість як поразок, так і перемог», мабуть, є певна частка справедливості. Однак, з огляду на те, кому вони належать, — у них набагато більше безтактності й навіть цинізму. Свідомо чи мимоволі — не істотно — вчорашній суперник Віктора Ющенка по президентській кампанії Віктор Янукович, який висловив у таких формулюваннях своє співчуття, виявив чи то свою нерозумність, чи то повну відсутність людяності. Втім, натяк на певну «кару небесну», що явно прочитується у фразі, яка всіх шокувала, здається, міг виникнути лише у поєднанні першого з другим.

Чи то люди підказали, чи то сам здогадався, але невдовзі після оприлюднення «теплих слів» на адресу Президента Віктор Федорович послав у ЗМІ відкориговане співчуття, з якого було вилучено процитований пасаж. А його вірна медіа-подруга Ганна Герман повідомила, що винуватця подачі в інформагентства «неузгодженого тексту» звільнено. Чим ще більше підкреслила незграбну щирість свого шефа. Той факт, що всілякі поздоровлення, вітання і заяви всім, кому це дозволяє статус або матеріальне становище, пишуть спічрайтери, загалом, не є великою таємницею для більшості народу. Та чи варто в таких делікатних ситуаціях зайвий раз підкреслювати, що той, хто підписав звернення, до слів співчуття, які містяться в ньому, причетний лише дуже віддалено: дав відповідне розпорядження своєму підлеглому або, що ще ймовірніше, схвалив його ініціативу.

Хоч як гірко це визнавати, але нам нікуди не подітися від закону життя: дітям рано чи пізно доводиться ховати своїх батьків. Та набагато нестерпніше, коли відбувається навпаки. У серці Варвари Тимофіївни останнім часом жив страх за життя сина. Важко сказати напевно, коли саме він там оселився. У той день, коли вона благословляла Віктора, який вирішив стати на прю за президентську булаву. Чи трохи пізніше, коли побачила невпізнанно змінене рідне обличчя і зрозуміла, що її дитині загрожує смертельна небезпека. А можливо, неусвідомлена тривога за життя і здоров’я молодшого сина, хоч як вона намагалася її відігнати, почала навідувати Варвару Тимофіївну набагато раніше? Ще тоді, коли його призначили прем’єр-міністром і майже відразу стали «працювати» над його відставкою, використовуючи широкий арсенал засобів, зокрема й масової інформації. Хтось із «доброзичливців» передплатив на її адресу «Киевские ведомости». Газета вже тоді активно використовувалася лідером СДПУ(о) та його соратниками для зведення порахунків із політичними противниками, анітрохи не обмежуючи себе при цьому рамками пристойності та моралі. Кажуть, Віктору Ющенку довелося пережити низку серйозних розмов із матір’ю, яка значну частину життя прожила в країні, де віра людей у друковане слово була беззастережною. А переживання Варвари Тимофіївни обернулися тяжким інфарктом, що уразив її минулої осені, саме в розпал передвиборної боротьби.

Якщо можна уявити собі класифікацію відносин між дітьми й батьками, то у випадку з Ющенком їх можна віднести до найвищого розряду. Ніде правди діти, більшість сучасних доньок і синів, виправдовуючись надмірною завантаженістю й важкорозв’язними проблемами, дуже скупо виявляють увагу до своїх стареньких. Зводячи її, у кращому разі, до дорогих подарунків. Ющенко ж у перший-ліпший вільний від справ день намагався побувати в Хоружівці. «Поїхали до мами на капусняк!», — кликав він із собою співробітників, колег по фракції та друзів, коли вони перебували в поїздці по Сумщині чи проїжджали поблизу. І хлібосольна Варвара Тимофіївна радо зустрічала великі компанії. Люди, які бодай один раз бачили її, на все життя залишалися у полоні сильної людської енергетики цієї живої, з чудовим відчуттям гумору, вольової і дивовижно мудрої жінки. Можна уявити, як ставилися до неї її рідні діти! Дати мамі підстави для переживань або, не дай Боже, засмутити її своїми вчинками? Нічого подібного не допускалося навіть подумки.

Ось чому до хати Варвари Тимофіївни було привезено відеомагнітофон із безліччю касет, щоб не дивилася вона телевізор, який виставляє її сина ледь не виплодком пекла. Це сьогодні Віктор Медведчук і Леонід Кучма співчувають Віктору Ющенку з приводу смерті його матері. Та сам Ющенко знає, від чого боліло її серце й від чого, зрештою, вона померла. Це сьогодні керівництво Першого національного телеканалу, змінюючи сітку програм, ставить у день смерті Варвари Ющенко фільм про неї. А зовсім недавно його демонстрували виключно в сільських клубах, та й то лише там, де місцеве начальство не надто ретельно виконувало політичні директиви Києва.

Ющенко сьогодні не чужа країні людина. І його горю справді співчувають дуже багато людей. Та тільки, якщо ми претендуємо на статус європейської держави, не треба поводитися як хуторяни. Перетворюючи смерть матері, навіть якщо це мати Президента, на подію загальнодержавного масштабу з усіма наслідками формально-офіціозного й інформаційного характеру, які з цього випливають. Утім, поспішаю вибачитися перед жителями сіл та хуторів. Односельці Варвари Тимофіївни, які жодного разу не бачили у своїй рідній Хоружівці такої кількості крутих іномарок, виявили в день її похорону максимум коректності. Їм вистачило такту для того, щоб гідно провести в останню путь свою улюбленицю, не намагаючись при цьому акцентувати на собі особливу увагу. «Нехай спочатку вони пом’януть, адже на них чекають серйозні державні справи», — казали хоружівці про приїжджих зі столиці, пропускаючи їх у спорожнілий без господарки будинок, у якому відбувалися поминки...

Утішає ж те, що Варвара Тимофіївна Ющенко — щаслива людина. Вона побачила, як її син досяг вершини свого шляху, і, переконавшись, що з ним усе гаразд, відійшла. «Я все встигла в житті зробити», – часто казала вона останнім часом. Але дуже боялася померти невчасно, щоб не забрати у сина сили, такі необхідні йому для боротьби, або не затьмарити торжество інавгурації. «Головне для мене тепер — підтримати Вітю і не нашкодити йому», – ділилася вона своїми переживаннями. Її бажання здійснилося.