В історії авіації — назавжди. До 90-річчя від дня загибелі Петра Нестерова

Далі було Михайлівське артилерійське училище в Петербурзі, де Петро Нестеров здобув не тільки належні знання з теоретичних та військових дисциплін, а й сформувався як усебічно освічений військовий інтелігент. Восени 1906 р. Нестеров закінчив з відзнакою дворічний курс училища і, маючи право вибору місця служби, поїхав до Владивостока — у 9-ту Східно-Сибірську стрілецьку артилерійську бригаду. Рішення викликало подив товаришів; воно зумовлювалося наміром взяти шлюб із подругою дитячих літ Діною Галецькою. Її справжнє ім’я — Ядвіга Лунєвська. Батьки — бідні польські селяни — віддали маленьку Ядзю до заможної бездітної пари Галецьких, які виховали дівчинку, охрестили її в православній вірі під ім’ям Надія.

За тодішніми законами, офіцер, що перебував на військовій службі в Європейській Росії, міг одружитися, лише досягши 28 років, а якщо раніше — лише з умовою сплати «реверса» в 5 тис. рублів для утримання сім’ї в разі смерті годувальника. А служба на околицях імперії звільняла від сплати «реверса». 1909 р. П.Нестерова відрядили до фортечної повітроплавальної роти. Там він здійснив кілька підйомів на аеростатах для коригування артилерійських стрільб.

Тривала служба Нестерова на Далекому Сході (понад три роки) давала право на так само тривалу відпустку. У Нижньому Новгороді він заприятелював зі студентом Петром Соколовим — майбутнім відомим фахівцем із фотограмметрії та аерофотозйомки. Вони захопилися побудовою планера, на якому Нестеров у серпні 1911 р. здійснив перші польоти. Наступного року він закінчив офіцерську повітроплавальну школу в Петербурзі, літав на сферичних аеростатах і домігся зарахування до військово-авіаційної школи в Гатчині. 5 жовтня 1912 р. на літаку-біплані «А.Фарман» склав іспит на звання військового льотчика. У характеристиці зазначалося, що «поручик П.М.Нестеров закінчив школу за першим розрядом, вимогливий до себе, ініціативний, рішучий та, крім того, має видатні якості дослідника й експериментатора».

У Варшаві з жовтня 1912-го по лютий 1913 р. на Мокотовському літовищі тренувався на літаку «Ньюпор-ІV». Цей моноплан надходив на озброєння російської армії. 26 квітня 1913 р. поручик П.Нестеров почав виконувати обов’язки начальника ХІ корпусного загону 3-ї авіаційної роти в Києві, яка розміщувалася на Печерську й базувалася на Сирецькому військовому літовищі.

Нестеров із родиною оселився на Печерську, на вулиці Московській, 5. Двічі на тиждень там збиралося численне товариство, точилися дискусії про авіацію, літературу, мистецтво, лунала фортепіанна музика. Цілком природно співали українських пісень. Це не кон’юнктурна подробиця — в тодішньому київському інтелігентно-демократичному середовищі українська тема була звичайним явищем. Той рік життя Нестерова в Києві став періодом надзвичайно активної творчості дослідника та експериментатора.

Тогочасний Київ слушно вважався визначним центром авіації. Київське товариство повітроплавання очолював учень М.Жуковського професор КПІ М. Делоне; в місті на Дніпрі починали свою конструкторську діяльність Г.Адлер, Ф.Андерс, Д.Григорович, В.Іордан, К.Калінін, О.Карпека, три брати Касьяненки, О.Кудашев, І.Сікорський, Ф.Терещенко.

Невдовзі й Нестеров стає активним членом Київського товариства повітроплавання. На початку жовтня 1913 р. він здійснив випробувальний політ на «повітряній мотоциклетці» з двигуном лише в 15 кін. с. конструкції Євгена Касьяненка. Згодом випробував біплан «№ 3» київського конструктора Олександра Карпеки.

Передбачаючи різнопланові можливості авіації на війні, як-от розвідка, фотографування та бомбардування, повітряні бої, Нестеров провадив цікаві експерименти. У липні 1913 р. під час великих артилерійських стрільб частин КВО на Дарницькому полігоні з ініціативи Нестерова ХІ авіазагін уперше взяв участь у таких навчаннях. Було запропоновано й досліджено кілька способів указання цілей, коригування вогню тощо. Справжній новатор, Нестеров постійно вдосконалювався в пілотуванні, передавав свій досвід підлеглим. Він здійснив без попередньої підготовки переліт за маршрутом Київ—Остер—Ніжин—Київ. За кілька днів повторив цей переліт, але вже на чолі групи з трьох літаків. То був перший у світі груповий переліт строєм, з чотирма посадками на обраних з повітря, не підготовлених заздалегідь майданчиках. На літаку Нестерова був також кінооператор фірми Антона Шанцера Володимир Добржанський з камерою. Відзнятий ним 30-хвилинний фільм кілька днів із великим успіхом демонструвався в кращому київському кінотеатрі А.Шанцера на Хрещатику, 38. Усе літо Нестеров тренувався, прагнучи здійснити вертикальний політ замкненим колом — так звану «мертву петлю». Ніхто з авіаторів на це ще не наважувався. Лише француз Адольф Пеґу, льотчик-випробувач фірми «Блеріо», виконав фігуру, схожу на літеру «S».

27 серпня (9 вересня) 1913 року о 18 годині 10 хвилин Нестеров на новенькому літаку «Ньюпор»-ІV виробництва московського заводу «Дукс», із двигуном потужністю 70 к.с., піднявся над Сирецьким військовим літовищем і на висоті 600 метрів на очах численних глядачів уперше в світі здійснив знамениту «мертву петлю», що згодом стала називатися «петлею Нестерова».

Того ж вечора в Петербург відправили офіційну телеграму за підписами десяти свідків — військових льотчиків, лікаря та комісара Всеросійського аероклубу в Києві. З Петербурга кореспондент паризької газети Matin одразу ж телеграфував про подію до Франції. Наступного дня одночасно з російськими газетами Matin подала першу інформацію про «мертву петлю» і попросила київського авіатора докладно написати про свій політ. Нестеров так само телеграфом подав статтю, що 30 серпня (які темпи!) була надрукована в газеті Matin. Прочитавши цю публікацію, А.Пеґу через 12 днів повторив політ Нестерова, а потім став виступати з ним перед публікою мало не щодня.

Сенсація викликала розголос в усьому світі. 31 серпня Нестеров одержав підвищення в офіцерському званні — штабс-капітан. Далеко не всі розуміли значення того, що сталося. Більше йшлося про польоти Пеґу, ніж про першість Нестерова. Лише публічний виступ французького авіатора на великому зібранні під головуванням М.Жуковського та в присутності П.Нестерова 14 травня наступного 1914 р. в Політехнічному музеї в Москві остаточно утвердив першість київського авіатора Петра Нестерова. Завод «Дукс» одержав розпорядження побудувати за казенний кошт літак власної конструкції Нестерова.

Польоти тривали. 1 березня 1914 р. на літаку «Ньюпор»-ІV Нестеров із механіком Руденком за 3 години 9 хвилин здійснив переліт Київ—Одеса, а через кілька днів — до Севастополя. 11 травня 1914 р. на тому ж літаку з механіком унтер-офіцером Геннадієм Нелідовим він виконав одноденний переліт із трьома посадками для заправки пальним за маршрутом Київ—Петербург за 18 годин, з яких у повітрі 8 годин, на відстань 1250 верст! 11 липня Нестеров перелетів із Москви до Петербурга на новому літаку «Моран», на якому йому незабаром довелося почати війну…

Мобілізація була оголошена 14 липня, а 19 липня (1 серпня за новим стилем) 1914 р. Росія вступила у війну. З її початком ХІ авіазагін прибув до Радзівілова, а невдовзі — до Жовкви. Там розмістилися в маєтку барона Фрідріха фон Розенталя, австрійського військового льотчика. Нестеров та авіатори його загону здійснювали повітряну розвідку. Так само робив і барон: щодня його біплан «Альбатрос» з’являвся над розташуванням штабу 3-ї російської армії.

Звернемося до спогадів свідка — колишнього поручика В.Соколова, який служив тоді разом із Нестеровим, але, з певних причин, його розповідь була оприлюднена лише 1969 року. Отже, ввечері 25 серпня 1914 р. у вестибюлі жовківського замку короля Яна Собєського, де тоді містився штаб 3-ї російської армії, генерал-квартирмейстер М.Бонч-Бруєвич (майбутній «красный военспец»), став докоряти групі льотчиків за безкарні польоти ворожого розвідника. Коли розмова прибрала характеру сперечань і просто звинувачень у боягузтві, штабс-капітан Нестеров дав слово честі, що припинить польоти австрійця.

Наступного ранку «Альбатрос» з’явився в небі над Жовквою. Нестеров і поручик Олександр Кованько піднялися навперейми й наздогін, але при зльоті обірвався трос із гирею, яким Петро сподівався збити ґвинт в «Альбатроса» і примусити його сісти. Нестеров з Кованьком повернулися на землю. Перший наказав механіку швидше відремонтувати двигун, а сам сів в автомобіль і поїхав до армійської скарбниці одержати гроші для потреб ХІ загону. Коли повертався назад, у повітрі знову з’явився літак барона. Нестеров під’їхав прямо до справного «Морана», де стояв Кованько, і скочив у літак. Кованько хотів зайняти місце спостерігача. «Що ж ти зробиш, візьми хоча б браунінґ», — мовив Кованько. «Нічого, якось обійдуся», — кинув Нестеров і піднявся в повітря.

Барон помітив наближення «Морана» і став тікати. Але Нестеров наздогнав ворога, зайшов ззаду й згори і, як сокіл б’є неповоротку чаплю, вдарив австрійського літака. Обидва впали. Пілоти загинули. Тоді ще не було парашутів.

За повітряним боєм напружено спостерігали російські вояки та селяни. Першими до місця падіння прибігли двоє солдатів, які роззули Нестерова, витягли гроші, що він перед тим одержав, прибрали його як небіжчика, склавши йому руки на грудях. Після цього мародери зникли.

У кишенях австрійського авіатора виявили особисті документи, світлину, на якій він зображений із красунею-дружиною та двома доньками. Була й велика сума грошей. Неподалік лежав унтер-офіцер Франц Малина. Так завершився 26 серпня (8 вересня) 1914 року біля галицького села Воля-Висоцька цей перший повітряний бій із застосуванням тарану.

Труну з тілом Петра Нестерова привезли до Києва. Попрощатися з героєм прийшли десятки тисяч киян. Його відспівали у Микільському військовому соборі на Печерську і, з відданням належної військової шани, поховали під дерев’яним хрестом на Аскольдовій могилі.

Загибель Петра Нестерова справила сильне враження на всю країну. Посмертно Нестеров був нагороджений Військовим орденом св. Георгія IV ступеня, йому надали чин капітана. Родині призначили найвищу на той час пенсію — 1890 рублів на рік. Невдовзі друг дитинства Нестерова Володимир Докучаєв одружився з Діною; вони прожили разом двадцять років, виростили обох дітей Нестерова — Маргариту та Петра.

Радянська влада вирішила перетворити на парк старовинне аристократичне кладовище на Аскольдовій могилі, дозволивши родичам перепоховати тлін померлих. Деякі перепоховання здійснювалися за державний кошт. 1938 року заходилися перепоховувати і П.Нестерова. Могильний хрест на його могилі не зберігся, тож розкопали іншу, в якій лежав офіцер у чоботях із кокардами. Старий київський фотограф, який пам’ятав, що авіатора ховали невзутим (М.Бонч-Бруєвич писав, що Нестеров «не встиг узутися»!), наполіг, аби пошуки продовжили, орієнтуючись на сусідні пам’ятники, зафіксовані на світлині. Так було виявлено труну, в якій лежав штабс-капітан у… шкарпетках. Його поховали на Лук’янівському цивільному цвинтарі.

Із часом повітряний пілотаж, включно з «петлею Нестерова», став звичним явищем. Повітряний таран — відчайдушний вчинок, останню можливість здолати ворога, коли скінчилися набої, — багато разів застосовували радянські льотчики в роки Другої світової. Пам’ять про Петра Нестерова увічнили в Києві меморіальною дошкою на вулиці Московській, 5, у назві вулиці — там, де колись було Сирецьке військове, а потім — цивільне літовище. На могилі героя встановили пам’ятник; на полі біля с.Воля-Висоцька та на терені Київського авіаційного заводу (АНТК ім. О.Антонова) — пам’ятні знаки.

А 8 вересня 1999 р., у день 85 роковин від дня загибелі Петра Миколайовича Нестерова, на Лук’янівському цивільному цвинтарі на честь героя неба відбувся мітинг. До надгробка під мелодію відомої пісні «Степом, степом» лягли живі квіти, під Державний гімн України тричі пролунав салют з автоматів та пройшов повз могилу підрозділ майбутніх українських військових авіаторів. А в небі з’явилася ланка з чотирьох літаків, пролетіла над верхів’ями дерев і виконала «петлю Нестерова». Так зворушливо й романтично завершилося це унікальне, як і все, що дотичне до імені нашого Героя, вшанування. Він у Києві — назавжди.