Одним із яскравих і діяльних учасників Тридцятилітньої війни (1618—1648) був молодший син герцога Генріха-Юлія Брауншвейг-Вольфенбюттельського Христіан, який прожив коротке, але бурхливе і сповнене пригод життя. Коли Христіану виповнилося 17 років, він обійняв посаду адміністратора (управителя) архієпископства Хальберштадтського. Дуже скоро герцога почали обтяжувати обов’язки. «Божевільний єпископ», як називали його миряни та клір, уже влітку 1618 року бере участь у битвах з іспанцями на боці правителя Голландії Моріца Оранського (Нассауського).
Після поразки чесько-пфальцської армії від баварців та імперців під Білою Горою 8 листопада 1620 року Христіан вирушає з невеличким загоном кондотьєрів на допомогу горопашному чеському королю, якому сучасники дали влучне прізвисько «однозимового короля», курфюрсту Пфальца Фрідріху. Герцог дає обітницю його дружині, дочці англійського короля Якова, що поверне чоловікові корону Вацлава. З рукавичкою Єлизавети Стюарт на капелюсі і з девізом «Усе для Бога і для неї» на знаменах, сповнений пристрасті до англійки, Христіан безстрашно воює з ворогами. Останні роки життя він присвятив виконанню своєї обітниці.
1621 року найманці Христіана реквізують майно в монастирях і церквах Вестфалії та на Майні. Незабаром на глум католицькому духівництву у Брауншвейгу карбують срібні талери з написами «Богу друг — ворог попам» на аверсі й «Усе з божою поміччю» — на реверсі. Ці монети в нумізматиці дістали назву «талер ворога попів» — пфафефайндталер. Для їхнього карбування було використано церковне начиння.
Соратником Христіана був граф Ернст фон Мансфельд. «Сам він здійснив перші свої походи на службі тому ж дому (Габсбургам. — С.М.) і воював під прапорами Леопольда в Юліху та Ельзасі проти протестантської релігії та німецької свободи» (Ф.Шиллер. «Тридцятилітня війна»). Але, невдоволений скнарістю імператора, фон Мансфельд навернувся до лютеранства. Шляхи-дороги Христіана та Ернста перетнулися після поразки антигабсбурзького повстання в Чехії. 16 квітня 1622 року між пфальцськими військами під командуванням Е. фон Мансфельда та військами Ліги під командуванням графа Йоганна-Церкласа фон Тиллі спалахнув кровопролитний бій при Віслоху. Лігісти атакували й розгромили ар’єргард пфальцсців, але Тіллі не зміг вчасно зупинити переслідування відступаючого противника, зіткнувся з основними його силами і був розбитий, втративши 3 тис. убитими та пораненими й усю артилерію. Ця перемога дозволила графу з’єднатися з армією маркграфа Баденського Георга-Фрідріха. Втім, стосунки між воєначальниками були напружені, тож їхні шляхи розійшлися; у результаті 6 травня маркграф був розгромлений під Вімпфеном імперцями та іспанцями.
22 червня 1622 року вже Христіан Брауншвейзький зі своєю армією був нагло захоплений під Хехстом армією Тіллі. Герцог не встиг з’єднатися з Е. фон Мансфельдом і відступив. Намагаючись утримати важливий міст через Майн, протестанти п’ять годин утримували село, що прикривало міст, але переважаючі сили католиків зломили їхній опір. Втрати були величезні — до 12 тис. убитими, пораненими і полоненими. Вцілілі вояки армії Христіана втікають від переслідування. З’єднавшись із товаришем, він прямує до католицького Ельзасу. Там вони починають спустошувати околиці міст-фортець, деякі з них захоплюють. Разом із ними був невдаха Фрідріх, який уже таємно підписав перемир’я з імператором Фердинандом, радше схоже на беззастережну капітуляцію.
Пригоди друзів на цьому не скінчилися. Вони з боями пробивалися до Голландії. Вирішальна, на жаль, знову невдала битва розгорнулася поблизу Флерюса 29 серпня 1622 року. Протестанти намагалися прорватися через позиції іспанців. Німецьку піхоту було майже поголовно винищено, але близько 7 тис. кавалеристів вислизнули з оточення, досягнувши голландської фортеці Бреди. Христіан у цій кровопролитній битві втратив ліву руку вище ліктя. Операція проходила на очах у вишикуваних солдатів під дріб барабанів.
У Голландії герцог знову побачив кохану — Єлизавету Стюарт. Невгамовний характер не дозволяв Христіану відсиджуватися, та й голландців обтяжували «постояльці». 1623 року Христіан знову з’являється у Вестфалії та Нижній Саксонії, захоплює Ліпштадт, але 9 серпня цього ж року Тіллі біля Штадтлона завдає йому нищівної поразки. Герцог змушений був знову укритися в Голландії.
Наступні два роки друзі провели в марних спробах уплинути на події в імперії. Поїздка в Лондон до зятя Фрідріха Пфальцського (останній втратив і більшу частину своїх володінь, і право курфюрста обирати імператора) не заспокоїла бунтівливу душу Христіана. Обережні англійці відмовлялися від прямої участі у війні на континенті, підсобивши лише сотнею найманців. Не здобув лаврів переможця імператора і датський король Кристіан IV, який отримав субсидії в Лондоні. Він зазнав нищівної поразки біля Луттера від армії Тіллі 27 серпня 1626 року.
Ще раніше, 25 квітня, Е. фон Мансфельд, який вів облогу форту Дессау на Ельбі, був атакований армією видатного полководця Альбрехта фон Валленштейна і зазнав поразки.
Рани, отримані Христіаном у численних битвах та облогах, відіграли фатальну роль: 16 червня того ж року смерть підстерегла невтомного авантюриста, палкого закоханого і людини слова.
Друг ненадовго пережив його. Відступаючи, він пройшов із боями Бранденбург, Саксонію, Сілезію, Моравію і вже в Угорщині з’єднався з трансильванським князем Бетленом Габором, лютим ворогом Габсбургів. 30 вересня 1626 року союзники завдали Валленштейну поразки поблизу Дрегейпаланки. Але Бетлен Габор не був готовий до широкомасштабної війни з Габсбургами і уклав мир. Фон Мансфельд був змушений розпустити свої війська і з кількома сотнями відданих кондотьєрів вирушив до Венеціанської республіки з пропозицією про союз. Однак 29 листопада 1626 року він раптово помер у Далмації, сповнений блискучих планів...
Ернст фон Мансфельд і Христіан Брауншвейзький стали «піонерами» нового по суті руху в кондотьєрстві. Ці воєначальники набирали солдатів незалежно від віросповідання, і найманці йшли за ними у вогонь і воду, спонукувані повагою до цих відчайдушних авантюристів. Систему постачання їм замінили... грабежі населення. Солдати католицьких військ поводилися анітрохи не краще. Незабаром Валленштейн довів систему безвідворотного постачання і набору рекрутів до автоматизму. Фрідріх Шиллер у драмі «Валленштейн» писав: «А Мансфельд із Христіаном не встигли, через смерть лише, стати у нас князями».