У пошуках ідеального слогана

В освіченої аудиторії слово «борд» негайно викликає такий самий рефлекс, як павине перо в римського патриція, що немилосердно обжерся. При тверезих раціональних розумуваннях аудиторія так часто й скрушно сплескує руками з приводу подій, що цей звук уже нагадує бурхливі оплески на адресу режиму. Хоча максимум, що вона в змозі злочинному режиму зіпсувати, то це повітря. Але зрештою всі сатрапи і всі «терпили» залишаються страшенно задоволені собою любимими.

«Противсіхи», різні дауншіфтери та інші внутрішні емігранти (яким зазвичай просто забракнуло грошей або трудової кваліфікації на еміграцію зовнішню) ненавидять узагалі всю зовнішню рекламу, включно з торговельною. Особливо якщо вони самі в цій галузі і працюють.

Бути для цих аудиторій «Капітаном Очевидність», мнимим першовідкривачем банальностей, теж доволі безглуздо. Це личить лише тим, чиї обличчя на цій самій зовнішній рекламі зображені.

Є ще молодь, яка, з огляду на свій вік, просто не помічала нинішніх політичних «наперсточників» раніше і вже тим більше не бачила їхніх духовних учителів із СРСР. І є люди похилого віку - вони вже, як діти, готові повірити в будь-яку хоч трохи організовану нісенітницю й проголосувати за неї. Бо їм нестерпно визнати, що все їхнє життя проходило й завершується в атмосфері загального цинічного обману. Що ці доглянуті, ситі і впевнені в собі люди з білбордів брешуть їм ще нахабніше, ніж усі генсеки КПРС, разом узяті. Взагалі-то, це для них, щоб не велися.

Люди з бордів - не люди, а такі мультяшки, мальовані політичні персонажі. Від цього на тлі оточення виглядають особливо дурнувато. Підкреслюється їхній інтелект в основному казенними фразами, які випромінюють самовдоволення, марнославство й тупість одночасно.

Не поспішайте в цьому місці аплодувати. Краще запитайте себе, чому вони, типу такі з себе всі примітивні й бездуховні, вже багато років багаті і щасливі, а ви, такі розумні й справедливі, - ні? Відповідь «бо вони все в нас украли!» не приймається. Хоча б тому, що середнім матеріально-духовним надбанням більшості в часи «совка» були квартира-«малосімейка», «Запорожець» і «Кобзар». Але більшість із нас примудрилася пролузати навіть це, сліпо ведучись на перші обіцянки перших політиків на перших білбордах на початку 1990-х.

Немає жодної різниці між закликами демократів часів «перебудови» і нинішніми комуністичними (злизаними з недавніх Юліних) про те, що «прописка корупціонера - в’язниця». Ну правда, хто б казав… «Повернемо країну народу», «Податок на розкіш - податок на багатіїв», у списку світових багатіїв 21 українець тощо. Може, комуністи щось таке вже знають від союзників про сумне фінансово-політичне майбутнє Ахметова, Пінчука, Коломойського та решти заможних людей? І це пов’язане з майбутніми планами наповнення державного бюджету? То так би прямо й сказали, а то свистять, як Троцький, жодної своєї передвиборної обіцянки не виконавши.

Пурпурову рекламу лідера УДАРу в стилі американських баптистських проповідників із невигадливим фотошопом, який тупо дублює заслуханий електорат (ось вона, політтехнологічна обмовка за Фрейдом!), теж єхидно охрестили «спиною до народу». «Політика може бути щирою» - обережно припускають борди УДАРу, і нестримно хочеться додати в стилі єврейського анекдоту: «…ну а ні - то ні!». Партійний слоган «Від успіху людини - до успіху країни» виборця засмучує. Бо він відразу розуміє - у нього немає таких видатних фізичних даних, часу на багатолітні виснажливі тренування, щоб у підсумку всього на короткий час прославити країну заслуженою медаллю. Візуалка УДАРу тільки намацує тактику політичного бою, але річ у тому, що вони - учасники навіть не боїв без правил, а звичайного вуличного «замісу», де штахета із цвяхом виявляється крутішою за будь-які чемпіонські пояси.

І те, що «Україна - вперді», як кажуть жартівники про борди Королевської, - це поганий клон чи то сучасного обамівського Forward!, чи то луценківського «Вперед, Україно» зразка 1999 року (підглянутого, своєю чергою, у Берлусконі), нікого не хвилює. Ну, тупо. А чим відрізняється від незліченної реклами «фанерних» співачок? Тим, що «фанера» з Банкової? То це справа смаку. Та й співати ж не треба, просто ходити туди-сюди. Що пропонувати як зроблене для виборця? Морозиво, любов до кінного спорту, капелюшки, дорогих списочників? Близько тисячі білбордів по Україні - як пакети чіпсів: яскраво, а всередині в основному повітря «зі смаком чогось». Відмінний бізнес.

А якби Тимошенко не сиділа, взагалі було б незрозуміло, про що публічно могла б говорити об’єднана опозиція, не повторюючи комуністів, УДАР, Королевську і навіть «Свободу». Зализувати одне одному рани шорстким язиком плаката? А так - «Юлі - свободу». Банер і стікер, звісно, не борд, але все ж таки краще, ніж нічого. До речі, про стікери. Масово поширений по Україні стікер із перекресленим профілем Януковича в короні (примітивний римейк Кучми в шапці зека) викликає асоціації і з зачіскою головної опозиціонерки, і з її нереалізованими амбіціями. Зрозуміло, що й правосуддя в нас вибіркове, і все таке… Але з креативом візуалки в опозиції поки що, схоже, повний «бют», як і з передвиборними обіцянками - виконали на 9%.

У ПР не борди, а політичні шпалери для всієї країни. «Стабільність і процвітання», «будуємо нову країну»… Синьо-білі практично скрізь, злегка розведені Королевською. Це не тексти з картинками, це точкові колірні маркери, як у пейнтболі. Кожна людина з військовим досвідом, якій довелося пограти в пейнтбол, знає, що її навички вогневого контакту зовсім не згодяться в цій грі, яка тільки на вигляд схожа на справжню перестрілку. Так і «наружка» регіоналів. Річ не в словах, а в упевненій присутності. ПР, до речі, на відміну від рефлексуючої інтелігентської аудиторії, відмінно знає, з яким саме масовим виборцем має справу. Він уже досить малограмотний, деградує від безробіття й алкоголізму, запобігає перед сильними, нестримно лестить в очікуванні «подарунків на вибори». Так, із передвиборних обіцянок виконано 21%, за підрахунками організації «Відкрите суспільство». В основному стосовно макроекономіки. Але сільський виборець, межа мрій якого - підвищити закупівельні ціни на молоко до двох гривень за літр, навіть слова такого не знає.

Ось зовнішня реклама ПР схожа на більшовицьку пропаганду 1920-х років, коли ще легально були на волі різні есери, меншовики, троцькісти. На кшталт: переможемо розруху, відберемо хліб у куркулів і всіх заженемо залізною рукою у світле майбутнє. Судячи із взагалі беззмістовної судомної конкуренції регіональних білбордів у мажоритарних округах, внутрішньої чистки лав ПР залишилося чекати зовсім недовго.

Погано те, що загальнопартійні меседжі страшенно банальні й нудні, їм явно бракує картинок у дусі Ляшка, щось типу Миколи Яновича, який катає на рамі велосипеда Віктора Федоровича.

До речі, той факт, що «НУ-НС» у підрахунках виконання обіцянок лідирував із 26%, а потім безславно розсипався, роз’їдений внутрішніми амбіціями, наводить на думку, що: а) ПР наступна, б) для політичного довголіття зовсім не обов’язково виконувати обіцянки - їх треба просто в широкому значенні слова мати.

Ось предивне явище української (чи все-таки російської?) політичної природи - білборди Медведчука, тобто його громадського руху «Український вибір», із веб-адресами посилань, які, напевно, кинувши кермо, гарячково запишуть усі автомобілісти, що проїздять мимо. Позиція Медведчука не змінювалася багато років. І залишилася в минулому. Його кар’єра, амбіції, результат давно стали хрестоматійним прикладом помилкових ставок людини, котра саму себе перехитрила. На бордах - кепської якості фото й невигадливі риторичні запитання, відповіді на які й так є в кожного. Навіщо бігти до комп’ютера?

У «Свободи», крім набридлого «триперстя», запам’ятати особливо нічого, та їм і не треба, - кампанія буде суто регіональною. Ось хіба що житомирського розміщення предивний плакат із закривавленими ножицями, розрізаним надвоє людським язиком і закликом до «янучарів» спробувати спершу на собі. Дрімуче провінційне рішення поставленого завдання викликає лише співчутливу посмішку. Є ж чудова американська візуалка-мотиватор Only you can silence yourself, десятки інших портофоліо на тему мови, таж ні…

Кількість не те що освічених, а просто грамотних людей в Україні неухильно зменшується. Організатор конкурсів краси знімається на тлі церковних бань, а не цицьок. Навряд чи він читав праці Розанова про фалічну символіку православної архітектури. Тільки праця зробить депутата людиною, гласить слоган на плакаті іншого мажоритарника.

І якщо «людина = депутат + праця», то депутатом можна стати за формулою: «депутат = людина - праця». Ось у це народ повірить беззастережно.