У перший клас без страху

От і настала весна. Пора, коли батьки шестирічок з подвоєною увагою починають придивлятися до шкіл. Адже час, коли малята підуть «перший раз у перший клас», уже не за горами. Безумовно, вибираючи школу для своєї дитини, батьки керуються власними критеріями й уявленнями про ідеальне. І все-таки є спільні вимоги. До речі, багато говорять, що останніми роками вони загалом суттєво змінилися. Якщо раніше на перше місце батьки ставили власне знання, то сьогодні не менш, а може, й більш важливим вважається виховання особистості, яка вміє приймати рішення і почувається впевнено у будь-якій ситуації. З огляду на це, змінюється і підхід до вибору школи. Хтось із батьків шукає якусь «родзинку», в інших на перший план виходить відчуття безпеки.

Сьогодні в Рунеті багато сперечаються про поділ початкової і середньої шкіл. На українських сайтах розмов про це практично не зустрінеш. Хоча власне початкові школи працюють в Україні вже кілька років (найчастіше — на базі колишніх дитсадків). Тим часом, у такого поділу є як свої захисники (ті, хто стверджує, що це нове віяння в педагогіці), так і люди, котрі вважають, що це спричиняє труднощі при переведенні учня з одного щабля на другий.

То усе ж таки, добре це чи погано і чому? І на що батькам варто звертати увагу під час вибору школи для своєї дитини? Про це ми запитали Наталію Стасюк, директора 327-ї спеціалізованої школи I рівня з поглибленим вивченням іноземних мов.

— На мою думку, поділ — це добре. Адже знімається проблема з навчанням у дві зміни, й у викладачів з’являється більше можливостей щодо індивідуального підходу до кожної дитини. Коли ж говорити про безпеку, то не є секретом — старшокласники, трапляється, ображають малят, відбираючи у них кишенькові гроші, речі тощо. За умови автономності початкової школи такі інциденти практично неможливі.

Говорячи про труднощі адаптації при переході з початкової школи в середню, не слід забувати, що існує певна наступність. Наприклад, закінчивши нашу школу, досить часто, хоча й необов’язково, діти вступають до 191-ї гімназії, яка знаходиться тут-таки, у подвір’ї. Ми розповідаємо про це батькам, знайомимо їх із майбутніми кураторами, які потім набиратимуть дітей в класи.

Певна річ, коли дитина потрапляє в нове приміщення, колектив і взагалі — у нову систему, де з’являється більше викладачів, вона проходить період адаптації. Це такий самий складний процес, як перехід із дитсадка до початкової школи. Але відбувається він дуже швидко. Уроки в перших класах усіх шкіл тривають по 35 хвилин (у других-четвертих — 40) і проходять звичайно в ігровій формі. Перерви — по 15 хвилин. Після трьох уроків обов’язкова півгодинна прогулянка. У весняно-осінній період і взимку — якщо немає сильних морозів — старші діти гуляють на вулиці. А першокласники обідають.

Оцінки дітям у перших класах сьогодні не ставлять. Ми можемо стимулювати їх лише добрим словом. Тому в наших учнів я ніколи не помічала почуття страху. Дай Боже ніколи і не побачити.

Багато батьків шукають у школі якісь «родзинки». Наприклад, наша школа працює за програмою «Творча обдарованість», яку свого часу я сама і створювала. Сьогодні за нею працюють багато шкіл. Але в нас є й інші «родзинки». По-перше, це поділ класів на групи, що дає можливість підійти до кожної дитини індивідуально і простежити, як вона орієнтується у вивченому матеріалі.

По-друге, у 327-й школі багато гурткової роботи. Колись ми зіштовхнулися з такою проблемою: батьки, намагаючись дати своїй дитині якнайбільше, просто рвуть її на частини. У першій половині дня — школа, у другій — заняття, скажімо, у художній студії, а потім ще й теніс. І все це — у різних кінцях міста. У результаті наприкінці тижня дитина вже не має сили працювати.

Тому ми постаралися дати дітям усе, що можливо, у стінах нашої школи. Тут можна навчитися грати на сопілці, танцювати, займатися спортом, відвідувати французький клуб. Цього року у вигляді експерименту ми навіть запросили з університету імені Шевченка викладача японської мови. Поки що і діти, і батьки дуже задоволені.

У багатьох школах сьогодні поширені групи подовженого дня. Це зручно для працюючих батьків, адже вони впевнені, що дитину нагодують, і виконання домашнього завдання буде забезпечено. Але, на жаль, стандарти передбачають наявність у таких групах не менш ніж 30 осіб. За час, відведений на виконання домашнього завдання, не всі діти встигають зробити його якісно. Адже це залежить і від темпераменту, і від настрою, і від самопочуття конкретного учня. Тому батьки обов’язково повинні цікавитися, як дитина впоралася з домашнім завданням — переглянути зошит, прочитати разом задане оповідання або вивчити вірш. Особливо це стосується дітей молодшого шкільного віку. Робота вчителя і батьків повинна бути злагодженою. Під час виконання домашнього завдання в дитини часом виникають певні труднощі — вона не може організуватися або їй чогось не вистачає. Учитель має проконсультувати батьків, на що вони повинні звернути увагу, аби виховати в дитині почуття самостійності.

Багато років пропрацювавши в школі, я нерідко спостерігала, як над дітьми встановлюється гіперопіка. Особливо з боку бабусь і дідусів. Окрім того, заможні батьки часто наймають гувернанток, няньок. Тим часом останні не завжди сумлінно ставляться до своїх обов’язків, не завжди передають зауваження вчителів батькам.

На що батькам насамперед варто звертати увагу, вибираючи школу? Хочу підкреслити: для учнів молодших класів головну роль відіграє особистість учителя. Адже можна назавжди відбити бажання вчитися або, навпаки, прищепити любов до знань. Найкраще дати характеристику фаховим якостям учителя можуть адміністрація, колеги і, безумовно, батьки — орієнтуючись на суто людські якості і рівень знань дитини. Якщо дитина виходить із школи добре підготовленою, отже, учитель упорався зі своїми обов’язками. Є молоді учителі, у яких є чого повчитися навіть тим, хто працює вже не один десяток років. Можливо, комусь сьогодні ці слова здадуться смішними, але справжній учитель не може бути байдужим, він має «хворіти» своєю роботою.