«У МОЄМУ ЖИТТІ ПРОШУ НІКОГО НЕ ЗВИНУВАЧУВАТИ»

14 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 6, 14 лютого-21 лютого 2003р.
Відправити
Відправити

Яке страшне слово «суїцид» — самогубство. Вважається, що кожному з нас спадає на думку піти з життя хоча б раз...

Яке страшне слово «суїцид» — самогубство. Вважається, що кожному з нас спадає на думку піти з життя хоча б раз. Вважається також, що наш мозок — ідеальний комп’ютер із програмою самозбереження. Але будь-яка, навіть найдосконаліша, програма рано чи пізно дає збій, і комп’ютер «зависає». Можливо, Творець заклав у нас віруси, що бурхливо розмножуються саме при «зависанні». І тоді включається механізм самознищення...

На краю безодні

В Україні торік вирішили померти 290 чоловік із кожних 100 тисяч. В одному випадку з десяти спроба ця «вдалася». Понад половину всіх самогубств відбулося через те, чого ніхто досі не може чітко визначити, — через кохання.

Самогубство готується в безмовності серця. Залишитися жити чи померти — це питання кожен вирішує сам. Нині самогубств у півтора разу більше, ніж якихось двадцять років тому. Загальна нестабільність? Загальна невпевненість у завтрашньому дні? Так. Але ще й загальний — підвищений — рівень байдужості одне до одного. І тоді людині бракує сил на елементарне, на таке просте й природне, як повітря, — просто на життя. «Не роби цього!» Не тому, що мама помре від горя. Не тому, що все в тебе ще вийде. А тому, що треба терпіти біль. Торжество духу над плоттю саме в тому, щоб навчитися нехтувати муками, хворобами, стражданнями. Вам скаже це будь-який священик. Це суть релігії. Але в усі часи знаходилися люди, котрим життя видавалося нестерпно важким тягарем. І дуже часто бажання перервати його було сильнішим від інстинкту самозбереження, страху перед невідомим і перед Божою карою.

Життя важке, недаремно немовля, вибравшись з утроби, плаче так гірко. Недаремно приказку «Мамусю, народи мене назад» так любить народ. Нам не обіцяли легкого шляху. Потаємний сенс життя, над яким стільки билися філософи та мрійники всіх часів, у тому, щоб витримати, залишитися людиною, попри в’язниці, лікарні, злидні, загальну жорстокість буття. У житті причин для оптимізму мізерно мало. Життя — шлях, а ми — лише обвітрені мандрівники в пошуках тепла.

«Знову нова жертва, і знову медицина вирішила, що це божевільний! Ніяк медики не можуть зрозуміти, що людина здатна на самогубство й при здоровому розумі від якихось невдач, просто з розпачу, а в наш час і від прямолінійності погляду на життя. Тут реалізм причиною, а не божевілля». Це рядки зі щоденника Достоєвського. Він перший звернув увагу на самогубство як на суспільне явище.

Колись купець першої гільдії наклав на себе руки через те, що не дотримався чесного купецького слова. І офіцер царської армії готовий був застрелитися, якщо порушив кодекс честі. Не тільки представники вищих верств так безкомпромісно визначали для себе рівень моральності й гідності. Селянка, ославлена чи згвалтована, теж кидалася в чорторий головою. Сьогодні до суїциду також схильні всі соціальні групи — від прибиральниці й до міністра, директора банку.

Як стверджують фахівці, причиною можуть бути негаразди на роботі, життєва необлаштованість, глухота близьких... Але найчастіше до самогубства призводять любовні стреси. Пам’ятаєте? «Любовний човен розбився об побут». Слід відзначити, що медики сьогодні розглядають любовні стреси як украй небезпечний психічний стан. У таких випадках людині часто потрібна фахова допомога: годі розраховувати, що, мовляв, усе перемелеться.

Для царських офіцерів вважалося непристойним піти з життя, не залишивши записки про причину самогубства. Передсмертна записка теж входила в кодекс честі. Тепер записки пишуть рідко. Які ж усе-таки вони, останні слова дорослих?

Ось переді мною сидить сорокарічний чоловік і вже вкотре розповідає про свій біль. А можливо, просто хоче виправдатися... Він від батька не відвертався, ні. Грошей, правда, йому не давав — підтримував продуктами. Батько, бувало, приїжджав велосипедом до них вечеряти. Звісно, треба було поговорити з ним, підлікувати, зодягнути, та все було ніколи, все думалося — потім. З батьком востаннє вони розмовляли десь у середині листопада. Той проходив повз будівництво, ну й перекинулися кількома словами. Син запросив батька на вечерю. Саме того вечора на вечерю спізнився, затримала робота. Вже перевдягаючись, запитав дружину: «Батько був?» Виявилося, ні. Не прийшов і наступного вечора, і через тиждень, і через місяць... Ховали батька прямо з моргу. Сусіди попрощатися з ним не прийшли — далеко. Організували на вулиці свої поминки. Тож проводжаючих було мало. А через кілька днів синові з міліції передали лист, написаний рукою батька: «Вітенько, прощавай. Прости мені, я ніяк інакше вчинити не міг. Я вже дожив до кінця. Адже 68 днів я сам, нікому не потрібний, сиджу вдома й намагаюся не дивитися на мотузку й гак. Якщо зможеш, то хоч у морзі вдягни мене в костюм, що ти перешив для мене. Я ж його так і не бачив».

А ось ще передсмертні записки:

«Машо, прости, дуже винний».

«Нічого не можу зробити для дітей. Відходжу».

«Моя бригадирка — сволота. Саме вона звела мене з цього світу».

«Доведення до самогубства» — така стаття в Кримінальному кодексі є, але юристи не пам’ятають, щоб за нею когось судили. Грізний начальник, сварлива дружина, «систематичне приниження людської гідності, шантаж», образа, заподіяна на службі... Але юридично важко довести, що саме цей конкретний чинник спричинив самогубство.

Гадаю, люди вбивають себе не тому, що на них таке вже нечуване нещастя звалилося. Самогубці — нещасні люди, але не більш нещасні, ніж решта. Імунна система захищає більше тих, хто служить комусь або чомусь іншому, а не собі. Ідеї, іншій людині...

Фахівці називають дев’ять найпоширеніших способів зведення порахунків із життям. Найчастіше самогубець вішається. Останнім часом модним (якщо тут можна вжити це слово) для тих, хто вирішив укоротити собі віку, стало падіння з великої висоти — з дахів будинків, із віконних отворів споруджуваних «висоток», із баштових кранів. А ось із другого-третього поверхів стрибають так звані демонстративні самогубці, ті, хто хоче комусь щось довести або когось налякати. На третьому місці стоять отруєння, причому жінок труїться у вісім разів більше, ніж чоловіків. На четвертому — колоті й різані рани. На п’ятому — вогнепальні. На шостому — смерть під колесами автомашини чи потяга. Далі йдуть самогубці-потопельники, потім уражені електричним струмом (у такий спосіб зводять порахунки з життям виключно чоловіки) і, нарешті, ті, хто зважився на самоспалення.

Релігія вважає самогубство одним із найтяжчих гріхів. Християни самогубців не відспівують і не ховають на прицерковних цвинтарях. Людина, зважившись на цей крок, ставить себе, із погляду віри, у становище вселенського ізгоя. Але, попри це... За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, нині суїцид вийшов на четверте місце серед причин смерті, а це означає, що кожного року 800 тисяч чоловік на планеті накладають на себе руки. Особливо жахливо, коли це роблять діти...

Великі трагедії маленьких людей

Якщо на початку ХХ століття до самогубства були схильні всі вікові групи, — усі, крім дитячої, — то останнім часом суїцид катастрофічно помолодшав.

У Донецьку в листопаді 1999 року зареєстрований випадок, коли на свідоме самогубство пішла п’ятирічна дитина! Застереження «свідоме самогубство» потрібне, оскільки діти, буває, граються в повішення, у самогубство і при цьому справді гинуть.

Причина дитячих самогубств полягає в тому, що взагалі підліткам і молоді незатишно жити в сучасному світі. Байдужість у сім’ях, незайнятість підлітків поза домівкою, відчуття непотрібності. Чимала частка провини, певно, лягає і на засоби масової інформації. Кров і різноманітні збочення на екранах телевізорів, смакування жорстокості на шпальтах газет... Крім того, у кінострічках про східні єдиноборства, у фільмах жахів, «фентезі», які діти дивляться з задоволенням, культивується перевтілення людини після смерті, можливість прожити кілька життів. Ось і з’являється в дітей віра у відродження після смерті...

Для дітей смерть — це щось таке, з допомогою чого можна довести свою правоту, уникнути покарання, помститися, а потім жити в повній злагоді з тими, хто тебе не розумів. Мабуть, кожен із нас, озирнувшись на своє дитинство, може пригадати, як, стоячи в кутку й ковтаючи сльози чи одержавши ляпас за якусь дурість, думав: «Ось візьму й помру! Тоді ви пожалкуєте!»

Причин, із яких маленька людина намагається піти з життя, безліч. Ось свіжий випадок, що стався в Житомирі. Мама не купила дванадцятирічній доньці таку саму куртку, яку купили подружці. Дівчинка повісилася...

«На мій похорон Його не пускайте. Нехай мучиться все життя».

«Зрозумій, мамо, я завжди хотіла слухати музику, а ти не дозволяла».

«Батьки! Ви лаяли мене, що я приходила пізно, і обзивали поганим словом. Тепер уже не лаятимете».

«Прощавайте! І ваш магнітофон мені не потрібен».

«Матусю! Весілля з дядьком Жорою скасовувати через мене не треба. Живіть щасливо. Я вам заважаю, тож умираю назавжди».

«Не піду більше в школу ніколи. Ви примушували ходити туди, а я ж вас просив не примушувати».

Ці передсмертні записки зберігаються на кафедрі судово-медичної експертизи Київського медуніверситету. Написані вони дітьми. Яким не купили вподобану річ. Не дозволяли пізно повертатися додому. Яких недослухали. Недолюбили. Яких не змогли переконати, що, попри незадоволення пізнім приходом додому, їх однак люблять.

Наскільки ображеною має бути дитина, щоб душевний біль видавався їй сильнішим за фізичний! І тоді батьковою краваткою не страшно обмотати власну шию. Можна методично колоти свій живіт пилочкою для нігтів. Або протягом місяця красти в бабусі снодійні пігулки, щоб потім залпом проковтнути їх, запити водою й тихо зачинити вхідні двері...

У токсикологічному відділенні київської дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» лежить 12-річна Анжела. Три місяці тому вона, збираючись на дискотеку, дуже нафарбувалася. Мама влаштувала скандал, обізвала її словом, яким зазвичай називають розфарбованих аналогічним чином дівиць. Дочка схопила домашню аптечку і проковтнула все, що там було. «Я хотіла, щоб вона замовкла».

Приводом для зведення порахунків із життям може послужити і найбезневинніша, з погляду дорослого, річ. Одинадцятирічний Єгор намагався стрибнути з даху п’ятиповерхівки, бо найкраща людина в світі, його дід, дізнавшись про зауваження в щоденнику, сказав: «Мені не потрібен онук-хуліган». Дитина найчастіше розуміє кожне наше слово буквально. І якщо ви «просто зітхаєте»: «Я втомилася від тебе до смерті!», вона цілком серйозно вірить, що може стати причиною вашої смерті.

Діти помирають від любові. Вони вмирають, а психологи ділять їх на тих, хто насправді вмирати не хотів, а просто своїм учинком хотів повернути дорогу людину, і на тих, хто вмирає по-справжньому, оскільки без любові повністю втрачає себе і стає нічим.

Завивання сирени... Коридор, палата, крапельниця. Пронизливий запах ліків. Тих, хто вирішив накласти на себе руки — отруїтися, померти від любові, — привозять сюди. Труяться — хто чим, схопити, що під руку трапиться, швидше, швидше з життя й померти в страшних муках, при повній свідомості... Ось на реанімаційному ліжку Олена, 13 років. Нещасливе кохання, записка з наказом: «Хочу, щоб Саша усе своє подальше життя знав, що я його дуже кохала», — і жменя клофеліну... І безпам’ятство. І порятунок. Ще одне дівча повернули з того світу й залишили жити. Невже без кохання?

Навіщо діти вмирають через любов? А навіщо їхні батьки живуть — часто дуже погано живуть — через любов? Любов — тяжка праця, велике випробування навіть для дорослої людини. А про дитину годі й говорити...

Потрібна суїцидологічна служба

Про проблеми суїциду, що, як бачимо, стосуються тепер не тільки дорослого населення, а й найменших наших громадян, розмовляю з видатним фахівцем у цій галузі — завідувачем кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медакадемії післядипломної освіти ім. П.Шупіка, доктором медичних наук професором Анатолієм Чуприковим.

— Анатолію Павловичу! Кажуть, на весну припадає «пік» самогубств. А чи є ще якісь закономірності — часові, вікові, територіальні?

— На жаль, є. Статистика — річ безжалісна, і вона доводить, що, приміром, у понеділок майже вдвічі більше самогубств, ніж у вівторок, а навесні — майже вдвічі більше, ніж улітку, тоді як восени знову крива повзе вгору. Причина — депресії, що особливо активні в ці пори року. Є ще ряд закономірностей. Приміром, у сільській місцевості більший відсоток самогубств, ніж у містах. Причина? Алкоголь, необлаштованість, безробіття. У Західній Україні рівень самогубств такий самий, як у Франції, Англії та США — сім—дев’ять чоловік на 100 тисяч жителів. А в окремих регіонах півдня України й у Донбасі ця цифра сягає 35—40 на 100 тисяч жителів. У столиці України, із високим рівнем ділової активності, самогубств у п’ять-шість разів менше, ніж по країні загалом. Ну а середня цифра по Україні — 29 самогубств на 100 тисяч жителів. Це дуже високий показник. Він, правда, трохи нижчий, ніж по Росії, по Білорусі, але вдвічі-втричі вищий, ніж у європейських країнах. І ще. Загалом по Україні чоловіків-самогубців на 100 тисяч жителів понад 50, тоді як жінок — 9—10. Особливо тривожить те, що велика кількість самогубств припадає на вікову групу від 30 до 39 років, тобто на найпрацездатнішу частину населення.

— А молодь? Хіба в неї мало проблем, із якими несила боротися?

— Безліч проблем. Зупинюся лише на самогубствах військових. Одного разу у своїй статті я оприлюднив таку цифру: в окремі роки показник самогубств в українській армії сягав 340 смертей на 100 тисяч військових. Мені відразу зателефонували з МО: «Анатолію Павловичу! Ну звідки ви взяли таку величезну цифру? Адже середня цифра по армії — лише 115 самогубств». Лише! А в американській армії — троє самогубців на 100 тисяч військових. Можливо, тому, що в них немає «дідівщини», «нестатутних відносин», інших труднощів нашого армійського життя...

— Думка про самогубство кому більше властива: молодим, старим?

— Різні речі: думки про самогубство, спроби самогубства — і завершений суїцид. Спроб у кілька разів більше в молоді, завершених суїцидів — у літніх.

— А які закономірності в дитячого суїциду?

— Якщо загалом по Україні щороку накладають на себе руки 14,5—15 тисяч чоловік, то з цієї кількості дітей віком до 12 років — 70—80, а 12— 15-річних — 350—400. Причому дівчаток, що намагаються вкоротити собі віку, у багато разів більше, ніж хлопчиків. Зате хлопчики частіше домагаються успіху в цій страшній справі. Загалом, існує чотири категорії дітей, що скоюють самогубство. До першої входять підлітки (їх 50% від усіх дітей-самогубців), у котрих багато проблем вдома й у школі. Вдома — несправедливість, пияцтво батьків, випадки сексуального насильства, інцести (при цьому підлітки часто відчувають бажання спочатку вбити своїх насильників). У школі — сварки й бійки з ровесниками, тиранія вчителів. Наші малооплачувані й перевантажені навчальними програмами вчителі інколи зганяють свою злість на обраних ними мішенях. І тоді дитина стає ізгоєм... До другої категорії (четверта частина підлітків-самогубців) належать діти, орієнтовані на безумовний успіх. Це — «зразкові діти», «зубрили», яких одна негативна оцінка може підштовхнути до трагедії. Відомі випадки, коли відмінник, одержавши несподівану «трійку», повернувся додому й відразу наклав на себе руки. До третьої категорії (це теж 25% загальної кількості підлітків-самогубців) належать дівчатка, що потерпають від депресій. «Ніхто мене не любить. Я — потвора. Хлопчики на мене не дивляться» тощо. Ну й 1-2% — це хлопчики, що хворіють на психоз.

— Що б ви порадили педагогам і батькам? Як розпізнати в поведінці дитини майбутню спробу до суїциду?

— Несподівано для всіх діти вбивають себе дуже рідко. Переважно після трагедії родичі та близькі починають пригадувати, що підліток «подавав сигнали». Але тоді на них ніхто не зважив...

Які ж основні ознаки передсуїцидальної поведінки? Розмови про смерть і самогубства, бажання пофантазувати на цю тему вголос. Міркування на тему «Я нікому не потрібен» тощо. Прагнення до самотності. Надмірна увага до мотивів смерті в музиці, літературі. Завуальовані спроби «попрощатися»: прибирання в своїй кімнаті й у своєму столі, дарування своїх речей на пам’ять. Хотів би сказати батькам: «Якщо під час скандалу ваша дитина погрожує накласти на себе руки, поставтеся до погрози серйозно, злякайтеся. Це не означає, що ви не повинні повернутися до розв’язання вашої з нею проблеми. Просто вам потрібно змінити тактику. НАЙГОЛОВНІШЕ, запитайте себе: «Що ж такого було в нашому житті, якщо вона на це зважилася?»...

— Анатолію Павловичу! Чи є якісь важелі, з допомогою яких можна було б зменшити кількість суїцидів у країні?

— Є. Насамперед в Україні потрібно створити спеціальну суїцидологічну службу. Скільки разів я та мої колеги зверталися в Мінздоров’я, у Верховну Раду з конкретною програмою створення відповідної служби, яка вивчала б і систематизувала проблему, а також надавала б методологічну допомогу медзакладам країни з питань суїциду. Віз і нині там.

— А як в інших країнах розв’язуються ці проблеми?

— У «доперебудовний» час найвища смертність від суїциду була в Угорщині. Причина? Занадто багато пили наші західні сусіди. Нині угорці мало п’ють — з’явився ринок праці, куди треба приходити тверезим. Та головне — величезна увага держави до лікування депресій. В Угорщині всі рецепти на антидепресанти, виписані лікарями-психіатрами, видаються в аптеках безплатно. А в нас місячний курс лікування антидепресантами коштує до 250—300 гривень. Часто хворий не те що пенсії такої не має, а, буває, й зарплати... Якщо нарешті з’явиться в нас суїцидологічна служба, то й кризові стаціонари запрацюють. А там повинні працювати вузькі фахівці: психіатри-суїцидологи, психотерапевти-суїцидологи, психологи-суїцидологи. У Росії вже є і суїцидологічна служба, і кризові стаціонари. Наголошую, дуже важливо, щоб ці стаціонари не було підпорядковано психіатричним лікарням, щоб в очах родичів, товаришів по службі, знайомих людина не носила довічне тавро, мовляв, «він — псих ненормальний». Інколи таке тавро заганяє знову людину в кут, і її знову спокушає думка вбити себе. Закінчу такою страшною цифрою: у нашій країні вже довгі роки самогубств удвічі-втричі більше, ніж навмисних убивств. Нація самознищується... А людина ж запрограмована на життя!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК