У ГРУПІ РИЗИКУ — МОЛОДЯТА

Інна й Олександр, 19-річні студенти одного зі столичних вузів, нещодавно встановили своєрідний рекорд: у суботу урочисто обмінялися весільними каблучками, відгуляли пишне застілля, а у вівторок прийшли в те саме відділення реєстрації розлучатися. Лише три дні протримався на плаву їхній сімейний човен.

На думку психологів, за всієї своєї екстравагантності, ситуація ця досить типова. Світова статистика доводить: перший рік шлюбу й особливо перші його місяці, у томі числі й «медовий», — період особливого ризику. Саме в цей час закладаються основи сімейних відносин. І якщо почуття партнерів від самого початку були неміцними — союз починає тріщати по швах, а то й руйнується, як картковий будиночок.

Заведено вважати, що молодята відчувають лише задоволення. Але це не зовсім так. Дослідження свідчать, ідилія й ейфорія тривають, щонайбільше, тижнів зо два-три, поки триває весільна подорож. Якщо молодята нікуди не їдуть, продовжуючи звичайний спосіб життя (а в Україні саме так і буває в 73% випадків), то складнощі починаються ще раніше. Перший рік шлюбу нелегкий: відбувається «притирання» характерів, з’ясовується, хто в родині лідер, розподіляються обов’язки, встановлюються стосунки з новими родичами та друзями чоловіка. Доводиться змінити звичний розпорядок дня, «підігнати» смаки та звички до інтересів партнера. Одне слово, початок сімейного життя дає чимало приводів для конфліктів.

— З молодими подружніми парами я працюю вже близько 30 років. І дуже багато хто зізнається, що був розчарований початком родинного життя. Вони чекали від шлюбу чогось зовсім іншого, а дійсність виявилася приземленішою та прозаїчнішою, — розповідає працівниця Державного центру розвитку сім’ї Світлана Бажеріна. — Хоч як це парадоксально звучить, але розчарування найчастіше підстерігає тих, хто занадто вже зачарований своїм партнером. Чим сильніша закоханість, тим менш реалістично вони бачать свого обранця. Наділяють його безліччю неіснуючих достоїнств, не помічаючи вад. А побачивши одне одного в реальній обстановці, такими, як є, впадають у паніку.

Ідеалізація коханої людини — річ досить поширена, природна, найчастіше дуже корисна. Вона може допомогти особистісному зростанню партнера, звільнити від комплексів. Прагнучи відповідати тим або тим уявленням «другої половини», людина справді може в чомусь змінитися. Але лише до певної межі. Неможливо перетворити прагматика на романтика, активну, товариську дівчину — на домувальницю тощо. І рано чи пізно партнера почне дратувати те, що від нього чекають невластивої йому поведінки та вчинків. Адже більшість людей прагнуть, щоб їх сприймали такими, якими вони є. І завдання психологів — м’яко, тактовно «приземлити» стосунки молодят, допомогти усвідомити: так, він не Ромео, але по-своєму також цікава й чудова людина.

Переважна більшість молодих людей зазначають в анкетах, що одружуються з любові. Але наші дослідження доводять, що кожен вкладає в це поняття власне значення. Багато хто плутає кохання й закоханість, звичайне захоплення.

Особливо проблемними вважаються шлюби, укладені молодими (до 19—20 років) людьми. Цю вікову категорію зараховують до групи ризику з багатьох причин. І одна з головних — саме психологічна незрілість, невміння дати лад власним почуттям. У юності звичайне захоплення інколи сприймають за справжнє кохання. Саме це й сталося з нашими рекордсменами Інною та Сашком. Одружилися вони після короткого знайомства, ще студентами, не маючи ані власного житла, ані професії, ані джерела доходів. Природно, ці «дрібниці» спочатку не здавалися їм перешкодою. Але конфлікт і непорозуміння розпочалися буквально наступного дня після весілля.

«Досі ми з Сашком бачилися в романтичній обстановці — на вечірках, у компаніях. А коли опинилися під одним дахом, з’ясувалося, що потрібно ще й готувати, прати, прибирати. Олександр відмовився мені допомагати по господарству: він вважає, що це має робити дружина, — розповідала 19-річна Інна психологам. — А я не готова взяти на себе всі побутові клопоти. Для нас розумніше розійтися й жити, як і колись, із батьками. Ми — не родина, а просто приятелі».

А 20-річна Наталя через тиждень після весілля прийшла до Світлани Бажеріної заплакана: чоловік не з’явився ночувати. Усю ніч вона обдзвонювала друзів і знайомих, міліцію й лікарні, а він прийшов лише вранці і спокійно пояснив, що грав у більярд. Звісно, Наталя знала, таке він і раніше робив, але сподівалася, що одруження все змінить. Помилкова думка: штамп у паспорті не позбавляє інфантильності.

Середній вік тих, хто бере шлюб, в Україні сьогодні становить 20 років у дівчат і 22 — у юнаків. З погляду медиків, це нормально — люди зрілі, здатні дати життя здоровому нащадку. Але ось у соціальному плані молодята цього віку найчастіше безпомічні. У 70% немає постійної роботи, лише 5—7% мають власне житло, 30% наймають квартиру чи кімнату, решта живуть із родичами, як і раніше, перекладаючи на них усі турботи. При цьому вони найчастіше сприймають себе не окремою, самостійною сім’єю, а додатком до родини батьків. Такі «інфантильні союзи» зазвичай існують до першої «грози»: будь-яка серйозна проблема, яку потрібно розв’язувати самостійно, заганяє молодят у глухий кут. І вони або починають швидко дорослішати, або розлучаються.

Набагато швидше й легше адаптуються до родинного життя ті, хто вже міцно стоїть на ногах, знає ціну грошам, має досвід роботи в колективі. Це робить їх гнучкішими, поступливішими здатними до компромісу. На думку психологів, людям самостійним, тверезомислячим легше уникнути конфліктів, досягти порозуміння й вибудувати спільну, третю реальність.

Одна з тенденцій останніх років — так звані пробні шлюби. Це явище дуже популярне у великих містах. Задовго до реєстрації юнак та дівчина починають жити разом, ведуть спільне господарство, придивляються одне до одного. Проте психологи ставляться до таких шлюбів насторожено.

— У таких стосунків є свої плюси: в людей з’являється можливість побачити одне одного в найрізноманітніших ситуаціях і обставинах. Адже звичайне знайомство, коли закохані зустрічаються уривками, дає обом досить однобічне уявлення про партнера.

Проте мають пробні шлюби й істотний мінус: уже помічено, що вони гальмують укладання справжніх, — вважає Світлана Бажеріна. — Люди звикають жити разом і не поспішають реєструватися. Є пари, котрі живуть так роками, заводять дітей. Міркують так: «Адже ми вже випробували свої почуття на міцність. Що може змінити наявність штампа в паспорті?» Вважається, що у вільному союзі партнери бояться втратити одне одного, й це підхльостує почуття. Але постійно жити в підвішеному стані важко. До того ж, у разі розриву ані партнери, ані їхні діти соціально не захищені.

Що ще можуть порадити молодим парам психологи? По-перше, заздалегідь обговорити, де вони житимуть, хто візьме на себе домашні обов’язки. Як планують заробляти, хто розподілятиме гроші. І, звісно, слід заздалегідь познайомитися із родиною майбутньої половини. Ці побутові дрібниці, можливо, нудні. Зате допоможуть молодятам згодом уникнути багатьох розчарувань та конфліктів.