У ФОКУСІ ХЛАМІДІЇ

Кілька років тому всі видання, особливо жіночі, заполонила хвиля публікацій про хламідіоз. Інтерес до цієї теми не вщух і досі. Сьогодні важко знайти жінку, котра не знала б нічого про хламідії. Проте середньостатистичні чоловіки, які панічно бояться хвороб, нерідко непритомніють у кріслі стоматолога і при нагоді знаходять у себе симптоми всіх можливих захворювань, «крім пологової гарячки», до цього захворювання ставляться, як і раніше, несерйозно. Не болить, не пече, отож — не вельми страшно. Захворювання, звісно, не смертельне, але жити з ним поруч дуже неприємно.

Ця стаття аж ніяк не заклик до всіх чоловіків вишикуватися в чергу під кабінетом венеролога. Але якщо ви мали новий статевий зв’язок без презервативу й дізналися, що сексуальний партнер хворів на хламідіоз, то майже стовідсотково ця інфекція є й у вас. Навіть не відчуваючи характерних симптомів, необхідно пройти спеціальне медичне обстеження.

Нині серед інфекцій, які передаються статевим шляхом, хламідіоз зустрічається найчастіше. Сьогодні на нього страждають 60% населення. Так у нас уже повелося, що будь-яку масову напасть народ відразу поспішає охрестити «чумою ХХ століття». Не уникнув цієї долі й хламідіоз, хоча дані про ці інфекції є в Старому завіті, у давньокитайських і староєгипетських джерелах. Просто переважну більшість з них не розпізнавали через відсутність, або недосконалість лабораторної діагностики.

Хламідії не є представниками нормальної мікрофлори людини, це — дрібні грамнегативні патогенні облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми. Виявлення хламідій засвідчує, як правило, наявність інфекційного процесу, а відсутність клінічних симптомів захворювання варто розглядати як тимчасову рівновагу між паразитом і хазяїном.

Chlamydia trachomatis спричинює не лише венеричні захворювання. Серед п’ятнадцяти її серотипів п’ять викликають захворювання очей (трахому), сім можуть збуджувати паратрахому (вражати урогенітальний тракт і кон’юнктиву), а три — винуватці венеричної лімфогранулеми. А є ще й інші види хламідій, здатні вражати практично будь-який орган, спричиняти безліч хвороб і виникаючих ускладнень.

Дослідження показали: у 31% чоловіків, котрі страждають на хламідіоз, спостерігаються порушення статевої потенції (ослаблення ерекції, оргазму, передчасне виверження сім’я) та безплідність.

Вельми грізне ускладнення хламідіозу — хвороба Рейтера, а це — уражені сечівник, кон’юнктива й суглоби. Назване захворювання найчастіше зустрічається в молодих чоловіків і нерідко перетворює їх на інвалідів.

Зараження хламідіями відбувається статевим шляхом, причому не лише генитальним, а й з такою самою ймовірністю й оральним або анальним. Дані зарубіжних і вітчизняних авторів свідчать про переважне поширення хламідійної інфекції подібним чином у чоловіків і жінок активного статевого віку, найчастіше в осіб від 20 до 40 років.

Нестатевий шлях передачі хламідійної інфекції (через забруднені інфікованим руки, білизну, водні резервуари суспільного користування та ін.) істотного епідеміологічного значення не має, хоча його також необхідно враховувати.

Початок захворювання й подальший запальний процес у більшості випадків характеризується незначними суб’єктивними відчуттями. Приблизно за два тижні після зараження в ділянці уретри розпочинається сверблячка, з’являються помірні слизові або слизово-гнійні виділення, несильні різі під час сечовипускання. Але лихо в тім, що всі суб’єктивні відчуття виражені слабо, а часом майже непомітні. Зазвичай ні в кого не виникає думка показатися лікареві. А вчасно не розпізнана інфекція, невчасно розпочате лікування загрожують різноманітними ускладненнями, серед яких — уретрит, хронічний простатит, епідидиміт (запалення придатка яєчка), безплідність.

Різноманітними скринінг-тестами користуються нині, мабуть, у кожній поліклініці. Вони прості й доступні, ставляться протягом кількох хвилин при пацієнтові. Але якщо хвороба хронічна чи її прояви стерті, можна одержати псевдонегативну відповідь.

Більш відчутна та специфічна реакція прямої імунофлуоресценції. Її роблять так: отримують антитіла до хламідій, прикріплюють до них флуоресцентну мітку, наносять на мазок пацієнта й роздивляються у флуоресцентний мікроскоп. Під великим збільшенням хламідії мають вигляд зелених сяючих крапок на тлі великих жовтогарячих епітеліальних клітин. У цього методу також є недолік: результат вельми залежить від досвіду лікаря-лаборанта, бо розрізнити дрібні хламідії й не переплутати їх ні з чим іншим — завдання, яке вимагає певного досвіду.

Популярна серологічна діагностика хламідіозу: у крові пацієнта визначають антитіла до хламідійного антигена. Але цей метод не підходить для тих, хто раніше вже переніс хламідійну інфекцію.

Золотим стандартом діагностики вважають культуральний метод. Матеріал, узятий у пацієнта, опрацьовують і висівають на культуру чутливих клітин. Хламідії не здатні зростати на штучних середовищах, клітини потрібні лише живі. Та й результату доводиться чекати два-три тижні. Тому культуральний метод використовують досить рідко, хоча цілком визнають його універсальність.

Є ще група методів, з допомогою яких виявляють у матеріалі, взятому в хворого, ДНК хламідій. Таким шляхом варто йти при спірних, важких випадках, за хронічної інфекції чи носійстві. А недолік подібних методик, хоч як це дивно, в їхній дуже високій чутливості. Іноді можна одержати позитивні результати, навіть коли в матеріалі є поодинокі чи нежиттєздатні мікроорганізми.

З усього сказаного вище зрозуміло, що для діагнозу «хламідіоз» потрібно провести не одне, а кілька досліджень — і до лікування, і після. Уникнути згаданих утруднень дозволяють розроблені останнім часом методи аналізу, засновані на виявленні антитіл до хламідій.

Також під час лікування хламідіозу необхідно пам’ятати, що моноінфекція зустрічається лише в 20—25% випадків, в інших випадках мають місце поєднання з гарднереллезом, уреаплазмозом, кандидозом, трихомоніазом.

Найчастішою причиною невдалого лікування є повторне зараження в результаті нового статевого зв’язку під час лікування. Рідше причинами невдалого лікування є невірно встановлений діагноз, неправильно підібраний антибактеріальний препарат, невиконання рекомендацій лікаря та найрідше стійкість інфекції до антибіотика.

Після проходження курсу лікування необхідно пройти контрольні обстеження — через 4 тижні й через 3 місяці. Деякі симптоми захворювання можуть залишатися протягом кількох тижнів і навіть місяців після успішного лікування. Відновлювати статеве життя без презервативу з постійною статевою партнершею (партнером) можна лише після контрольного обстеження, яке показало відсутність інфекцій і запального процесу.

Не слід займатися самолікуванням або звертатися за порадою до неспеціаліста. Це може призвести до хронічного запального процесу й ускладнень.