Туманні лабіринти райдужних звітів

Держслужба туризму і курортів України регулярно поширює статистичну інформацію про туристичні потоки і загальні тенденції розвитку вітчизняної індустрії подорожей. Якщо вірити цим даним, у галузі спостерігається дуже сприятлива динаміка, а кількість туристів, які приїхали до нас, вимірюється десятками мільйонів. Зокрема, відповідно до звітів відомства, 2005 року в Україну прибуло 17,6 млн., 2006-го — 18,9 млн., а 2007-го — 23,1 мільйона іноземних туристів. Зростання начебто наявне. Однак автор цих рядків, людина недовірлива, вирішив перевірити ще раз райдужні цифри.

Якось привернув увагу одного високопоставленого туристичного чиновника до цікавого парадокса. Відповідно до звіту Держслужби туризму і курортів, кількість внутрішніх туристів (громадян України, котрі подорожують по рідній країні) 2007 року сягнула 2 млн. 155 тисяч. Отже, інтуристів по Україні подорожує в десять (!) разів більше, аніж наших?.. Незворушний чиновник відповів, мовляв, облік іноземних мандрівників ведеться на підставі методичних рекомендацій Всесвітньої туристичної організації. Для довідки: Всесвітня туристична організація — міжнародна неурядова структура — запропонувала вважати туристом практично будь-якого громадянина, котрий покинув межі рідного населеного пункту. Такий підхід має право на життя, але на пострадянському просторі він не завжди дає коректні результати.

За даними Державного комітету статистики, торік в Україні побувало 23 122 157 іноземних громадян. Тобто це загальна кількість фізичних осіб, які не мають українського громадянства і відвідали нашу країну з різними цілями. Серед них чимало тих, хто просто приїхав до батьків на вихідні, хтось вирішив купити дешевих сигарет, хтось примчав на похорон, а хтось їхав транзитом — усіх їх записали в туристи. Чи правомірно це?..

Статистичне відомство стверджує, що 2007 року в Україні було обслужено 372 455 інтуристів. Зокрема 53 420 із них прибули з діловою метою (відрядження, бізнес, навчання), 236 631 — для відпочинку та розваг, 55 555 — для лікування. Решта 22,8 млн. іноземців, слід гадати, або не туристи, або «дикуни».

Однак на цьому ребуси не закінчуються. 2006 року адміністрація Держприкордонслужби України затвердила нову форму статистичної звітності. Нині облік іноземців, які прибувають до нашої країни, ведеться не лише в розрізі країн прибуття та строків перебування, а й у розрізі причин (мотивацій) поїздки. Передбачено 13 можливих причин поїздок, одна з яких — туризм. Як дізнатися, що людина прибула саме з туристичною метою? Та дуже просто: коли вона прибула з «капіталістичної» країни, то пред’являє туристичну візу. Коли іноземець є громадянином держави, з якою діє безвізовий режим, то він заповнює імміграційну карту, де самостійно вказує причину візиту: туризм. Набуті дані про кількість виданих туристичних віз і кількість імміграційних карток із пташкою навпроти слова «туризм» підсумовуються, а далі — справа техніки. До речі, за даними Держприкордонслужби, 2006 року на підставі виданих туристичних віз і даних імміграційних карток із метою туризму Україну відвідало 643,3 тис. осіб.

Тому вирішуйте самі, скільки інтуристів відвідують нашу країну — 372 тис., 643 тис. чи
21 млн.

Отже, кількість туристів — показник, геть не придатний для оцінювання розвитку індустрії подорожей. Як бачимо, він не лише має імовірнісний характер, а й не має єдиної (у масштабах нашої держави) методології визначення. Для оцінки стану туристичного ринку потрібно використовувати старі перевірені показники — кількість людино-діб, проведених у готелях; кількість туроднів; кількість іноземних туристів, обслужених туристичними підприємствами тощо. Розгляньмо деякі з них.

Для початку зазначу, що, за даними Держкомстату України, динаміка кількості іноземних туристів, обслужених вітчизняними підприємствами турбізнесу, має хвилеподібний характер. 2007 року таких іноземців було, нагадаємо, понад 372 тис., а 2003-го — 590,6 тис., 2004-го — 436,3 тис.

Різко знизилася кількість громадян України, котрі звертаються до підприємств туристичної галузі з метою організації закордонної поїздки. 2004-го таких громадян було 441,8 тис., 2005-го — 566,9 тис., 2006-го — 868,2 тис., а 2007-го — усього 336 тис. На якій же підставі туристичне відомство щороку звітує про зростання туристичних потоків? Адже зростання спостерігається лише в сегменті внутрішнього туризму...

Кількість туроднів обслуговування також має нестійку динаміку. 2007-го їх зафіксовано 14 млн. А 2003-го — 22,5 млн. Інакше кажучи, сьогодні наш туристичний потенціал використовується всього на 2/3 від рівня не найбільш вдалого для галузі 2003 року.

В Україні 812 готелів. Для порівняння: в Австрії їх 14 204, в Іспанії 18 304, в Італії 33 768, у Німеччині 36 201. Так, це розвинені країни. Але чому ми у 44,5 разу відстаємо від Німеччини, яка поступається нашій країні за площею і не має такого величезного туристичного потенціалу (зокрема двох сотень джерел мінеральних вод, великих гірських систем і виходів до теплих морів)?!

Щорічно знижується коефіцієнт використання ємності готелів й інших місць тимчасового проживання. 2005-го він дорівнював 0,33 (інакше кажучи, готельний потенціал використовувався трохи більш ніж на третину), 2006-го — 0,31, 2007-го — 0,29.

Величезний розрив і за показниками обслужених постояльців у готелях, мотелях і готельно-офісних центрах. В Україні — це 3,8 млн. чоловік, у Франції — 110 мільйонів. Кількість діб перебування іноземців у готелях становила: в Україні — 2,3 млн., у Норвегії — 5 млн., Чехії — 17,8 млн., у Франції — 73,2 млн.

Постійно скорочується і кількість санаторно-курортних і оздоровчих закладів. Ось їхня динаміка за 2004—2007 роки: 3268, 3245, 3164, 3110 відповідно. (В економіці, до речі, в ці роки спостерігалося постійне економічне зростання.) Щоправда, при цьому зафіксовано зростання кількості оздоровлених громадян. Слід гадати, цієї тенденції досягнуто завдяки співвітчизникам, адже кількість обслужених у санаторно-курортних закладах іноземців «танцює»: 2004-го — 451,4 тис., 2005-го — 416,3 тис., 2006-го — 369,9 тис., 2007-го — 412,2 тис.

Напевно, переважна більшість читачів знають, що вартість проживання у вітчизняному санаторії середньої руки коливається від 250 до 500 гривень на добу. Безсторонній Держкомстат дає довідку: 2007 року фактичні витрати на один людино-день у санаторіях становили 119 гривень (у тому числі в дитячих санаторіях — 83 гривні). Що зробила Державна служба туризму та курортів для того, щоб у такій соціально важливій сфері, як курортне господарство, розрив між собівартістю і роздрібною ціною був мінімальним і щоб послугами санаторіїв скористалося якнайбільше наших співвітчизників? На це запитання райдужні звіти відповіді не дають...