Цифрове майбутнє

Через півроку після суду над найвідомішим файлообмінним сайтом The Pirate Bay один із тих, хто стояв біля його витоків — Магнус ЕРІКССОН із шведського «Піратського бюро», — розповідає про те, як Інтернет уплинув на культуру, яке майбутнє чекає музичну індустрію і чим хороші пірати.

— Магнусе, що «Піратське бюро» вкладає в поняття «піратство»? Адже так називають і власників підпільних заводів, і просто меломанів, котрі качають mp3.

— Нам набагато ближчі ті пірати, які в 60-х створювали піратське радіо, що передавало заборонений тоді рок-н-рол. Для нас узагалі пірати — це насамперед люди, котрі займаються технологіями в обхід ліцензій. Якщо ж говорити про музику, тоді взагалі потрібно шукати інше визначення. «Піратство» тут неприйнятне, це слово говорить лише про банальний доступ до інформації, ігноруючи смисл, вибір і культурну цінність.

— Які у вас претензії до копірайту і поняття «інтелектуальна власність»?

— Закони про копірайт написано для медійного середовища, якого вже давно немає. Їх писали тоді, коли мало хто міг скопіювати і розтиражувати, скажімо, книжку. Нині ж, коли процес копіювання міцно увійшов в наше життя, ці закони застосовують буквально до всього. Наприклад, за цими законами можна засудити будь-якого користувача Інтернету, оскільки комп’ютер при відкритті будь-якої сторінки створює її копію. Тож зараз користь копірайту для суспільства дуже сумнівна.

— Який позитивний результат суду над The Pirate Bay?

— Попри те, що ми говоримо про шкідливість копірайту ще з 2003 року, коли з’явилося «Піратське бюро», вся гнилість шведської правової системи проявилася лише на цьому судовому процесі. З’ясувалося, що всі юристи, які спеціалізуються на питаннях інтелектуальної власності, працюють разом із лобістами від медіаіндустрії в тих самих організаціях. Зате тепер про проблеми копірайту і корумпованості у сфері інтелектуальної власності заговорив увесь світ.

— У 1999 році, коли винайшли Napster, розпочався хрестовий похід проти онлайн-піратів. Що змінилося за десять років?

— Сьогодні в антипіратських організацій є дві чіткі стратегії. По-перше, вони хочуть, щоб провайдери відповідали за дії своїх користувачів. По-друге, вони змушують усіх користуватися сервісами медіамагнатів. Це вже не просто боротьба за копірайт, це спроба змінити саму суть Інтернету.

— У цьому конфлікті багато сторін: меломани, музиканти, автори пісень, виконавці, лейбли, правовласники. Між ким узагалі точиться війна?

— Антипірати, звісно ж, говорять про конфлікт «музична індустрія проти піратів». Але тут важливо розуміти, що ця індустрія складається з багатьох учасників з різними інтересами. Лейбли, виконавці, дистриб’ютори, фестивалі, музиканти, автори пісень — у кожного свої інтереси. Домінують над усіма чотири лейбл-мейджори, які контролюють 75% світового ринку музичної продукції. Тож увесь захист так званої музичної індустрії — це прихильне ставлення до інтересів одних учасників за рахунок інших.

— Як ви ставитеся до файлообміну? Чи змінив він ситуацію на краще?

— На такі запитання неможливо відповісти, адже сам по собі доступ не створює культурного багатства. Навпаки, іноді він навіть применшує значимість культури. Зараз ми в «Піратському бюро» намагаємося говорити не про сам файлообмін, а про те, як зробити культуру важливішою. Хоча один плюс усе ж таки є — завдяки файлообміну ми знайомимося з роботами багатьох авторів, не обмежуючись лише тим, що доступне в магазинах.

— Гендиректор Sony Pictures Майкл Лінтон заявив нещодавно: «Інтернет не дав нам нічого хорошого». Чи справді розвиток усесвітньої мережі веде до колапсу аудіо- та відеоіндустрії? Чи є якісь нові бізнес-моделі, які прийдуть на зміну старим?

— Навряд чи знайдеться така бізнес-модель, яка дасть тим-таки компаніям змогу залишатися біля керма і працювати, як і раніше. Інтернет змінив наше ставлення до культури. Приміром, тепер ми менше цінуємо записану музику і більше — концерти. Інтернет — це цілком новий простір, у якому ми тільки вчимося орієнтуватися.

— А музиканти зможуть заробляти достатньо грошей без допомоги лейблів?

— Більшість музикантів ніколи не заробляли стільки, скільки отримуєте ви, сидячи в офісі. Це міф, вигаданий лейблами ще в доінтернетні часи. Музиканти завжди заробляли живими виступами, продажем дисків і футболок, вони отримували соціальну допомогу, а дехто до того ж продавав наркоту. У майбутньому теж, скоріш за все, дуже небагатьом вдасться заробляти на музиці стільки, щоб забезпечити собі безбідну старість. Зате більше людей гратимуть для душі. Поки що зарано щось говорити.

І, до речі, я не раджу музикантам зв’язуватися з лейблами. Ця індустрія десятиліттями існувала монопольно, розповсюджуючи музику і заробляючи на цьому гроші. Зараз її майбутнє під питанням, і я рекомендував би шукати підтримку в іншому місці.

— Що ти думаєш про ситуацію, коли любителі музики платять одразу виконавцям, оминаючи всіх посередників?

— Це гарна модель, яка будується на довірі. Люди хочуть платити, і притому багато, за те, що підкреслює їхній зв’язок з музикантом.

— Ти напевне знаєш фразу власника найбільшого фотобанку Getty Images — Марка Гетті про те, що «інтелектуальна власність — це нафта XXI століття». Який прогноз «Піратського бюро»? Чи зможуть такі медіамагнати заробити мільярди доларів у найближчому майбутньому?

— Не думаю, що він правий. Якщо інтелектуальна власність — це нафта XXI століття, то це обіцяє не тільки наддоходи для небагатьох, а ще й війну для всіх інших. Ми були свідками такої війни за нафту в Іраку, нічого доброго вона не принесла.

Що стосується Getty Images, то їх нещодавно продали. Виявилося, що рафіновані зображення фотобанку мало кому потрібні. Вони не чіпляють. Зараз цінуються «живі» фотографії з місця подій, притому байдуже, зроблено знімок на мобільний телефон чи професійною камерою. Тож Марк Гетті помилився.

— Інформація не матеріальна, тому цінності не має. Але людям, котрі створюють цю інформацію, треба платити за роботу. Як ти вважаєш, чи можна вирішити цю дилему?

— Ми постійно створюємо інформацію. Як я зараз, безплатно відповідаючи на запитання, сидячи в офісі на оплачуваній роботі. Що далі, то важче відрізнити тих, хто створює інформацію безплатно, від тих, кому за неї потрібно заплатити. Про це говорить і приклад Getty Images.

Сьогодні вже недостатньо тільки створювати інформацію. Якщо ви збираєтеся заробляти на інформації, треба чітко розуміти, кому і для чого вона буде потрібна.

— Цифрові технології нині доступні кожному. Одні бачать у цьому свободу самовираження, інші бояться навали продукції низької якості. Чи є негативні наслідки поширення цифрових технологій?

— Справді, дехто перебільшує значення доступу до інформації, вважаючи це шляхом до постійного блаженства. Невдовзі ми зможемо миттєво отримувати доступ до всієї будь-коли створеної музики. Але це швидше викликає тривогу, ніж радість. От чому ми повинні вже зараз активно популяризувати цифрові технології, даючи зрозуміти, як перетворити кількість на якість.

— Магнусе, а що цифрові технології дали особисто тобі? Чим би ти займався, якби жив у доінтернетні часи?

— Гарне запитання, тому що Інтернет повністю мене змінив. Я виріс у невеличкому містечку і допався до Інтернету в 15 років. Якби не мережа, мені було б набагато складніше пізнавати багатющий світ, частиною якого я тепер є.

— Чи має Інтернет регулюватися на законодавчому рівні? Не боїшся, що він стане прихистком кримінальників, особливо зважаючи на анонімайзери та анонімні VPN-мережі?

— Не думаю, що потрібно реєструвати кожен рух кожного користувача, прикриваючись забезпеченням безпеки. У цьому разі ми отримаємо суспільство, де існує лише те, що було заздалегідь перевірено, а все невизначене автоматично вважається підозрілим. А суспільству необхідні «сірі зони» — саме там відбуваються найцікавіші експерименти і відкриття.

— Ну й насамкінець банальне запитання: що далі? Нині конфлікт лише загострюється — одні ухвалюють жорстокі й несправедливі копірайт-закони, інші йдуть в анонімні файлообмінні мережі. Чи можна знайти компроміс, безпрограшне рішення? Чи хтось обов’язково має програти?

— Я не думаю, що тут можна виграти або програти. Це як війна з тероризмом або наркотиками. У ній мета — не виграти, а використати її як привід для постійних репресій. На процесі над The Pirate Bay суд вчинив так само: усі «знали», що трекер винен, так само, як ми «знаємо», що всі ув’язнені Гуантанамо — терористи, цього не потрібно доводити.

З іншого боку, зараз копіювати з кожним днем дедалі легше. Я не вірю в компроміси, оскільки, як ми з’ясували трохи раніше, тут незрозуміло навіть, хто з ким має домовлятися. І думаю, що наступний крок у цьому протистоянні зроблять ті, хто взагалі не париться з копірайтами. Так що війну не виграють, і не програють, вона не закінчиться тріумфальним перемир’ям. Вона згасатиме, щоб потім розгорітися знову від однієї лише іскри.

«Знаки», www.znaki.fm