ТРАВЕНЬ. ТЕОДОР РУЗВЕЛЬТ

В Росії президента Володимира Путіна полюбляють, зазвичай в політологічних колах, а не в народних телевізійних програмах, порівнювати із легендарним президентом Сполучених Штатів Теодором Рузвельтом. Зрозуміло чому. У першого з Рузвельтів також були складні взаємини з тодішніми американськими олігархами, він боровся, як лев, і, можна стверджувати, дійсно вплинув на побудову нових, сучасних взаємин між державою і бізнесом. Але до таких взаємин в самій Росії ще далеко. Так що актуальність Теодора Рузвельта полягає скоріш не в його внутрішній, а в його зовнішній політиці. І не тільки для Росії. А для всього пострадянського простору.

Спостерігаючи за приголомшуючими подіями в Аджарії, де середньовічний режим Аслана Абашидзе зник буквально за кілька днів, я пригадував іншу, не менш захоплюючу революцію — революцію в колумбійській провінції Панама. Її героїчне населення піднялося проти корумпованого режиму Боготи і буквально за кілька днів створило власну державу... Президент Теодор Рузвельт, приймаючи першого в історії панамського посла у Сполучених Штатах, — звісно, не панамця, іронічно зауважив, що хтось може закинути американцям, що вони здійснили цю революцію разом із панамцями... «Почекаємо, поки уява недоброзичливців згасне», — елегантно відповів пан посол...

Звичайно, президент Рузвельт просто змушений був створити Панаму. Панамський канал був конче потрібний для розвитку американської економіки, колумбійський уряд вимагав не просто шалені — нереальні гроші за це будівництво... В Боготі втратили відчуття реальності. Очевидно, що його втратили і в Тбілісі часів Шеварднадзе, і в Батумі часів Абашидзе, і в Москві, де знаходився центр підтримки аджарського лідера і куди він утік після повалення... Але є щось важливе — історія Панами після проголошення її незалежності. Це історія безкінечних військових переворотів, корумпованих урядів, наркоторгівців, найвідомішого з яких — Мануеля Норьєгу — довелося позбавляти влади за допомогою американської інтервенції. Революція, яку президент Теодор Рузвельт назвав «найбільш справедливою і гідною», не принесла щастя панамському народу — чи не тому, що була тільки виставою, на головні ролі в якій запросили безпринципних авантюристів?

І ось що лякає мене найбільше. Звичайно, Росія позбулася своєї ролі на пострадянському просторі — приблизно так, як позбулася свого часу ролі в Латинській Америці Іспанія... Але ті, хто щиро радів тому, що тепер процесами опікуватиметься не середньовічна монархія, а демократична сучасна держава, за кілька десятиріч були в розпачі від того, що почало відбуватися на континенті... Суспільство, не здатне розвиватися самостійно, готове служити пластиліном для політичних і соціальних експериментів, і ним оволодівають найспритніші з обслуги. Чекати від цих людей, що вони займатимуться демократизацією, небезпечно — навіть тоді, коли вони називають себе революціонерами. Єдине, чого від них дійсно можна сподіватися — це точної зовнішньополітичної орієнтації. В нашому випадку на Захід, точно на Захід. Але варто замислитися: чого нам все ж таки треба — щоб наші керманичі орієнтувалися на Захід, або все ж, щоб Заходом став наш Схід?