Бенедикта XVІ зустрічають у Польщі ті ж самі схвильовані сотні тисяч людей, що зустрічали його попередника. На аеродромі понтифіка вітав президент Польщі. На першу ж месу, відслужену главою Ватикану у Варшаві, зібралися тисячі людей, у Кракові їх кількість сягнула майже мільйона... Папський кортеж проїхав повз пам’ятник загиблим під час легендарного повстання у Варшавському гето, а потім були Краків, рідне місто Кароля Войтили Вадовіце і меморіал у Освєнцимі... Можливо, все ж таки даремно перед візитом так хвилювалися, що він відрізнятиметься від легендарних подорожей Папи-поляка на Батьківщину: хоч усе так само, однак поляки вітають «чужого» Папу...
Після смерті Івана Павла ІІ саме ця обставина сприймалася як основна проблема майбутнього функціонування костелу в Польщі. Іоанн Павло ІІ був не просто Папа-поляк, він був ще й Папою поляків, і на вулиці Варшави та Кракова вітати його виходили сотні тисяч людей, які у звичайний час майже не відвідують костелу. Бенедикт XVІ — Папа католиків, у тому числі й польських католиків. Простіше кажучи — понтифік практикуючих віруючих. І навіть із цього погляду тих, хто вітав його у Польщі, було багато, дуже багато. Набагато більше, ніж насправді практикуючих віруючих у країні. Але це пояснюється ще й тим, що багато хто з цих людей керувався не тільки своєю повагою до діючого понтифіка, а й пам’яттю про його попередника. Для них важливим виявляється не тільки приїзд Папи, а й маршрут Папи.
Бенедикт зробив усе можливе, щоб розворушити в поляках пам’ять. Він сказав, що його паломництво не буде сентиментальною подорожжю, а насправді це не так. Папа саме й відвідує місця, пов’язані з пам’яттю про життя і справу Івана Павла ІІ, — Краків, у якому Кароль Войтила служив практично все життя до переїзду у Ватикан, і рідне місто попереднього понтифіка — Вадовіце. Причому соціологічні опитування свідчать, що для поляків приїзд Папи в це невеличке місто – найважливіший пункт подорожі Бенедикта. На другому місці — Освенцим. Хоча, ймовірно, сам Папа вважає найважливішими відвідини меморіалу у концентраційному таборі в Аушвиці — адже саме прихід сюди є розвитком духовної спадщини Івана Павла ІІ. І тут Бенедикту XVІ доведеться міркувати над дуже важливою дилемою — що ж усе-таки сутнісне у ставленні поляків до свого великого співвітчизника — пам’ять про нього, саме усвідомлення того, що на чолі католицької церкви довгі роки перебував Папа-поляк, – чи усвідомлення внеску, що його зробив попередній Папа у духовне життя, в очищення католицької церкви і всього людства. Відвідуючи Вадовіце, Папа нагадує про перше. Прибувши до Аушвіцу й зустрічаючись тут із колишніми в’язнями концентраційних таборів, Папа-німець наполягає на другому...