«Те, що важко пояснити», або Феномен лідерства очима дитини...

Сьогодні про лідерство говорять усі кому не лінь — від психологів до великих керівників. Усі навчають лідерського «кличу» й до хрипоти сперечаються, які саме елементи внутрішньої «архітектури» людини здатні стати базою для побудови лідерських чертогів. На сьогодні резонанс, викликаний підвищеною увагою до цього неоднозначного явища, впритул наблизився до дверей середньої і старшої школи: різноманітні тренінги та курси для лідерів останніми роками пропонують свої послуги не лише дорослим, а й дітям 11—16 років. Дивно, але дванадцятирічну людину пропонують навчити ефективного конструктивного спілкування, здатності перейматися інтересами іншого, а також вміння мотивувати й надихати! Такі «пропозиції» в контексті роботи механізмів лідерства, м’яко кажучи, приголомшують. Невже в дитині потрібно відроджувати інтерес до життя? Хіба їй потрібна допомога в тому, аби щиро співчувати й не замислюючись надихати? Спробуймо бодай на десять хвилин закинути всі інноваційні системи керування колективом якнайдалі й погляньмо на питання лідерства зовсім з іншого, дитячого боку, в палітрі якого є всі барви чуттєво-емоційної сфери, а також надзвичайно цінна здатність довіряти й допомагати, тому що лідер сьогодні — це насамперед добровільно взята на себе відповідальність.

Дивно, але в нашому суспільстві раціонального мислення здатність знаходити підхід до будь-якої людини, вміння розмовляти її мовою і придивлятися до смарагдового «ландшафту» її внутрішнього світу — одна з найважливіших рис кожної людини, яка претендує на роль лідера. Майбутнє за тим, хто здатен розв’язати дюжину головоломок відразу, притому частина їх пов’язана не з тактичними планами і стратегічним мисленням, а з такими «наївними» поняттями, якими сьогодні є повага, чесність і шляхетність. Поки що на лідерських тренінгах ці слова соромляться говорити відверто, воліючи замінювати їх «навичками саморегуляції», «конструктивним спілкуванням» і «розвитком вольових рис». Взагалі, на таких курсах роблять ставку на пробудження фактора впевненості в собі, супроводжуючи це гаслом «Не пробуй робити, а роби!» і стверджуючи, що лідерства можна й потрібно вчитися. І цей заклик вабить не тільки більшість дітей підліткового віку, в якому хочеться максимально проявити своє незалежне «я», а й людей старшого покоління, які охоче вірять у те, що лідерські риси можна успішно культивувати навіть у зрілому віці. В сучасному суспільстві, як влучно підмітила одна моя знайома, охочих стати лідером більше, ніж тих, хто готовий їм себе доручити. Справжнє лідерство — дуже рідкісний дар. Як не можна виростити могутнього дуба в пустелі, так не можна штучно виплекати й лідерських рис. Єдине, чим можуть допомогти озвучені вище тренінги та курси, — дооформити вже наявні в людині лідерські задатки. Для дітей від 11 до 16 років це пропонують робити з допомогою ігрових занять, навчання методам керування своїм внутрішнім станом, із допомогою тренінгів з виконання командних завдань різної складності, через розвиток вольових рис, стійкості до різних кризових ситуацій, із допомогою аналізу особливостей особистості підлітка тощо. Але все це штучні форми. Справжній лідер завжди народжується в колективі спонтанно і, як правило, завжди намагається об’єднати інтереси всього класу.

Завдання шкільного лідера сьогодні набагато ускладнилися, але цей образ продовжує переживати майже овідіївські метаморфози. Ви знаєте, що витає в повітрі шкільних коридорів? Розуміння важливості взаємин, неприйняття бутафорських і показних почуттів, гостре бажання довіритися комусь, яке межує з потребою мати міцну впевненість у тому, що тебе не підведуть. Виявляється, на свого лідера сучасні школярі дивляться як на об’єднувальну й організуючу ланку, наділяють його дуже високим рівнем довіри, хоча й рідко озвучують це. Ще десять-п’ятнадцять років тому лідер класу більше асоціювався з ватажком, який веде за собою лише найсильнішу й найактивнішу частину «зграї» (решта не відкидалися, але були більше самі по собі). Сьогодні діти перехідного віку, в якому емоції спалахують, ніби кадри старих кінострічок, оскільки дорослий світ їх всерйоз не сприймає, впевнено кажуть, що лідер — це душа класу, людина, здатна взяти на себе відповідальність і допомогти порадою або дією. Виявляється, вектори лідерства значно змістилися, і словосполученню «най-най» немає місця поряд із ним. Правда, такі одкровення все ще ховаються за сімома пудовими замками, викуваними із глузування, грубості, напускної розпущеності й удаваної байдужості, тому багато змін сьогодні все ще важко «відловити». Що дивно — всі якось чітко розуміють, що в сучасній школі вже немає місця лідеру із тінню вожака.

Шкільне лідерство — явище, без перебільшення, унікальне. Неймовірна сама ситуація: ніхто ні з ким і ні про що не домовляється, жодних угод не укладає, але більшість класу раптом добровільно передає опіку над собою в руки однієї людини. Причому тут не слід забувати, що йдеться про ровесника, який, за великим рахунком, не вирізняється ані життєвим досвідом, ані глибокими й всеосяжними знаннями, ані становищем у суспільстві, ані якимись іншими особливими можливостями. Виходить, що факт «він такий самий, як ми» не лише не породжує сумнівів, а й є серйозним аргументом у питанні делегування повноважень у класі з метою створення по-справжньому згуртованої шкільної родини. З одного боку, повноваження надаються, з іншого боку — усвідомлюються і приймаються. І жодних тобі письмових чи усних засвідчень! Для обтяженої знаннями й досвідом людини все це звучить надто просто, а тому малоцікаво. І запитання: «як це можливо?» в цій ситуації залишається без однозначної відповіді. Тому, щоб зрозуміти особливості шкільного лідера сьогодні й максимально правдиво окреслити його силует, «ДТ» вирішило звернутися не до незліченних сторінок психолого-педагогічної літератури, а до самих дітей:

Світлана Г., 12 років
(7-й клас школи А):

— Лідер — це людина, котра примушує себе поважати. Якщо в когось у класі проблеми, то він допомагає. До його точки зору завжди прислухаються. Якщо сам лідер за щось дуже переживає, то намагається цього нікому, ніколи й нізащо не показувати. Він рідко каже, що думає насправді, й ніколи не ділитиметься своїми сумнівами, а стане ще більш напористим, щоб довести свою силу. Справжнім лідером не може бути людина, в якої немає впевненості в собі. Це відразу видно. Звичайно, справжній лідер повинен мати певні задатки й бути розважливою людиною. В нього обов’язково має бути вміння організувати клас, він повинен бути владною людиною. Раніше лідерами в класі були заводіяки. Тепер клас — це як велика компанія, в якій лідер той, хто завжди знайде тему для розмови, вигадає розвагу, у кого є якісь зв’язки, наприклад дядько в кінотеатрі чи щось таке. Сьогодні він більше душа компанії. Але якщо в класі щось сталося і вчителька запитує про це, то лідер, звичайно ж, має щось сказати. Якщо він мовчки стоятиме й водитиме носком по підлозі, то підірве свою репутацію.

— А якщо лідер погано вчиться, він хіба не втрачатиме свій статус?

— Я ще не розумію, можливо, це якась тонка риса психології, але якщо лідер попросить мене дати списати — я йому точно дам, а якщо попросить двієчник — ще подумаю.

Якщо лідер, коли просить списати, сам себе не принижує, то він не принижується і в очах інших, а якщо він сам розуміє, що принижується, то це побачать інші. Але якщо лідер — двієчник, то він, у кожному разі, принижується, бо не знає того, що знають усі чи майже всі. Я розумію, якщо хтось знайшов якесь хитромудре слово й, окрім однієї людини, в класі його ніхто не знає — це одне, але якщо це слово знають усі, окрім лідера, — він сам себе за це вже не так поважатиме, хоча й може віджартуватися. Звичайно, якщо лідер має задатки відмінника, то ще більше зміцнює своє місце.

— А лідером класу може бути дівчинка? Якщо так, то якою для цього вона повинна бути?

— У дівчинки-лідера більше проявляється риса владності. Це відразу видно. Якщо вона починає командувати, то суперечити їй просто неможливо. Інколи дівчата навіть бувають небезпечніші за хлопчиків. Дівчинка-лідер не може бути «фіфою» і не повинна бути двієчницею, тому що лідером тоді вона навряд чи буде. Якось так виходить, що навіть якщо вона має лідерські риси, але погано вчиться, то до неї, звісно, можуть прислухатися, але навряд чи її поважатимуть. Дівчинку-лідера можуть брати за приклад її подружки. Зрідка це приємно, але потім починає дратувати. Нині ніхто не хоче бути схожим один на одного. Особливо дівчатка. Кожній хочеться бути єдиною й неповторною. Хлопчик-лідер розуміє свою перевагу. За ним ніхто ніколи не повторює відкрито. У них все якось по-іншому.

Максим М., 12 років
(7-й клас школи Б):

— У нашому класі лідера немає. Кожен сам по собі. Як в інших класах — не знаю, хоча колективи бувають різні. Є такі, в яких усі як один, а бувають і з індивідуальним характером. Який колектив — таким повинен бути й лідер. Якщо колектив активний, то лідер у ньому має бути таким самим. Лідерство важко пояснити. Це щось всередині людини. Ось буває, що в клас тільки-но прийшла нова людина, а всім уже зрозуміло, що це лідер. І до нього хочеться прислухатися. Багато що вже з самого початку має бути в тобі. Лідер повинен відповідати за свої слова, бути зібраним і дуже чесним, уміти спрямовувати колектив, організовувати його. В ньому має бути якась позитивна енергетика — це відіграє велику роль. Людина може дуже підходити для ролі лідера, але якщо в ній не буде якоїсь крапельки — вона ним не стане. Я особисто побоююся такої відповідальності.

— А лідер повинен бути відмінником?

— Необов’язково. Багато знаменитих в історії людей не були відмінниками. Це не найважливіше. Людина може погано вчитися, але це не головне, якщо в неї добра й чуйна душа. Ще Вальтер Скотт казав, що лідер повинен вести за собою не силою, а прикладом.

— Максиме, а ти сам хотів би бути лідером?

— Не дуже. Я просто не така людина.

— Як щодо дівчинки-лідера? Це можливо в класі?

— Я гадаю, що в хлопчиків лідером має бути хлопчик, тому що із хлопчиками простіше — у них характери знайомі. Хлопчика знаєш, а дівчаток не зрозумієш. Дівчинка може бути лідером тільки для дівчаток. Я не думаю, що хлопчики її слухатимуться.

— Як вважаєш, лідер взагалі потрібен?

— Гадаю, що так, бо іноді бракує ланки, яка об’єднує і тримає. Правда, в нас про об’єднання більше говорить учителька, ми самі сприймаємо це якось млявенько.

* * *

Правда ж, абсолютно різні й навіть не знайомі між собою дівчинка та хлопчик чудово доповнили одне одного, активізувавши всі головні точки в силуеті лідера, озвучивши і його вміння йти на компроміс, і необхідну ініціативність, і чудову здатність говорити мовою іншого, водночас прислухаючись до тональності всіх. Вони провели чітку риску й під готовністю лідера брати на себе відповідальність за прийняті рішення, дуже яскраво озвучили його здатність виручати й допомагати, проговорили необхідність перейматися інтересами іншого, а також зачепили дуже рідкісну психічну рису, про яку свого часу казала ще Маргарет Тетчер, — це вміння блискавично відновлювати свої сили. Звісно, всі ці та інші риси можна якось «підтягнути» й навіть «розтягнути» на лідерських тренінгах та курсах, але, як сказав Максим, якщо в людині, котра претендує на лідерство, не буде «якоїсь крапельки», вона ним не стане ніколи. Душа колективу — це не тактичні напрацювання і стратегічне мислення, це щось живе й багатогранне, здатне взаємодіяти з будь-якою індивідуальністю навіть за межами себе.