Такі звичайні дива

29 грудня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Різдвяна історія про капелана морської піхоти з Маріуполя та його сім’ю

Такі звичайні дива
© Фото, надане автором

Нинішнього року в сім'ї з'явилося своє свято — день зустрічі після тривалої розлуки та тяжких випробувань. Традиційну ж ялинку на родинній раді вирішили не ставити. Не на часі, кажуть Анатолій і Надія. Вони вважають, що зараз важливіше дарувати іншим людям радість та надію. Бажають привітати якомога більше дітей із незаможних сімей.

Навесні цього року Надія с двома синами-підлітками перебували в Маріуполі, коли місто намагався захопити російський агресор. Її чоловік, капелан отець Анатолій, був на позиціях. Третій син на той час був в іншому місті, яке постійно обстрілював ворог. У певний момент зв'язок між членами сім'ї повністю зник.

«Сьогодні в Маріуполі в церквах московського патріархату, а інших там зараз немає, йде промивка мізків щодо того, що всі люди брати, а Росія — молодець. Що не треба чинити опір, як Бог дав — так і є. Що українська гординя — це гріх. До цього всього додається пакетик із їжею: «От Україна вас не підтримує, а Росія прийшла і врятувала вас». Спочатку все розбомбили, позбавили всього, а потім Росія — молодець, «урятувала». Це жахливо», — розповідає Надія.

Читайте також: Подарунок від армії Росії: окупанти збудували в центрі Маріуполя величезний морг– Андрющенко

Будинку, в якому вони мешкали, тепер просто немає. Три дев'ятиповерхівки згоріли дотла. Вибігали звідти з рюкзачками, в яких лежало найнеобхідніше. З вікон сусідніх домівок, які вже горіли, вистрибували люди. Після чергового прильоту ті, хто ховався в підвалі будинку навпроти, звідти вже не вибралися. Потрібно було шукати відносно безпечне місце. Доки вони бігли до найближчого укриття, з неба падали бомби російської авіації. З ворожого боку гатили «Гради», міномети, танки...

— Та воювали трошки. На ротацію вже мав іти. Але ж ті путінці не дали, — каже отець Анатолій, відповідаючи на запитання, що він тоді робив.

— А чому саме морська піхота?

— Хлопці знайомі перетягнули, кажуть: «А давай до нас!». Доти я був в іншому підрозділі. Усі військові так мігрують потрохи, дружною командою. Всі одне одного знають. Якщо ти когось не знаєш, то, сто відсотків, його знає твій побратим.

— Важко бути капеланом?

— Психологічно буває важко. Ось трапився випадок: люди помітили, що в мене дуже спантеличене обличчя, трошки сумне. Одразу: «Йой, ми ніколи вас таким не бачили!». Перелякалися. Після цього довелося ходити і всміхатися, підбадьорювати інших. У цьому важкість роботи капелана і будь-якого командира. На тебе постійно дивляться, і як даси в чомусь слабину, то все посипиться. Хоч би як важко тобі було, треба завжди виглядати впевненим. Навіть із мінімумом інформації.

Звісно, це постійна напруга. Але нам, віруючим, легше, бо в нас є певна компенсація. Ми можемо одразу піти й нашому Шефові пожалітися. Він мовчки вислухає, і вже якось легше.

— А що робити атеїстам, яких, згідно з афоризмом, не буває в окопах? Кому скаржитися?

— Я нікому не нав’язую своїх поглядів. Та, буває, до мене підходять: «А я невіруючий». Питаю у відповідь: «А навіщо ви мені про це говорите?» Німа сцена.

Щоб бути атеїстом, треба пройти певний свідомий шлях. Є вчені, цікаво слухати. Все дуже аргументовано, виважено. Вони порушують питання, які я сприймаю як проблемні для релігії. Вони міркують, працюють і роблять свої висновки. А коли людина просто подивилася щось у Інтернеті й починає розповідати, я так і кажу: «Ти, мабуть, ютубчика передививсь?» Ага, відповідає. Ну це аргумент. Даруйте мені Булгакова, але ж пам’ятаєте: «…адже я не помиляюся, ви людина неосвічена?» Той щось про санаторій почав бурмотіти. Так і тут. Усі люди у щось вірять, на щось покладаються.

— Так, але наскільки усвідомлено вони це роблять?

— Це залежить від оточення, в якому вони росли. Людина, в якої нема такої серйозної релігії, таких мастодонтів як християнство, іслам, буддизм, починає своє життя наділяти сенсом. Такий побутовий містицизм. Створювати амулети, ритуали. Хоче людина чи ні, але якщо в неї нема основи, вона починає робити вінегрет із того, що навколо. І це ми зустрічаємо в армії.

Звісно, це сприймається нормально. Вірити чи не вірити — особистий вибір. Я вимагаю відповідального ставлення. Ось у нашому підрозділі хлопець каже: я — мусульманин. Усе, немає питань. Зв’язуюсь із мусульманськими капеланами, я їх добре знаю, хороші хлопці. Спілкуйтеся. Бо якщо ти визначаєш себе як адепта певної релігії, повинен її дотримуватись. Якщо кажеш це просто так, то, вибачте, брешеш. Не практикуєш — не чіпай. Як-то кажуть, у дитинстві помилково хрещені, з переляку — в радянські часи.

Тих, хто звертається по хрещення, я питаю: «Навіщо вам це треба? Ви розумієте, що це відповідальність?» Час, коли ми хапали все, що є, вже минув. Як приклад — те, що зараз відбувається. Повна відповідальність за вибір. Незалежності. Волі. Ще жодна держава не отримала це просто так. Уся історія свідчить, що треба довести свій вибір. Так і морська піхота — потребує доказу віри діями. Гасло морської піхоти — «Вірний завжди». Не тимчасово, на час проходження служби. А завжди.

Читайте також: Журналіст/боєць ЗСУ Мирослав Откович: «Ракетні, бомбові удари Росії стерли фронт. Вагітні жінки, які гинуть у центрі Києва, так само — на фронті»

Надія два місяці жила з дітьми в підвалах. У першому притулку зібралося десь 150 людей. Було таке правило — записувати прізвища й імена тих, хто прийшов у сховище. Тяжкі часи. Склянка води на три дні та ложка сухої крупи на день це вже вважалося за щастя. Зв’язку не було. Ті, хто виходив на пошуки провізії та води, подивитися на свою машину чи просто покурити, часто не поверталися. Коли росіяни розбомбили Будинок культури, українські військові вивезли людей із підвалу в безпечніше місце. На той момент їх було вже 115. Коли зруйнували і другий притулок, залишилося 57. Більшість загинули.

Фото, надане автором

— Складне запитання, отче Анатолію. Стосовно Шостої заповіді на війні.

— Є різні тлумачення. Я завжди за тверезий погляд. Усі заповіді дуже актуальні. Це база і для православних християн. У якій ситуації ми зараз? Коли я вибираю, опір чи смерть, я вибираю це тільки для самого себе. Але якщо поруч немає людей, за котрих я відповідаю. Вибачайте, я не Бог, я — людина. Користуюся Шостою заповіддю у своєму оточенні.

Ви ж бачили, як іудеї вчинили? Після отримання тієї заповіді пішли й добряче всипали всім, кому треба було. Тобто ця заповідь була між ними, у їхній спільноті. Для нас, українців, — це зв’язок між нами. Заповідь стосовно одне одного. Коли від нас ніхто не залежить, ми можемо йти дуже тяжким і болісним шляхом як мученики і прийняти це. Важливо розуміти, за що ти гинеш. А коли за тобою стоять люди, за яких ти відповідаєш, — це вже буде зрада. Тому що ми спираємося на Святе Письмо: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Я не можу підвести тих, хто навколо мене. Це вже гординя. Я буду святий, а інші нехай гинуть? Через мене, через мою недіяльність чи помилкову діяльність? А то вже огидно.

Отже, ти жертвуєш і благополуччям, і життям, і своїми крилами, і трикімнатною квартирою на небі. Все це віддаєш задля того, щоб люди навколо тебе продовжували жити. Як батьки захищають своїх дітей. Тобто в нас немає вибору в таких умовах. Це погано, це не виправдовує нас. Але буде ще гірше, якщо ми не будемо захищати.

— Вам особисту зброю не дають, за статутом?

— Не дають. Начбой кричить — ти в бою дістань. А потім відбирає. Ну як із людьми жити? Нам і медперсоналові законодавством дозволили мати короткоствол. Я не знаю, хіба що з одним патроном. Бо пістолетом там навряд чи що зробиш. Ну прийняли рішення, то й прийняли.

— А щодо особистого помічника, який має захищати капелана?

— Дуже складне питання. Я зустрічав хлопців, які хотіли б іти шляхом військових капеланів. Вони вже мають бойовий досвід. Тому вважаю, що таких хлопців, які розглядатимуть себе як майбутніх капеланів, і треба брати помічниками. Це моя особиста думка. Якщо є потенціал, їх треба посилати на отримання релігійної освіти. Щоб вони стали справжніми спеціалістами. Освіта має бути ширша, виходити за рамки своєї конфесії. Більше суперечок виникає через те, що ми не розуміємо одне одного. Хоча, може, я й наївний у цьому сенсі.

Читайте також: У додатку "Дія" проходить опитування – коли святкуємо Різдво?

— Буває, що й не хочемо розуміти.

— Мені доводилося зіштовхуватися з багатьма проблемами через те, що людина не розуміє, що відбувається. 25 грудня я відсвяткував Різдво. Чому? Бо вже набридло святкувати як у радянські часи. Якщо ми повертаємося до 25 грудня, в нас з’являється календарна логіка, яка була доти. У нас уже сто років її не існує. Тому є певне відчуття, що ми повертаємося до традицій. Різдво, Новий рік, Хрещення. Інакше вже відчувається. Як щось природне.

Але ж далеко не всі згодні з цим.

— Потрібен певний час, щоб людина зрозуміла. Традиція святкування 7 січня не дуже тривала. Сто років тому змінили календар. Плюс ще нагнітають із московського патріархату. В певному сенсі на них лежить ще печатка никонівських часів. Вони проти логіки, проти тверезого погляду. Все одно наполягають, наче Бог там дуже за це турбується.

— То 7 січня будете ще святкувати?

— Я привітаю всіх. І все ж таки буду пропонувати жити за логікою. Спробувати. Не сподобається, можна знов у хащі зайти. Так воно і буває періодично.

— Ви маєте добрі партнерські відносини з представниками інших конфесій?

— У нас дуже добрі стосунки. Велике коло друзів серед протестантів, католиків. Треба налагоджувати зв’язки. Ми всі дуже добре спілкуємося, якщо не лізти у складні богословські питання. Волонтери використовують бази протестантських спільнот, які дуже розвинені і класно працюють. Католицька спільнота допомагає біженцям. Я особисто знаю владику Яна, дуже добра людина.

«Останнє бомбосховище. Москалі сказали — ідіть кудись, бо тут усе зрівняємо із землею, — розповідає Надія. — Було дуже гучно, всюди вибухи. Сказали — тим шляхом можете йти, ми туди стріляти не будемо. Ми пішли. Запитували в зустрічних людей, де безпечніше. Опинилися у селі. В нас було радіо. Шукали батарейки, через 10 днів знайшли. Почули про перший пробний «зелений коридор» на лівому березі. Було шість автобусів, але доїхало тільки три. Це був кінець квітня.

До Запоріжжя їхали майже добу. Ми повинні були приїхати в пункт, де нас мали зустрічати українські військові. Але не зустріли, бо нас повезли в інший пункт. Почалися обстріли. Там уже з’явився зв’язок, ми стали телефонувати на гарячу лінію з питань евакуації. І за годину приїхали автобуси, нас забрали. Бо ж вони чекали в іншому місті. В Запоріжжі нас дуже тепло зустріли. Уперше зв’язалися з чоловіком. Він був у Дніпрі, привіз поранених у лікарню. Домчавсь до Запоріжжя. І ми вперше за два місяці побачились.»

Читайте також: Обличчя війни. «Він навіть не попрощався з нами…»

— Отче Анатолію, ви ще й волонтерством займаєтесь?

— Це, так би мовити, хобі. Я все одно не сиджу на місці. Ніщо не заважає мені щось узяти, передати, когось знайти, комусь допомогти. Коли були тяжкі обставини, треба було допомагати сім’ям виїжджати з Донецької, Луганської областей. Певний час я присвячував цьому. Це питання й досі актуальне. Домовився з волонтерами, хто займається евакуацією, чи поїхав сам.

— Як відбулася зустріч із родиною?

— Щоб отримати якусь інформацію, спілкувався з біженцями. Знайшов слід, але розрив становив 10–15 днів. Я був дуже щасливий, бо знав, що на той час вони були живі. Намагався встановити, де саме вони були. У квітні отримав смс. Залишалося питання, як їх витягнути. Маріуполь був чорною дірою, ніякого зв’язку. Тільки почав сумувати — ще трохи інформації. І якось зранку, це був Чистий четвер, раптом дзвінок. Кудись їдуть. Куди? Можуть їхати і в Росію. Такі випадки були масові. А могли і в наш бік. Я налаштувався, що все має бути добре. Переконував себе — все неодмінно буде добре. Нарешті телефонує середній син і каже — папа, всі ми живі, ми приїхали. Я зателефонував знайомому капелану, отцю Дмитру, дай йому Боже здоров'я. Кажу: отче, виручай, бо труба. Він за 10 хвилин прилетів. Не казатиму про швидкість, із якою їхали. Зустрілися з круглими очима, обнялися, поїхали назад. Питаю: що ви хотіли з’їсти весь цей час? «Хліб і молочку!» — кажуть. Влетіли за сім хвилин до комендантської години у Дніпро, набрали всього. Дуже довго ми одне одного чекали. Дуже багато чого було розповісти. Тепер є ще одне сімейне свято.

— То диво було?

— Так, я вважаю, що дива — вони такі. Дуже емоційні, але без зайвого лоску відбуваються. Від самого серця. Звичайне диво. Без пафосу. Я бачу дива християнства в людях, у їхніх вчинках. Люди самі по собі важливі. Ми встояли завдяки людям. Я дивлюся на цих хлопців, на плечах яких лежить весь цей тягар. То і є та сіль землі. На них і тримається все.

Related video

Більше статей Марка Баянова читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: Під крики «Ахмат – сила»: пропагандист Мангушев, який виступав із «черепом азовця», отримав кулю в голову Він вижив, але його «перспективи не дуже». Загальна мобілізації: як одинокий батько може довести, що не підлягає призову Для цього потрібно надати певні документи.   РФ хоче інтегрувати т.зв. ополчення "ДНР" в свої збройні сили Ці інтеграційні зусилля збігаються з початком вирішальних наступальних операцій, однак і, ймовірно, спричинить короткострокові збої та ефект несприйняття серед підрозділів, задіяних до цих операцій. Навряд чи Запоріжжя: ISW спрогнозували напрямок чергового російського наступу Розмови про цей напрямок аналітики вважають інформаційною операцією для розтягування українських сил. Бій на території ворога: The Guardian розповіла про секретний український спецназ Авантюрні українці по-своєму розв’язали проблему з обмеженою можливістю бити по території Росії.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}