ТАЄМНИЦІ БІОГРАФІЇ ГОГОЛЯ

В Інституті рукописів при Національній бібліотеці імені В.Вернадського НАН України в Києві у відділі «Гоголіана» зберігаються унікальні документи про сім’ю і предків великого українського письменника. 1920 року їх передав на зберігання Василь Головня, син молодшої сестри Миколи Васильовича. Зберігся лист із метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. У ній записано: «Марта 20. У помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещён 22-го».

Збереглися аркуші «Ведомости учеников 1 класса высшего отделения Полтавского поветового училища за 1819 год». У цьому списку під номером 40 значиться Микола Яновський, під номером 41 — його молодший брат Іван Яновський, який невдовзі помер.

В Інституті рукописів є сторінки «Дневника», заповнені рукою класних учителів Ніжинського ліцею 1821 року. Прізвище непосидючого 12-річного Миколи Яновського найчастіше згадується серед пансіонерів, які «получили достойное наказание за их худое поведение» і залишилися без обіду.

1984 року був відновлений будинок батьків у селі Гоголеве Шишацького району Полтавської області. В експозиції міститься копія «Ревизской сказки» (перепису населення) за 1782 рік по хутору Купчин, яким володів дід письменника — Панас Дем’янович Яновський, що одержав цей маєток як посаг за своєю дружиною.

Незабаром садиба стала називатися Яновщиною, а пізніше за іменем єдиного сина Василя Панасовича (майбутнього батька М.В.Гоголя) Василівкою. У народі дотепер збереглися ці дві назви.

В експозиції музею є копія «Послужного списка А.Д.Яновского» за 1788 рік. У ньому сказано, що дід Миколи Гоголя народився 1738 року. Виходець із польської шляхти. Закінчив Київську духовну академію. Вільно володіє п’ятьма мовами: російською, латинською, грецькою, німецькою і польською. Служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді полкового писаря. (Сьогодні це відповідає посаді начальника штабу військової частини полку. — Р.С.) Вийшов у відставку в званні секунд-майора.

Вперше прізвище діда письменника з додатком «Гоголь» з’явилося в «Дворянській грамоті», яку він отримав 15 жовтня 1792 року. До цієї книги записували лише корінних дворян, а не тих, хто здобув це звання за військові, державні заслуги чи за нобілітацією 1661 року.

У Санкт-Петербурзі багато літераторів знали юного генія України під подвійним прізвищем або просто як Яновського. 22 лютого 1831 року Петро Плетньов писав Олександру Сергійовичу Пушкіну: «Надобно познакомить тебя с молодым писателем, который обещает что-то очень хорошее. Ты, может быть, заметил в «Северных цветах» отрывок из исторического романа, с подписью ОООО, также в «Литературной газете» — «Мысли о преподавании географии», статью «Женщина» и главу из малороссийской повести «Учитель». Их написал Гоголь-Яновский... Я нетерпеливо желаю подвести его к тебе под благословение...»

Близький друг і постійний кореспондент Котляревського, літератор Орест Сомов повідомив 9 листопада 1931 року Михайлу Максимовичу: «Я познакомил бы вас, хотя заочно, если вы желаете того, с одним очень интересным земляком — Пасечником Паньком Рудым, издавшим «Вечера на хуторе», т.е. Гоголем-Яновским, которому дуралей и литературный невежда и урод Полевой решился сказать: «Вы, сударь, москаль, да ещё и горожанин... Неправда ли, что Полевой совершенно оправдал басню Крылова «Осёл и Соловей?»

Знаменитий російський поет Євген Баратинський, отримавши від 22-річного Гоголя примірник повістей «Вечера на хуторе близ Диканьки» з автографом, відразу ж написав у квітні 1832 року до Москви літератору Івану Кирієвському: «Я очень благодарен Яновскому за подарок. Я очень бы желал с ним познакомиться. Ещё не было у нас автора с такою весёлою весёлостью, у нас на севере она великая редкость. Яновский — человек с решительным талантом. Слог его жив, оригинален, исполнен красок и часто вкуса. Во многих местах в нём виден наблюдатель, и в повести своей «Страшная месть» он не однажды был поэтом. Нашего полку прибыло: это заключение немножко нескромно, но оно хорошо выражает моё чувство к Яновскому».

6 лютого 1832 року Микола Васильович відіслав із Санкт-Петербурга в рідну Василівку звісточку своїй матері Марії Іванівні Гоголь-Яновській, уродженій Косяровській: «Ваше письмо от 19 января я получил. Очень жалею, что не дошло ко мне письмо ваше, писанное по получении вами посылки. В предотвращение подобных беспорядков впредь прошу вас адресовать мне просто Гоголю, потому что кончик моей фамилии я не знаю, где делся. Может быть, кто-нибудь поднял его на большой дороге и носит, как свою собственность. Как бы то ни было, только я нигде не известен здесь под именем Яновского, и почтальоны всегда почти затрудняются отыскивать меня под этою вывескою».

Відтоді всі свої твори та листи до рідних і знайомих письменник підписує лише першою українською частиною свого прізвища — Гоголь.

Добре відомо, що 1833 року Гоголь хотів зайняти кафедру загальної історії в Київському університеті, який тільки почали організовувати. У грудні він пише із Санкт-Петербурга своєму другу Михайлу Максимовичу, який невдовзі став першим ректором цього університету: «... туда, туда! В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, он не их, — не правда? Там или вокруг него деялись дела страны нашей... Да, это славно будет, если мы займём с тобою киевские кафедры, много можно будет наделать добра. А новая жизнь среди такого хорошего края! Там можно обновиться всеми силами...»

Але після повстання 1831 року у Варшаві (одним із керівників якого був генерал В.Яновський) у Російській імперії було суворо заборонено брати поляків на державну службу. Попечитель Київського навчального округу викреслив Гоголя-Яновського зі списку поданих на розгляд кандидатур майбутніх викладачів університету. Йому було відоме польське коріння письменника. Знав він і те, що його мати, Марія Косяровська, до 14 років виховувалася в будинку батьків свого двоюрідного брата — генерал-майора Андрія Трощинського, одруженого з внучкою останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.

Про польське коріння Гоголя мовчали п’ятдесят років. Лише 1902 року в «Полтавских Губернских Ведомостях», №36 у статті «К вопросу о предках Гоголя» було коротко сказано, що рід Гоголів-Яновських бере свій початок від Івана Яковича (прізвища в документі немає), вихідця з Польщі, якого 1695 року призначили до Троїцької церкви м.Лубни «викарным священником ... Продолжателем рода и преемником духовной власти был его сын Дамиан Иоаннов Яновский, священник кононовской Успенской церкви. Далее родословная Яновских идёт по двум параллельным линиям: 1) Сын о.Дамиана — Афанасий Дамианович, уже Гоголь-Яновский, секунд-майор, сын его Василий, внук Николай, писатель; 2) Кирилл Дамианович, священник кононовской церкви; его дети: Меркурий и Савва, оба священника...»

Микола Гоголь по лінії його бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб був кревно пов’язаний зі знатними козацькими родами України часів гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Якова Лизогуба й Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії — поріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм.

Але біографам Гоголя його висока порідненість здалася недостатньою. Відомий письменник, історик, критик і фольклорист Пантелеймон Куліш у своїй книжці «Записки о жизни Н.В.Гоголя» (Спб. 1856 рік), вважав за можливе призначити в предки генія як основоположника роду Остапа Гоголя — сподвижника гетьмана Петра Дорошенка. Біограф повідомляє, що цей полковник 1674 року здав свою Могилевську фортецю Речі Посполитій і перейшов на службу до польського короля Яна Казимира, за що отримав від нього село Ольховець.

Слід підкреслити, що, по-перше, у літописах згадується Євстафій Гоголь, а не Остап Гоголь — збірний художній образ письменника. А по-друге, король за шість років до того зрікся престолу й тому не мав ні права, ні можливості роздавати землі.

У полеміку з першим біографом вступив знаменитий український історик Михайло Максимович: «Господин Кулиш от себя даёт в предки нашему поэту известного полковника и гетмана Евстафия Гоголя. Такая замена одного лица другим показывает своевольное обхождение с историческим актом. Дед поэта, Афанасий Демьянович, конечно, лучше Р.Кулиша знал своего деда Андрея Гоголя и не отказался бы от него ни для какого софамильца».

У серпні 1850 року Максимович два тижні гостював у Гоголя у Василівці й читав справжні документи про предків генія, згодом загублені.

«Что касается предков Гоголя по женской линии, то полковник переяславский Василий Танский происходил от известной польской фамилии этого имени и оставил Польшу в то время, когда Петр Великий вооружился против претендента на польский престол Лещинского», — повідомляє Пантелеймон Куліш у своїй книжці. Танський привернув до себе увагу царя своєю хоробрістю, відвагою й розумом під час шведської кампанії. Він був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, у тому числі французьку й латинську. Писав драми.

1742 року онук гетьмана Івана Скоропадського Семен Лизогуб обвінчався з дочкою полковника Танського — Ганною. А через рік у них народилася Тетяна Лизогуб, бабуся Гоголя.

Сьогодні, всупереч документам, усі дослідники пишуть, що Василь Танський за національністю волох чи просто «чужоземець». А полковник Остап Гоголь — предок генія.

Про польське коріння Миколи Васильовича знали всі його сучасники. Знала це й княгиня Зінаїда Волконська, яка познайомилася з Гоголем у Римі 1837 року. Наприкінці грудня 1838 року на віллі Волконської влаштували публічне читання автором «Ревізора» на користь бідного українського художника Івана Шаповалова. Княгиня була фанатичною католичкою, одержимою палким прагненням й інших залучати в лоно римської церкви. Вона мріяла навернути до «істинної віри» і свого дорослого сина, і Гоголя, для чого стала щодня запрошувати до себе в дім письменника і ксьондзів — польських емігрантів Петра Семененка й Ієроніма Кайсевича, що брали участь у повстанні Польщі 1830—1831 років. Восени 1837 року з підробленими паспортами вони нелегально прибули до Рима, щоб вербувати прибічників своєму вчителю Богдану Яньському, другу Міцкевича, який заснував у Парижі новий католицький чернечий орден. Своє завдання релігійне братство вбачало у тому, щоб сприяти духовному відродженню та згуртуванню еміграції для продовження боротьби.

Ієронім Кайсевич записав у «Дневнике»: «Познакомились с Гоголем, малороссом, даровитым великорусским писателем, который сразу выказал большую склонность к католицизму и к Польше, совершил даже благополучное путешествие в Париж, чтобы познакомиться с Мицкевичем и Богданом Залесским».

17 березня 1838 року Петро Семененко з Рима повідомляв своєму вчителю Богдану Яньському: «Возвращаемся с обеда у княгини Волконской в сообществе её, а также одного из наилучших современных писателей и поэтов русских, Гоголя, который здесь появился. В разговоре он нам очень понравился. У него благородное сердце, притом он молод; если со временем глубже на него повлиять, то, может быть, он не окажется глух к истине и всею душою обратится к ней... Понятно, беседовали мы о славянских делах. Гоголь оказался совершенно без предрассудков и даже, может быть, там, в глубине очень чистая таится душа. Умеет по-польски, т.е. читает. Долго говорили о «Небожественной Комедии», о «Тадеуше» и пр... Гоголь сказал нам, что читает Мерославского и что он ему нравится... Сего ради мы ему — о Вротновском и Мохнацком. Последнего ради языка и стиля. Это особенно увлекло Гоголя, ибо он хотел бы проникнуться силою польского языка».

Обидва місіонери намагалися переконати керівника паризького братства, що до переходу в католицтво Гоголю залишався буквально один крок. Його прихильне ставлення до боротьби поляків за свою свободу, любов до їхньої літератури ченці витлумачили неправильно.

7 квітня І.Кайсевич та П.Семененко повідомляють Богдану Яньському: «Гоголь недавно посетил нас, назавтра мы его. Мы беседовали у него на славянские темы. Что за чистая душа! Можно про него сказать с господом: «недалёк ты от царствия божия!» Много говорили об общей литературе... Удивительное он нам сделал признание. В простоте сердца он признался, что польский язык ему кажется гораздо звучнее, чем русский. «Долго, — сказал он, — я в этом удостоверялся, старался быть совершенно беспристрастным — и в конце концов пришел к такому выводу.» И прибавил: «Знаю, что повсюду смотрят иначе, особенно в России. Тем не менее мне представляется правдою то, что я говорю о Мицкевиче с величайшим уважением».

12 травня з Рима Ієронім Кайсевич пише Б.Яньському: «С божьего соизволения, мы с Гоголем очень хорошо столковались. Удивительно: он признал, что Россия — это розга, которою отец наказывает ребенка, чтоб потом её сломать. И много-много других очень утешительных речей. Благодарите и молитесь...»

Останній лист польських ченців до свого патрона, в якому згадується ім’я Гоголя, позначений 25 травнем 1838 року: «...Гоголь — как нельзя лучше. Мы столковались с ним далеко и широко... Занимается Гоголь русской историей. В этой области у него очень светлые мысли. Он хорошо видит, что нет цемента, который бы связывал эту безобразную громадину. Сверху давит сила, но нет внутри духа. И каждый раз восклицает: «У вас, у вас что за жизнь! После потери стольких сил! Удар, который должен был вас уничтожить, вознёс вас и оживил. Что за люди, что за литература, что за надежды! Это вещь нигде неслыханная!»

Проте незабаром ченці, переконавшись, що навернути до католицтва геніального українського письменника не вдасться, припинили з ним зустрічі й будь-які розмови про релігію. Всі предки Гоголя були православними людьми.

...У серпні 1980 року я поїхала в гості до внучки Єлизавети Василівни Гоголь — 93-річної полтавчанки Софії Миколаївни Данилевської, уродженої Бикової, щоб уточнити деякі місця в біографії генія.

Я добре пам’ятаю молодшу сестру письменника — Ольгу Василівну. Мені було 20 років, коли вона померла. Її часто відвідували художники, письменники, журналісти, — розповіла Софія Миколаївна. — Вони завжди зупинялися в нашій Василівці в домі мого батька Миколи Бикова. Він був улюбленим онуком матері письменника — Марії Гоголь-Яновської і вихованцем Ганни Василівни, його сестри. Вони засвідчили приїжджим журналістам, що Микола Васильович народився в будинку генеральші Протасової. Але газетярі чомусь вигадали небилицю, буцімто Гоголь народився у флігелі лікаря Трахимовського. І що цей будиночок був критий соломою, а в кімнаті була глиняна підлога! Насправді лікар орендував землю в генеральші й поставив флігель для кріпосних селянок. Вигадали вони й те, що дитинство генія минуло в середовищі старосвітських поміщиків, у будинку яких майже не було книжок. Але всім відомо, що батько Гоголя, Василь Панасович, був знаменитим українським письменником, дружив із Котляревським, Капністом, добре знав Гнєдича, Нарежного. А дід і прадід закінчили Київську духовну академію й читали в оригіналах твори Платона, Плутарха, Вольтера та Руссо. Мені не зрозуміло, з якої причини журналісти пишуть, що батьки Гоголя бідували. Мати Миколи Васильовича походила з багатого роду Косяровських-Щербакових. Її батько позичив 25 тисяч карбованців під відсотки чоловікові своєї сестри. Не отримавши назад грошей, він відсудив частину його маєтку — село Лукашівку. Майже 40 тисяч подарував їй на облаштування господарства дядько — сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини Другої. Він любив Марію Іванівну як рідну дочку, а батька Гоголя — як рідного сина. Тому багато часу вони жили в його маєтку Кибинці. Батько ставив на сцені театру Трощинського свої п’єси російською та українською мовами, а мати Гоголя часто виступала в головних ролях, оскільки була не лише красунею, а й талановитою людиною. У домі сенатора Микола Гоголь із дитинства бачив полотна англійських, французьких, голландських художників, у виконанні домашнього оркестру слухав музику Баха, Бетховена, Моцарта, а в парку милувався живою італійською скульптурою. Все це виховувало й розвивало його геній. Біографи замовчували, що з колиски поруч із Нікошею завжди була талановита Катерина Косяровська, рідна сестра матері письменника. Вона мала чудовий голос і унікальну пам’ять. Від неї та від матері Гоголь почув сотні українських народних пісень, повір’їв, звичаїв, потішних історій, що пізніше ввійшли в його повісті. Любив її слухати історик Максимович, коли гостював у Василівці. У мене зберігається дівочий альбом моєї бабусі Єлизавети Василівни Гоголь. У ньому є записи Максимовича за 1850 рік.

— Софіє Миколаївно, ще й сьогодні точаться суперечки: Гоголь — український чи російський письменник?

— Я вважаю, що й Польща по праву може пишатися цим генієм! Учені замовчували польське коріння Миколи Васильовича. У рідному домі у вітальні висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами й служили в кавалерії. У мого батька до революції зберігалися деякі їхні документи. Я пам’ятаю, що прізвище Гоголь носила мати діда генія. Щоб його зберегти, дід став іменуватися Гоголь-Яновський. 1919 року ми з моєю мамою, Марією Пушкіною, онучкою поета, за рекомендацією письменника Короленка, передали весь архів сім’ї Миколи Васильовича в полтавський народний музей. Та майже всі ці неоціненні реліквії розграбували фашисти 1943 року. Нещодавно Віктор Батурін, головний художник заповідника-музею Гоголя, переконав мене, що невдовзі у нашій Василівці відновлять флігель і рідний дім генія. А в їхній вітальні, поруч із українським гербом бабусі письменника Лизогуб, висітиме польський герб діда Яновського. Це справедливо! Проте геній, чиї предки з боку батька приїхали в Україну з Польщі більш ніж за сто років до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато років, він незмінно в усіх анкетах у графі національність писав — «українець». У мого батька, племінника Гоголя, було дев’ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми — українці! Слід підкреслити, що в сім’ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою!

— Кажуть, що геніальність — це як блискавка, згусток енергії талантів кількох поколінь і змішання крові різних національностей.

— Так. Це цілком справедливо й стосовно Гоголя. У нього в роду було багато літературно обдарованих людей. Його мама, Марія Іванівна, вела велике листування з багатьма письменниками. А рід Шостак, бабусі Гоголя з боку матері — Марії Іллівни, походив від татар, рід прабаби Щербак — від росіян. Предки генія — Дорошенко, Скоропадські, чиї імена вказав дід генія в документі 1788 року.

...У серпні 1994 року я приїхала до Любліна, щоб попрацювати в бібліотеці університету імені Марії Склодовської-Кюрі.

Син відомого графа Станіслава Грохольського (1881—1938 рр.), Генріх, запропонував мені переглянути томи «Польських гербів», видані у Варшаві в 1839—1845 і в 1899—1914 роках. У цих документах прізвище Яновських, як і дід письменника, які мали герб «Ястржембец», згадується з 1376 року. У Польщі проживав Прокоп Яновський і Лизогуби, Гоголь — знамениті українські прізвища.

Геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам — Україні, Росії та Польщі. А тим, хто огульно звинуватив письменника в зраді рідної мови, Гоголь коротко і ясно відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: «Я буду писать на иностранном языке!» Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме іноземною.