Суміщення

Винятково оригінальну художню роботу представила Надія Никифорова на невеличкій виставці у фойє Черкаського музично-драматичного театру. Твердження про виняткову оригінальність, звичайно, потребує доказів. (Так і бачу скислі обличчя наших естетів: що, Черкаси?.. Театральна художниця Никифорова?) Проте скажемо: винятковість припускається від початку, якщо йдеться про творчо втілені інтуїції, ідеї та образи, з яких і складається художня мозаїка світу. Про рівень же художньої цінності створеного розсудять стрілки годинника. Оригінальність у даному випадку випливає з витонченого втілення задуму.

Нерідко те, що в літературі вважається нормою, у живописі — екзотика. Ось у «Майстрі»: «Та візьміть ви будь-яких п’ять сторінок із будь-якого його роману (Достоєвського), і... ви переконаєтеся, що маєте справу з письменником». Тобто і невеличкий фрагмент літературного твору може цілком бути насиченим і художньо цінним жестом. Та ведучи мову про живопис, не скажеш: візьміть будь-яких п’ять квадратних сантиметрів його (підставте будь-яке ім’я) картини й ви переконаєтеся...

Надія Никифорова, мандруючи Черкащиною, «гучними» історичними місцями, побачила в давньому камінні могил і фортець, які проступають часом крізь реальне сміття, крізь нашарування часів у наш день, — свою картину. Поблизу — лише камінь, трохи злети над ним — відкриється історична картина. Її «Т.Шевченко» (2.65х1.75, деревина, полотно, авторська техніка) складається із 144 фрагментів. Кожний — це образи та сцени з творів «Кобзаря» — запорожці, церкви, хати, коні, ягнята, могильний хрест, корабель... Верх чола — гетьмани, у зіницях — Катерина. Тут і витвори самого Шевченка-художника, мотиви його графічних і живописних робіт: центр чола — Суботівська церква, краватка — останній автопортрет... Ці фрагменти на відстані п’ять метрів уже й не розрізниш.

Ніщо в світі не ново. Справді, можна пригадати про оп-арт — оптичне мистецтво, яке час від часу нагадує про себе і в нашому столітті. Нещодавно в Харкові фотохудожники склали портрет Джоконди з фотографій сучасниць. У Німеччині зі збільшених фрагментів робіт Дюрера створили гігантський портрет його матері. Взагалі, це устрій світу: подивишся у телескоп — вражає, глянеш у мікроскоп — не менше!

Робота художниці Надії Никифорової вбачається у загальному оп-артівському контексті цілком самостійною, такою, що стоїть осторонь. Н.Никифорова народилася на Черкащині — у с.Верхнячка Христинівського району, закінчила Харківське художнє училище і Ленінградську академію театрального мистецтва, з 1983 року — художник Черкаського музично-драматичного театру; нею створено ескізи до шести десятків спектаклів, вона учасниця багатьох виставок.

Розповідаючи про свого «Т.Шевченка», Н.Никифорова каже й про певну сакральність числа 144. Тому не виключено, що її робота має смисли, про які вона наразі й сама не підозрює. Задумано цикл робіт даного жанру.