Суд в інтернет-базиліці

Почую кожного!

Передвиборний слоган

Згаданий у Євангелії від Луки перепис населення Римської держави зафіксував, окрім інших, 4 млн. 233 тис. римських громадян. У ті часи лише вони мали всю повноту майнових і політичних прав. Дуже широких, зокрема й право особисто звернутися по захист до вищого магістрату - зажадати імперського суду.

Відомий римський громадянин Тарсянин Павло так і зробив, коли кесарійський магістрат Порцій Фест, бажаючи догодити іудеям і вагаючись у вирішенні питання, запропонував обвинувачуваному перенести суд у ворожий Єрусалим. «Павло сказав: Я стою перед судом кесаря; де мені й належить суд прийняти...» (Діян. 25, 10).

По прибутті до Риму обвинувачуваного утримували під домашнім арештом. Запобіжним заходом було обрано «жити окремо разом з воїном, котрий стеріг його». І прожив так апостол в очікуванні слухання своєї справи в імперському суді «повних два роки». Вдома приймав усіх, хто приходив до нього, «проповідуючи й навчаючи з повною сміливістю та без перешкод».

До такого рівня забезпечення прав обвинувачуваного громадянина нам - як до Стародавнього Риму. Не кажучи вже про гуманність римської кримінальної юстиції. Повних два роки! - журиться автор Діянь із приводу термінів. Хіба такі терміни називають «судовою тяганиною»? Для нас це норма. У буклеті про судову систему України (проект USAID «Україна: верховенство права» у співпраці з Радою суддів і Держсудадміністрацією України) громадян застерігають від поспішного звернення по судовий захист посиланням насамперед на тривалість (два-три роки!) очікування результату.

Чотири з лишком мільйони громадян і один імператор, для якого відправляти правосуддя - аж ніяк не єдиний обов’язок. Один у тому сенсі, що побудова жорсткої й ефективної вертикалі римської влади призвела до того, що «імператор став верховним, а в принципі - навіть єдиним суддею в імперії» (Поль Гіро). Проте римський вищий магістрат справно відповідав на позовні вимоги своїх громадян.

Перший із кесарів, Гай Юлій, «суд правив надзвичайно старанно й суворо». Підкресливши цю обставину, Светоній наводить приклад кесаревого рішення в галузі сімейного права: «Шлюб одного колишнього претора з жінкою, яка тільки-но напередодні розлучилася з чоловіком, він оголосив недійсним, хоча підозр у зраді й не було». З місця верховного судді Цезар вирішував також, кому, в якому віці та в які дні носити пурпурові сукні й прикраси з перлів; які страви заборонено до продажу на ринках і якої частини майна буде позбавлено вбивцю римського громадянина. Таку ширину охоплення різноманітних правовідносин помилково було б приписати виключно екстраординарній здатності Цезаря займатися одночасно багатьма справами. Імператор процесуально зобов’язаний особисто вникати в кожну справу; висловлюючись сучасними нам метафорами, він мав «особисто займатися проблемою яйця».

Із закінченням громадянської смути та настанням стабільності кількість справ, котрі потребують імперського розгляду, різко зросла. Вже бракує місця для судочинства в побудованих у республіканські часи базиліках. Принцепс Октавіан Август завершує будівництво базиліки Julia, розпочате його попередником, а також будує нові. За свідченням Светонія, «форум він почав будувати, побачивши, що для натовпів народу і безлічі судових справ уже недосить двох площ і потрібна третя; тому він поспішив відкрити цей форум і відвів його для карних судів та для жеребкування суддів». Щоб жодна судова справа не зволікалася, принцепс скоротив кількість святкових днів, у які справи не розглядалися (хоча згодом змушений був погодитися - під загрозою масового дезертирства з лав суддівських - на канікули в листопаді та грудні), збільшив кількість суддів тощо.

«Сам він правив суд із великою ретельністю, інколи навіть уночі; якщо ж бував хворий - то з носилок, які ставили біля суддівських місць, або навіть удома, лежачи в постелі. При судочинстві він виявляв не тільки високу старанність, а й м’якість... Виступаючи свідком у суді, він терпів допити і заперечення з рідкісним спокоєм» (Светоній). Політичну відповідальність перед своїми громадянами він відчував так гостро, що не міг залишити їхні справи без уваги ні на день; одного разу він зібрався супроводжувати спадкоємця, відправленого у справах до провінції Іллірик, «але скаржники утримували його все новими й новими судовими справами».

Така доля кожного, хто перебуває на вершині жорсткої вертикалі влади. Народ, погодившись жити під владною вертикаллю, що нависає над ним, має право вимагати й очікувати від верховного правителя ефективного вирішення щоденних дрібнолюдських справ - без посилань на буцімто повноважні суди, адміністрації, виконкоми, жеки etc.

Принцип цей, схоже, розуміють, влаштовуючи час від часу засідання у кремлівській інтернет-базиліці, нинішні третьоримські кесарі. У результаті багатогодинних засідань дві-три конкретні малі справи ефективно розглядаються. Комусь дадуть житло, когось відсторонять від посади. Натхненні піддані з подвоєним ентузіазмом славлять правителя і строчать чолобитні до наступної сесії в інтернет-базиліці.

Наш досвід у цій новій для українців справі виявився не надто вдалим. Увесь рік експертна спільнота повторювала немов мантру: після скасування політреформи президент Віктор Янукович одноосібно відповідальний за все. Зокрема й за відсутність спортивних майданчиків у харківських дворах (ця проблема, як з’ясувалося, найбільше хвилює харківчан). Якби 25 лютого 2011 року від Р.Х. у київській інтернет-базиліці бодай одне низеньке прохання отримало позитивну (повеління до такого-то терміну обладнати спортмайданчик у такому-то дворі) або негативну (майданчики не передбачені програмою радикальних реформ) відповідь, а не загальні міркування на заявлену тему, то такий показ жорсткої вертикальної ефективності, безперечно, додав би їй іманентних рис в уявленні підданих.

Нехтуючи ж повсякденними справами маленьких людей, слави й поваги нащадків не наживеш. Лиходій і розпусник Тиберій лише брав участь у засіданнях з участю магістратів, котрим «давав поради в суді під час слідства, сідаючи для цього на помості поруч із ними або навпроти них» (Светоній). А Гай Калігула - той, що ввів у сенат коня («тушку», висловлюючись нашим сучасним терміном), - і взагалі дозволив посадовим особам «вільно правити суд, ні про що його не запитуючи».

Жахливий Нерон опустив відкритий і гласний імперський суд («базиліка служила тоді і приміщенням суду, і залом присутствених місць, і біржею, і місцем для прогулянки та розмов зі знайомими», зазначає Гіро) до рівня закритого чиновницького письмового розгляду. «Правлячи суд, він відповідав на скарги тільки наступного дня і тільки письмово. Виходячи на нараду, він нічого не обговорював відкрито й спільно: кожен подавав йому свою думку письмово, а він читав їх мовчки, про себе, і потім повідомляв прийнятне йому рішення, неначе це була воля більшості» (Светоній).

Саме так - закрито, таємно й одноосібно - вирішив Нерон долю Савла з іудейського міста Тарс. Отож чи був Павло страчений у Римі, як повідомляє Тертуліан, чи апостола виправдали і він вирушив, як планував раніше, нести слово Боже народам Іспанії, - про це Кліо мовчить донині...