Сучасний «Єралаш»

Перша навчальна осінь для першокласників-2011 уже позаду. Період адаптації триває в дітей півроку, але багато батьків від самого початку змушують учителів якнайбільше завантажувати своїх маленьких підопічних… Почина­ється гонитва за ефемерним успіхом у далекому майбутньому.

Які вони нині?

Одні діти готувалися до нового життєвого етапу як до цікавої подорожі. А інші інтуїтивно передчували майбутню «зобо­в’язалівку», коли школа сприймається як щось надто важливе й гнітючо невідворотне. В усьому винуваті нібито безвинні й кинуті ненароком слова батьків на кшталт: «От дивися, підеш скоро в школу - там такий номер не пройде», «Ну нічого - в школі тебе навчать, як треба поводитися», «Дивись мені, адже скоро до школи йти, а ти і того, і того не вмієш». Такі псевдопедагогічні фрази можуть наперед залякати дитину й налаштувати її проти цієї самої, невідомої досі, школи, яка сприймається як щось не прос­то нове, а застрашливо-нове.

Цього року на «шкільний полігон» ступило багато обдарованих дітей, і річ не в поколінні так званих дітей індиго. Просто, щоб паросток таланту вдало проклюнувся, педагоги дедалі частіше практикують широту професійного мислення: стимулюють інтерес до знань, але й не зациклюються на оцінках і власній правоті. Адже для більшості дітей учителі - не звичайні живі люди, а якісь епічні персонажі, які мають вроджене право вчити жити, а також карати й милувати. Але часом педагогам треба приміряти й таку маску, що б не допустити дитячої вседозволеності.

Зазвичай малята групуються - серед першокласників мало одинаків. До 3-5 класу проявляються ті, кого відторгають із загальної маси. Як правило, це діти з неблагополучних сімей. Дитя­чим психологам завжди легко здогадатися, яким є оточення такої дитини, адже вона точно копіює сімейні звичаї батьків. Один зі способів допомогти одинакові - зібрати однокласників десь на нейтральній території, тоді легше зав’язується дружба.

Ще, за словами вчителів, у початковій школі дедалі більше трапляються лівші. І якщо раніше таких дітей переучували, то тепер це, навпаки, вітається. Тепер частіше користуються спеціальними ручками, які коштують 15-20 грн., і навіть спеціальними ножицями.

Головні проблеми

З трьох до шести років основ­на діяльність дитини - гра. У шість-сім років пріоритети змінюються. Нині модно віддавати дітей до школи в шість років. І не враховується прос­тий факт: іноді дити­на буває до цього не готова. За словами психологів, багатьом дітям краще братися за граніт науки в сім, а то й у вісім років, коли з’яв­­ляється мотиваційна та психологічно-вольова готовність.

Є простий тест на визначення такої готовності. Його можна проводити починаючи з п’яти з половиною років. На столі перед дитиною ставимо іграшку: не надто «наворочену», але й не геть просту. Потім починаємо читати їй казку. На середині перериваємо читання й запитуємо, чого вона зараз хоче: дослухати казку чи погратися іграшкою. Якщо маля вибере останнє, то до школи воно ще не готове.

Найчастіше батьки першокласників звертаються до дитячих психологів з проблемами гіперактивності своїх чад і тими ж таки проблемами з адаптацією. Тут одна з головних батьківських помилок - зміщення пріоритетів. Передусім вони цікавляться оцінками, апетитом і сном, а соціальне життя малюка відходить на другий план. А тим часом саме це найважливіше.

Адаптаційний період у середньому триває півроку. Щоб зрозуміти, чи пристосувалася дитина до нових реалій, треба поспостерігати, з яким настроєм вона вранці встає й збирається до школи, в якому настрої повертається і з якими емоціями розповідає про проведений там час. До речі, якщо першокласник не хоче вчити уроки, то це не належить до проблеми адаптації. Буває, навіть дитині з благополучної сім’ї комфортніше в школі, ніж у себе вдома. Парадоксальним чином деякі першокласники почуваються «загубленими» частіше вдома, ніж на заняттях, і це спростовує стереотип, що школа вибиває дитину з гнізда.

Приміром, син однієї моєї знайомої зовсім не хотів навчатися вдома. «Ти, мабуть, гірший за всіх у класі?!» - спересердя вигукнула мама. І була дуже здивована, довідавшись, що він, навпаки, найкращий, і в школі вчиться із задоволенням. Ко­ли жінка перестала контролювати процес виконання уроків і стояти в хлопчика над душею, ситуа­ція почала налагоджуватися. Тож хай як просто це звучить, першокласникам потрібно забезпечити вдома пов­ний психологічний комфорт.

Батьки вимагають більше навантажувати дітей

Наталя Г., заступник директора з освітньої роботи в початковій школі, поділилася враженнями про першу осінь першокласників-2011: «Недавно в нас нарешті запровадили інклюзивну освіту - доступність знань для дітей з особливими потребами. На щастя, тепер ця практика дедалі більше поширюється, цього року в нашій школі зробили клас для таких дітей.

Мої особисті спостереження такі: нинішні першокласники оригінальні, не бояться грати на публіку, навіть виступати на імпровізованій трибуні, часто їх навіть доводиться стримувати - іноді півуроку дитина може щось натхненно «промовляти». А коли питаю, хто піде до дошки, відразу бачу ліс рук. Одна з головних цьогорічних проблем - великі класи, де навчаються по 30 осіб. За нинішніми правилами учнів у класі має бути мінімум 20. І дітям це складно, і нам важко. Навіть парти не розраховані на таку кількість.

До того ж діти жахливо стомлюються: багато предметів, склад­ні програми - деякі першокласники навіть інформатику вивчають! Але ж більшість з них гіперактивні - в такому разі що­п’ять хвилин потрібна зміна діяльності. Ще вражає, що багато хто з батьків просить давати своїм чадам якнайбільше навантаження. І навіть перевіряють, чи не замало домашніх завдань ми даємо! Я неодноразово зустрічалася з фанатично налаштованими батьками, які мріють виростити генія і віддають дитину одночасно на ліплення, танці та бокс. Знаю безліч сумних історій, коли батьки таким чином мало не занапастили дитину.

Позитивний бік цього року - повна заборона на мобільні телефони в нашій школі. А то колеги розповідали випадки, коли діти в туалетах мобілки топили, а батьки потім приходили й висували вчителям претензії».

Що ж, на зміну поколінню «Єралаша» приходить покоління «юних техніків» - адже в деяких ліцеях малята вже на повну користуються букридерами замість підручників. Тож у сучасному «Єралаші», напевно, фігурували б Вовочка з айфоном і Машенька з ноутбуком.

Іноземну мову краще вивчати з першого класу

Киянка Ірина Юдіна вчилася на педагога й працювала вчителькою молодших класів, але назавж­ди покинула цю діяльність і стала менеджером. Вважає, що не варто бути педагогом, якщо це не стовідсоткове покликання: «Хоч минуло вже багато років, мені досі сняться кошмари про школу, - розповідає. - Причому не діти, а їхні божевільні батьки. Котрі якось навіть пішли скаржитися до завуча на поставлену мною зай­ву закарлючку в зошиті однокласника. І мене досі пересмикує, коли чую звернення «Ірино Во­лодимирівно». Але про малят залишилися найтепліші спогади.

Я викладала англійську. Вва­жаю, що іноземну мову треба вивчати з першого класу, тоді її легше прищепити. Свідомість ще не зашорена, немає устояних ментальних стереотипів, і можна легко, в ігровій формі закласти основи мови. От тільки дуже «вантажити» граматикою першокласників не варто, її краще теж перетворити на гру. І ще відразу придумати легкі для запам’ято­вуван­ня назви для спеціальних термінів - наприклад, «слово-помічник», а не «допоміжне дієслово».

Що ж, хай там як, «перший раз у перший клас» - це цікава подорож, а не біг з перешкодами. І загалом дітям це дається легко, бо вони ще не втратили здатності жити в сьогоденні - часі, який постійно оновлюється.