СУЧАСНА АМЕРИКАНСЬКА СІМ’Я: ДІТИ ВИХОДЯТЬ ІЗ МОДИ?

Мабуть, до цього ще далеко, й переважна більшість американських жінок стверджує, що хочуть бути матерями і справді ними стають. Проте кількість бездітних сімей в Америці зростає з року в рік. За даними дослідження, проведеного 2002 року, 44% американок у віці від 15 до 44 років не мають дітей, це на 10% більше, ніж 1990 року. Примітно, що найвищий «показник бездітності» спостерігається в американок азіатського походження (понад половину від їхньої загальної кількості), за ними — представниці білої раси (46%), афроамериканки (39%) і замикають список жінки-хіспанік (ця нова «раса» нещодавно була виділена в США з ініціативи вихідців із Латинської Америки) — 36% бездітних. А на запитання, звернене до американських жінок усіх рас і віку: «Скільки дітей ви плануєте мати?», — понад 20% відповіли: «Жодного».

Мої знайомі американці Меліса і Рік Хант одружилися дванадцять років тому, коли їм обом було трохи за тридцять. Упродовж перших трьох років шлюбу питання про нащадка залишалося відкритим, але потім вони твердо вирішили, що дітей не заводитимуть. «Наше рішення реалістичне, відповідальне та осмислене, — пояснює Рік. — Життя вдвох нам подобається, і ми не бачимо жодних причин для того, щоб змінювати його». Рішення подружжя Хант залишатися бездітними спричинило те, що вони віддалилися від багатьох старих друзів, котрі мали дітей. Це відбувалося ніби само собою. Більшість призначених заздалегідь зустрічей і спільних заходів переносилися чи скасовувалися — як правило, через причини, пов’язані з молодшими представниками сімейств: то в них футбольне тренування, то репетиція шкільного концерту, то застуда... Ну а якщо зустрітися усе-таки вдавалося, то основні теми розмов знову-таки крутилися навколо дітей. «Іноді це було нудно, іноді просто дратувало. Ми, звичайно, все розуміємо, — зітхає Рік, — але ця тема нам не близька...»

Щоб розширити коло свого спілкування, кілька років тому Меліса та Рік приєдналися до локального відділення міжнародної організації бездітних подружніх пар під назвою No Kidding! У штаті Нью-Джерсі на сьогоднішній день їх два. Втім, це зовсім не американський винахід — клуб бездітних No Kidding! уперше зареєстрували 1984 року в канадському Ванкувері, й відтоді його відділення відкрилися в США, Австралії, Бельгії, Франції, Іспанії, Бразилії, Гонконгу, Південній Кореї, Польщі, Чорногорії, Південній Африці... — усього понад сімдесят на всіх континентах.

Єдиною умовою для членства в будь-якому відділенні клуба є відсутність власних дітей. До речі, його учасники полюбляють називати себе не «бездітними» (childless), а «вільними від дітей» (childfree), оскільки традиційний термін натякає на відсутність чогось у їхньому житті, а вони себе обділеними не вважають. Серед них є й самітні обох статей, і подружні пари. Віковий розкид учасників дуже широкий — від двадцятирічних до шістдесятирічних, хоча основний кістяк становлять люди 30—40 років.

Деякі з членів клубу No Kidding! схильні пов’язувати своє особисте рішення не залишати нащадків із глобальними проблемами людства, стверджуючи, що не хочуть вносити свій внесок у нестримне зростання населення землі та пов’язане з ним виснаження ресурсів планети. Більшість же становлять люди, які вважають, що в нинішній момент не готові до «справжньої сім’ї» — з дітьми. Деякі з них зізнаються, що не терплять, коли навколо них юрбляться «квіти життя». У ресторанах вони пересідають за інші столики, подалі від багатодітної родини, і негайно залишають будь-яке публічне місце, якщо там чути дитячий плач. Проте чимало і таких, хто, як Меліса Хант, роблять виняток для власних племінників і племінниць. Вона обожнює трьох нащадків своєї сестри й нерідко бере на себе турботу про них. «Мені дуже приємно спілкуватися з дітьми, якщо я знаю, що вони будуть під моєю опікою тимчасово», — пояснює Меліса.

Клуб «вільних від дітей» дає своїм учасникам не лише можливість спілкування з однодумцями, а й надає їм психологічний притулок від несхвального ставлення більшості. Меліса наводить приклад своєї подруги з клубу Емі, яка пережила в дитинстві розлучення батьків, у результаті якого її мати, яка не мала спеціальності та жодного дня не працювала, була змушена наодинці тягти на собі сім’ю з двома дітьми. Під враженням неблагополучної долі матері Емі твердо вирішила для себе ще в десятирічному віці, що ніколи не вийде заміж і не матиме дітей, а всі свої зусилля направить виключно на кар’єру. Щораз, коли вона зізнавалася у своєму рішенні, її приймали за ненормальну й починали до неї ставитися як до «несправжньої жінки», або як до «не зовсім людини». Що стосується Меліси і Ріка, то, за їхніми словами, клуб — єдине місце, де вони не чують сакраментального запитання: «Ну, коли ж ви заведете дитинку?»

Цікаво, що на батьківщині No Kidding!, у Канаді, нещодавно провели дослідження під характерною назвою «Ростити дітей: розвага чи робота?» Як з’ясувалося, кількість батьків, які скаржилися, що їхні зусилля, спрямовані на виховання дітей, не варті результатів, неухильно зростає. З іншого боку, очевидно, що бездітні люди мають більше можливостей для задоволення особистих потреб — вони частіше подорожують, ходять у ресторани, роблять покупки тощо — загалом, їм легше жити «у своє задоволення». Проте чи можна сказати, що всі, які вибирають «професію» батьків, приречені на те, щоб отримувати від життя менше й бути менш щасливими? Зрештою, люди народжують дітей не через альтруїзм, а задовольняючи глибоку внутрішню потребу. І чимало людей підтвердять, що радість і задоволення від такого вибору не можна порівняти ні з чим — ні з подорожами, ні з ресторанами, ні з покупками...