Студент у літньому форматі

Коли в суворі студентські будні нарешті вривається оптимістичне й довгождане літо, то, цілком природно, виникає бажання, забувши про всі справи й турботи, зайнятися організацією власного відпочинку. Однак це бажання, як правило, спиняє необхідність витратити забагато дорогоцінних сонячних днів на складання сесії, якщо, звісно, студент не примудриться, із легкістю розкусивши граніт науки, скласти іспити достроково.

Однак справжні турботи починаються, коли мученику науки доводиться зіштовхуватися з проблемою відсутності грошей на оплату подальшого навчання і повноцінний відпочинок у пансіонаті. В такому разі доведеться спочатку гарненько попрацювати, а вже потому з чистим сумлінням гайнути на тиждень у «Комарово» та в інші місця, де плануються «свята життя». Хоча, звісно, сили наприкінці навчального року вже не ті, що на початку, та й нерви після спілкування з викладачами даються взнаки, але нічого не вдієш — нам спокій тільки сниться!

Заслужений відпочинок

Коли студент нарешті звільняється від справ і занурюється в блаженну літню атмосферу, постає пекуче запитання: де, як і, головне, з ким відпочивати? Варіантів тут, звісно, купа, залежно від фантазії та потреб. Хтось, не маючи бажання вирушати на побачення з музою далеких мандрів, воліє проводити час у запилюженому місті, наприклад, у великій гучній компанії у власному дворі під звуки гітари і крики незадоволених сусідів: «Молодь! Припиніть неподобство, уже друга година ночі, а завтра рано вставати...».

Спати до другої години дня, прокидаючись тільки під обід, — ось золота мрія багатьох нинішніх студентів. Зате ввечері можна відтягнутися за повною програмою: гамірно, весело, благо українські ночі теплі, тихі, а вже як виблискують вітчизняні зірки над студентськими головами — ні в казці сказати, ні пером описати! Інші не бачать літнього відпочинку без того, щоб гайнути туди, де «море зовет и волна поет», тобто в якийсь пансіонат або літній студентський табір, де неповторна атмосфера молодіжної тусовки поєднується з красотами південної природи.

Часто студенти відпочивають у наметах, віддаючи перевагу романтиці, а не комфорту й надійності. Адже вранці можна з намету прямо у воду стрибнути, до того ж поруч немає сусідів із музичним центром на всю котушку. Поза сумнівом, корисно навчитися добре проводити час у будь-яких умовах, начхавши на зручності й антисанітарію.

Прибічники комфортного життя в пансіонатах знайдуть масу аргументів на свою користь. Такі не звикли спати, «укрывшись звездным небом, мох под ребра подложив» і використовувати дошку замість столу. А жаль... Не щодня тебе заколисує морський прибій, а замість стелі над головою величезне зоряне небо... одне на двох, трьох чи чотирьох.

Ностальгія за екстрімом

Чи знаєте ви, що таке студентський екстрім? Для любителів екстремального відпочинку літо — добра пора. Коли з трипудовим рюкзаком гордо простуєш гірськими стежками, спека якось не відчувається. А ось вражень — маса.

Звісно, чиста постіль, гаряча вода і харчування за розкладом — неоціненні скарби, але хто жодного разу не їв із казанка гарячої похідної «заліпухи» (каша з тушонкою), не спав, поклавши під голову замість подушки залишки гречаної крупи, а вранці не намагався відшукати «свої ноги» серед ніг сусідів по нічлігу, той не зрозуміє, що означає дикий студентський відпочинок.

Що ж це таке? Спочатку згуртовується команда з кількох екстремалів. Ще із зими, озброївшись картами Криму, ці ентузіасти визначають майбутній маршрут. Навесні запасаються всім необхідним: вовняними шкарпетками, набором «Рятувальник», крупою і салом, грішми на квиток до Сімферополя й назад. Та ось сесія позаду, квитки давно вже куплені, рюкзаки зібрані — вперед, труба кличе! І тільки коли ти з рюкзаком на плечах опинишся на брущатці перону в Сімферополі, почнеться справжній студентський відпочинок. Спочатку електричка Сімферополь—Севастополь... Хто читав поему Венедикта Єрофєєва «Москва — Пєтушкі», той зрозуміє, що сімферопольська електричка, порівняно з пєтушковською, — справжнє пекло. Якщо тобі вдалося не стояти на одній нозі з рюкзаком на спині, а примоститися у проході на власних речах, — ти щасливчик.

Автобус, тролейбус, знову автобус — це все дрібниці. І ось ти в горах, пригоди розпочинаються. Ті стежки, які так правильно й красиво були позначені на куплених ще взимку картах, у реальності постійно кудись зникають і ховаються, ноги сковзають, і ти щохвилини ризикуєш зірватися в найближчу прірву. Нестерпно хочеться пити, а до найближчої криниці — кілометрів п’ять у гори. Потім, напившись досхочу, шукаєш маркер, тобто стрілку, що позначає напрямок стежки, який турботливі єгері, страхуючи екстремальних туристів, намалювали ще навесні.

Година, дві, три, п’ять, а до привалу ще далеко... Рюкзак усе важчий, руки німіють від утоми. Один необережний рух — і рюкзак летить у прірву. Потім доводиться години три збирати із сусідніх ялин свої речі, що красуються, мов кулі на новорічній ялинці. Та ось ми прийшли: вибрано затишну бухточку, на найближчому пагорбі встановлено намет. Потім, узимку, будете з ностальгією згадувати, як перекинули казанок із дефіцитною картопелькою й тушоночкою на кросівки злого сусіда (із усіма подальшими наслідками!), як вас укусила, взявшись казна-звідки, «скажена» бджола, як дощ «утопив» намет і довелося сушити мокрі речі прямо на морському камінні, відганяючи метушливих чайок, які зовсім не бояться людей. А пісні біля ватри, а туристські байки, а зустрічі з іншими «дикунами», коли ти, скучивши за цивілізацією, цілуєш геть незнайому людину тільки за те, що вона знає, де розташоване твоє рідне місто! Коли ж ти починаєш жадібно вичитувати новини з клаптика газети, який залетів казна-звідки, і потай марити про ванну й домашні капці — час у зворотний шлях. Цивілізація — річ незамінна. Особливо влітку.

Море, сонце, свіже повітря й палкі курортні романи об’єднують студентів усіх факультетів і фахів. Оскільки ж улітку час проминає вкрай швидко, то потрібно не прогавити момент і гарненько відтягнутися, поки знову не настане осінь. А найкраще на курорті якусь роботу знайти (єгерем, чи що, найнятися?!), відпочити й грошенят заробити. А якщо при цьому ще джина в пляшці з води виловити і бажання попросити виконати? Жаль тільки, пляшки з джинами — нині рідкість. Усіх виловили, чи що?

Головне — не втратити оптимізму й не перегрітися на сонечку. Інакше граніт науки залишиться недогризеним, а викладачі проллють ріки сліз. Нехай літо мине «у теплій, дружній обстановці» і без неприємних наслідків.