Ставкою — по прийому

Серед різновидів експортної діяльності в’їзний туризм стоїть осібно. Такий собі цікавий експорт, коли іноземний турист їде в Україну своїм коштом, щоб «спожити» тут заздалегідь проплачений туристичний продукт, розважитися, відпочити, додатково витратити гроші на фотоплівку, сувеніри, книжки, музеї, телефонні розмови, ресторани. Однак ухваливши Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів», прийом іноземних туристів «причесали» під спільний «гребінець». І зробили це дуже вчасно — якраз напередодні нового туристичного сезону і конкурсу «Євробачення»…

2005 туристичний рік був проданий, як і робиться у всьому світі, заздалегідь — угоди були укладені на туристичних біржах ще в минулому році. Товар проданий по ціні без ПДВ (тоді ще діяла нульова ставка), готелі, авіаквитки замовлені заздалегідь. До того ж поповзли вгору ціни на харчування, перевезення, розміщення. Отже, тепер наші туристичні підприємства, що працюють на в’їзд, з урахуванням різкого падіння курсу іноземних валют повинні збільшити ціну продукту не на п’ять відсотків, а на 25—30!

На міжнародному туристичному ринку серйозні гравці — наші найближчі конкуренти — країни Європи, Азії, Африки і, звичайно ж, Росія. Тому внутрішній туристичний ринок потребує державної підтримки. Єдине, що хоч якось підтримувало вітчизняний в’їзний туризм на плаву, була нульова ставка ПДВ на експорт послуг з туризму. Адже оператори в’їзного туризму функціонують у сфері зовнішньоекономічної діяльності на основі зовнішньоекономічних контрактів. Продаж турпродукту, турів та маршрутів культурної спадщини, Дніпровських круїзів, готелів та конференц-залів тощо здійснюється за кордоном, а споживаються ці туристичні послуги на митній території України, кошти у вільноконвертованій валюті приходять у державу.

Скажіть, де логіка, коли держава бере під свій протекторат експорт чавуну, труб, сировини, цукерок чи текстилю, а експорт у сфері в’їздного туризму, яким в Україні займаються 300 туристичних підприємств із 2800 (тобто 10%), просто знищує? Чому Єгипет, Туреччина, Італія, Іспанія, Франція зацікавлені в іноземних туристах, а Україна, яка у цьому плані стоїть лише на першій сходинці, ні? Адже туризм не забруднює довкілля, не виснажує надра, він створює нові робочі місця, сприяє надходженню доларів, євро, фунтів на банківські рахунки в Україні. Врешті-решт, він сплачує податки.

Звичайно у нас «смішні» валові обороти. І невже ПДВ, сплачений цими 300 підприємствами, що мають ліцензії на прийом іноземних туристів, врятує державу від фінінсової прірви?

А між тим вартість нашого турпродукту не конкурентоспроможна на світовому ринку. Хіба хтось з державних економістів колись цікавився, що ж на тому ринку виробляється і продається? А продається туродень: готель + дво-, триразове харчування + одна-дві екскурсії в день + транспортування всередині країни. Завдяки конкурсу «Євробачення» з екранів телевізорів нарешті пролунало, що іноземні оператори обурюються дорожнечею наших готелів. Наші ціни вдвічі вищі, ніж у Європі, і втричі вищі, ніж у Росії! Буде зайвим розповідати про наші чудові «автобани», рівень «ненав’язливого» сервісу, особливо влітку на півдні, де про гарячу воду треба просто забути, а про холодну подекуди згадувати лише по годинах. У Києві влітку по місяцю в готелях відсутня гаряча вода, а кондиціонери в більшості готелів є лише в найдорожчих «люксах». А проблеми з культурною програмою в період туристичного сезону? Єдине, що можна запропонувати в деяких містах — це цирк, та й то чужий, не місцевий. Іншого «мистецтва» у нас влітку просто нема. До речі, в Росії є.

Як вітчизняним туроператорам розвернути туристичний потік на Україну, якщо росіяни продають туродень в тризірковому готелі за 30—40 доларів США, а ми — за 70—90?

Україна втрачає туристичний потік, підсилений помаранчевою революцією. У новому бюджеті експорт туристичних послуг взагалі відсутній. Отже дев’яносто відсотків наших туроператорів займаються туристичним імпортом, вивозять валюту і при цьому сплачують ПДВ лише зі своєї маржі. Тоді як 10 відсотків фірм, що працюють на імідж і економіку власної держави, мають сплачувати ПДВ з усіх надходжень у валюті. Якби хоч хтось із чиновників-економістів розібрався, що серед постачальників туристичних послуг 90 відсотків становлять приватні підприємства і ті, що на єдиному податку. Зворотні ж квитки — Київ—Москва, Брюссель, Берлін, Лондон, Нью-Йорк не містять ПДВ взагалі. Отже, 20 відсотків ПДВ перетворюються для нас на податок з обороту! Адже абзац другий статті 4.11 вищезгаданого закону чітко говорить: якщо туроператор працює з юридичними особами, нерезидентами в даному випадку, то таке туристичне підприємство сплачує ПДВ уже не з маржі, а з валового доходу...

Дарма, що ніде в світі не ріжуть курку, яка несе золоті яйця, — ми підемо своїм шляхом. Байдуже, що держави, які 10—20 років тому зробили в’їзний туризм справді пріоритетним, зараз живуть з нього, мають прекрасну екологію, розвинену інфраструктуру, постійну високу завантаженість готельної, транспортної, музейної бази, низький рівень безробіття, значні надходження до бюджету. А наші в’їздні туроператори змушені будуть скорочувати штати, закривати підприємства або перепрофілювати на виїзний туризм і «годувати» закордон. А там, дивись, через три-чотири роки з’явиться грамотний економіст і на пальцях пояснить можновладцям, що тут можна ж заробляти гроші! І тоді знову в’їзд почнеться з нуля.

Ну що ж, нам не звикати, попрацюємо на економіку Єгипту. Їм наші гроші, вочевидь, потрібніші. Сумно тільки, що Україна з одного боку пропонує запровадити для громадян Євросоюзу безвізовий режим, а з іншого підвищує для них ціни на послуги. В той же час у Грузії новий податковий кодекс практично звільнив в’їзний туризм, який є пріорітетним для розвитку країни, від оподаткування. Тому інвестори зацікавлені працювати у Грузії, адже робити бізнес тут стало набагато дешевше, ніж в Україні…