Статистик, але не статист

Володимир Юхимович Андрієнко був і залишається видатним статистиком, у нього «статистичний талант», без нього ця наука багато втратила б... Так відгукуються про нього колеги. І це правда. Все своє свідоме життя Володимир Юхимович присвятив улюбленій, хоча й не дуже відомій і престижній професії — статистиці. Коли така людина передчасно йде з життя, всі, хто знав його, зі скорботою думають: як багато він міг би ще зробити...

Що таке статистика, здавалося б, знають усі. Облік, облік і ще раз облік... Небагато людей замислюються над тим, що слово «статистика» походить від латинського «stato» — держава. Статистика збирає, обробляє й аналізує різноманітну інформацію, що характеризує кількісні закономірності розвитку держави та суспільства. Статистика — наука, яка охоплює економіку, охорону здоров’я, культуру, політику, мораль, тобто абсолютно всі сторони життя держави та її громадян.

Свої перші кроки в науці Володимир Андрієнко зробив у Київському інституті народного господарства, де був аспірантом на кафедрі загальної теорії статистики. 1971 року захистив кандидатську дисертацію. Книга «Статистичні індекси в економічних дослідженнях» актуальна і нині, свідченням чого є її перевидання через 25 років після виходу друком. Робота, в якій розглядаються проблеми впровадження у практику економічних досліджень багатофакторних моделей аналізу кінцевих результатів діяльності різноманітних галузей економіки, стала основою для більш фундаментальної розробки теми вже в докторській дисертації — «Методологія індексних моделей», яку Володимир Юхимович захистив 1990 року.

Від 1997 року й до кінця свого життя Андрієнко працював у Інституті підготовки фахівців статистики Держкомстату України (нині — Державна академія статистики, обліку й аудиту). Завідував кафедрою економічної статистики та ринку, був проректором, професором.

Не будучи членом партії (що за радянських часів для більшості вчених було радше винятком), Володимир Андрієнко 1987 року опублікував у журналі «Комуніст України» статтю «Протиріччя і рушійні сили соціалістичної праці», яка набула великого суспільного резонансу. 1996 року Володимира Юхимовича, єдиного представника від української науки, запросили до Москви, в редакцію газети «Правда», на засідання Ділового клубу...

За часів перебудови низка наукових праць Андрієнка привернула увагу не лише галузевих дослідників, а й фахівців з економіки, політики, філософії, державного будівництва. 1995 року його запрошують на роботу в аналітичний відділ секретаріату Верховної Ради України. Увага вченого в цей час зосереджується на проблемах удосконалення як сучасної теорії і практики статистичних досліджень, так і аналізу української економіки. 1996 року Володимир Юхимович очолив першу делегацію дослідницьких служб секретаріату Верховної Ради України в Конгресі США.

У наш час важко залишатися «чистим ученим». Як економіст, котрий глибоко вивчив закони ринку, Андрієнко багато виступав у пресі, дохідливо й образно писав про найскладніші економічні питання. Доводив, що в цивілізованому ринку привілейоване становище має бути у споживача, а не у виробника та посередника. В нас же, за словами Володимира Юхимовича, привілеї віддані наближеному до влади посереднику, який дере три шкури і з виробника, й зі споживача. Вся наша виробнича сфера виявилася обплетеною густою сіткою посередницьких структур, причому поголовно кланово-мафіозного штибу. Ще п’ять років тому Андрієнко писав: «Наш ринок, де на одному боці прилавку грошей на кілька порядків менше, ніж товарів, є, без перебільшення, реліктом натурального обміну доісторичної епохи. А правлячий режим видає це за своє особливе досягнення, підкреслюючи, що він забезпечив «товарний достаток» — як цивілізовані країни. Воістину, чим цинічніше грошовий голод, що лютує у країні, подається обивателю як епоха настання товарного достатку, тим сильніше обиватель занурюється у безтурботну прострацію: головне, мовляв, що є товари, а гроші обіцяють видати якщо не наприкінці поточного, то на початку наступного року. Обіцяють виплатити всі невиплати, додати пенсії і стипендії, збільшити субсидії. Але до простроченого терміну гроші, звісно, не з’являються й обивателю кидається нова наживка. Якщо ж видати всі, то їх відразу з’їсть інфляція. А може, щоб не було з інфляцією проблем, краще не мати грошей узагалі? Ось чому теперішній товарний достаток є не ознакою добробуту, що наближається, а найяскравішою візитівкою дрімучої неохайності економічної політики останніх років, яка загнала країну в безвихідь».

Володимир Юхимович не скаржився на раптове нездужання, здавалося, був сповнений сил і енергії, дуже багато працював. Одна за одною з’являлися у пресі його нові наукові статті. Складалося враження, що у своєму творчому розвитку він «вийшов на новий виток», що настав час максимальної реалізації величезного потенціалу його особистості. Він завершив роботу над підручником «Статистика: методологія і практика досліджень соціально-економічних явищ», який було видано вже після його відходу в небуття. А свою останню, незакінчену (залишалося дописати останній абзац) аналітичну статтю Володимир Юхимович розпочав словами про головну функцію державної статистики: правдиве відображення соціально-економічного положення країни та її регіонів на основі використання макроекономічних показників...

Із ним було цікаво спілкуватися, він був різносторонньо освіченою людиною, дотепною, завжди вмів сказати потрібне слово, пожартувати, розрядити обстановку, підтримати. Був простим, щирим і добрим, спокійним і врівноваженим. Співробітники кафедри за довгі роки роботи з ним жодного разу не бачили Володимира Юхимовича в поганому настрої. Він завжди розумів і завжди йшов назустріч співробітницям, адже в кожній бачив, насамперед, чиюсь дружину або матір, у якої багато турбот не лише на роботі, а й удома, в сім’ї.

Щирість Володимир Юхимович цінував дуже високо. Він часто говорив про те, що в житті кожного є справи й думки, яких згодом доводиться соромитися, тому жити в гармонії з самим собою завжди непросто. Ось чому він не судив людей за мимохіть виявлені ними слабості. У Андрієнка було те моральне чуття, що дозволяло бачити суть людини. Це робило його проникливим стосовно людей.

Людина живе доти, допоки її пам’ятають. Отже, Володимир Юхимович іще довго житиме в серцях колег, друзів і молодих економістів, які завдяки його книгам, підручникам і статтям захочуть присвятити себе дуже важливій науці — статистиці.