СРСР—КИТАЙ: РАКЕТНО-ЯДЕРНИЙ РОМАН

Безперечно, жовтень 2003 року ввійде в історію Китаю так само, як і квітень 1961 року - в історію всього людства: Китай зробив свій зоряний крок, запустивши в космос перший пілотований корабель.

Багато оглядачів називають першого космонавта Китаю Ян Лівея китайським Гагаріним. В історії світової космонавтики політ Лівея - подія явно не епохальна, але для Китаю - виняткова: цей успіх вивів країну в лідери світових космічних держав, поклавши край монополії Росії й Америки на космічні польоти.

Російські оглядачі відзначають, що китайський корабель «Шеньчжоу» скопійовано з російського «Союзу». Китайці й не приховують, що 1994 року придбали технології виробництва «Союзів», стикувальних вузлів, скафандрів, різноманітного устаткування та апаратури. За твердженням китайських фахівців, усе було грунтовно перероблено, вдосконалено, розроблено новітні технології - у результаті вийшов більш місткий корабель, який має низку незаперечних переваг, що дозволяє використовувати «Шеньчжоу» ще й як невеличку орбітальну станцію.

Багато впливових газет Америки та Росії не поділяють цього захоплення і стверджують, що космічна програма Китаю насамперед військового призначення, Китай займається космічним шпигунством і готується до «зоряних воєн».

Особливо непокоять американців плани висадки китайців на Місяць. Наш супутник - це велетенські запаси гелію-3, стратегічної сировини для енергетики майбутнього, й водночас ідеальна платформа для запуску в космос будь-яких систем, у тому числі і для обстрілу Землі лазерами та мікрохвильовим промінням.

Сполучені Штати дуже ревниво ставляться до планів Китаю створити власний «шатл». На сьогодні лише Америка має космічний корабель багаторазового призначення.

Американські фахівці з тривогою позирають на нового конкурента - Китай, схоже, не має наміру повторювати радянські помилки. Грунтовно реорганізувавши свою космічну галузь, включивши в неї механізми державної та комерційної зацікавленості, космічні корпорації Китаю почали досягати вражаючих успіхів.

Тим, хто ще не вірить, що Китай може реалізувати свої грандіозні плани, слід уважніше ознайомитися з витоками могутності цієї загадкової країни.

1945 року лише Сполучені Штати Америки мали атомну зброю. Через чотири роки свою першу атомну бомбу підірвав і Радянський Союз. Ядерна «хвороба» почала поширюватися по всьому світу: до атомної гонки приєдналися Великобританія (1952) і Франція (1960)...

Країни-супротивниці прагнули випередити одна одну в нарощуванні «ядерних м’язів». День у день холодна війна набирала обертів...

Згуртувавшись перед спільним ворогом - імперіалізмом, Радянський Союз допоміг червоному Китаю створити атомну зброю. Ще 1950 року СРСР і КНР підписали договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. В роки братніх відносин китайці були допущені до атомних секретів СРСР. Вони побували в ядерному центрі Радянського Союзу - Арзамасі-16, на Семипалатинському атомному полігоні, а потім до Китаю прибула велика група радянських спеціалістів, щоб допомогти «братам навіки» створити власну суперзброю. Передбачалися підготовка національних кадрів, створення повного циклу атомної інфраструктури, ознайомлення з побудовою і випробування бомб.

Паралельно в Радянському Союзі добиралися спеціалісти для надання допомоги Китаю в галузі ракетобудування. Військові розуміли: не досить мати бомби - навіть дуже багато бомб! - їх треба ще доставити до визначених цілей. У павутиння ядерного шантажу та страху впліталися стратегічні бомбардувальники, міжконтинентальні ракети, атомні підводні човни.

Цікаво: китайців ознайомили з усіма об’єктами атомної промисловості СРСР, але жоден китайський спеціаліст не був допущений у ракетні КБ і заводи, на випробувальні полігони. Кремль вважав: ракетні секрети значно вищі за атомні, і, виходячи з цих міркувань, будував радянсько-китайське військове співробітництво. Це підтверджується ще й тим, що китайських спеціалістів ознайомили з побудовою атомної бомби зразка 1951 року - це був значно поліпшений варіант першої бомби, випробуваної 1949 року.

З ракетною технікою було складніше. Китаю передали зразки і технічну документацію ракети Р-2. По суті, це була копія німецької трофейної ракети ФАУ-2, але вже з відокремлюваною головною частиною і збільшеною дальністю. Ракета Р-2 літала на 600 кілометрів, споряджалася звичайною вибуховою речовиною і ніяких стратегічних завдань не вирішувала.

Китайське керівництво дуже хотіло мати новітню радянську ракетно-ядерну зброю, але їм чемно пояснили: «Щоб опанувати найскладнішу техніку, треба пройти шлях, який пройшли й ми»...

Для роботи в Китаї сформували бригади розробників ракетно-ядерної зброї з усього Радянського Союзу. Суперзакритому міністерству середнього машинобудування наказали відряджати до Китаю найбільш досвідчених спеціалістів, керувати ними призначили Євгена Негіна - першого заступника головного конструктора КБ-11 (Арзамас-16) і Євгена Воробйова - наукового керівника спецоб’єкта Челябінськ-40. Вони обидва були найближчими помічниками Ю.Харитона й І.Курчатова. У Китаї побували вчені-атомники А.Аліханов, А.Виноградов, Д.Блохінцев, інші видатні спеціалісти.

Спочатку в наших атомників виникало багато проблем і ніхто до пуття не знав, як їх вирішити. Привчені до найсуворішої таємності, до роботи в закритих містах і на надсекретних полігонах, у Китаї вони зіштовхнулися з тим, що на технічні наради приходили всі кому не лінь. Звісно, це викликало шок у наших спеціалістів, а китайці пояснили: «Ми перевірили - тут лише комуністи»... Невдовзі всіх атомників, ракетників та військових розмістили в закритих містах і забезпечили таку охорону, яка нашим режимникам і не снилася.

На прохання уряду, до КНР повернулося багато спеціалістів - колишніх емігрантів. Очолив атомну програму Китаю професор Цянь Саньцін, який раніше працював у Паризькому університеті під керівництвом Ф.Жоліо-Кюрі.

Не менше проблем виникало й у ракетників, і найскладнішою з них став переклад технічної документації китайською мовою. Тут була сила-силенна тонкощів і труднощів. Робота проводилася в кілька етапів: спочатку йшов переклад слів, потім намагалися передати зміст. При цьому все нескінченно уточнювалося, перевірялося.

Одним із найскладніших вузлів ракети є її двигун, по суті - це серце ракети. Довго китайці розбиралися б із двигунами, якби в них не було такого тямущого спеціаліста як Микола Сергійович Шнякін. Не даремно його так високо цінували головні конструктори В.Глушко та С.Корольов. Із ними М.Шнякін працював у роки війни в одній з «шаражок» НКВС. За успішне виконання урядових завдань їх усіх достроково звільнили з ув’язнення і навіть удостоїли урядових нагород.

Тривалий час Микола Шнякін працював заступником В.Глушка, 1951 року був відряджений у Дніпропетровськ для організації виробництва рідинних ракетних двигунів (РРД) на першому в країні серійному ракетному заводі №586. Під його керівництвом створювалися КБ двигунобудування й випробувальний комплекс, відпрацьовувалася технологія виготовлення РРД для ракет Р-1, Р-2 та інших.

У Китаї Миколі Шнякіну знову довелося займатися ракетами, організовувати виробництво рідинних ракетних двигунів.

На початку дев’яностих років одна з китайських делегацій, відвідавши НВО «Енергомаш», навела довідки про Миколу Сергійовича і в наступні приїзди з китайської землі йому передавали привіти, а під час особистих зустрічей незмінно називали «Наш Учитель».

- В архівах батька, - розповідає Володимир Шнякін, головний конструктор КБ двигунобудування (ДКБ «Південне», м. Дніпропетровськ), - збереглися грамоти і подяки від уряду КНР.

Одного разу до батька приїхала китайська делегація і, турбуючись про його здоров’я, передала йому двадцять ампул тонізуючого желе й унікальний за розміром корінь жень-шеню. Китайці поцікавилися, чи продовжує Вчитель займатися гімнастикою, і, отримавши позитивну відповідь, заусміхалися: «Він нам в усьому подавав приклад». Прожив батько дев’яносто чотири роки.

…Ведучим із ракети Р-2 був представник КБ Корольова Петро Іванович Мелешин, а найчисленіша група відряджених прибула з Дніпропетровська - саме тут на заводі №586 серійно випускалися ракети Р-1 і Р-2. До цієї групи входили конструктор Андрій Зарубін, спеціаліст із питань міцності Ігор Ларіонов, балістик Іван Лиска, спеціаліст із двигунів Євген Семенов, випробувач Іван Козлов, зварювальник Віктор Бородін, складальник Дмитро Анваров та інші.

Іван Козлов:

- Ми працювали в новоорганізованому інституті і на колишньому авіазаводі, перепрофільованому в ракетний завод. Першого ж дня я був відрекомендований директору інституту...

Склали перелік першочергових робіт. Я розповів про принципи побудови процесу випробування ракет на заводі і про основи ведення експлуатаційної документації.

Ігор Ларіонов:

- Ми жили в західній частині Пекіна, на території військового містечка, огородженого високим муром і під надійною охороною. Нас супроводжували охоронці, навіть коли ми виїжджали на екскурсії. Але таких моментів у нас було не так і багато. Освоєння ракетної техніки часто відбувалося з перервами лише на сон. Китайці все робили з особливою ретельністю, сумлінно й заповзятливо.

Іван Козлов:

- Їдучи на роботу й назад, ми спостерігали за спорудженням будинків та доріг. Робітників багато, техніки мало, але поверхи будинків росли швидко. У будівництві доріг техніки було задіяно ще менше. Матеріал (гальку, гравій, пісок) китайці носили в плетених кошиках, підвішених на коромислі. Трамбували колективною трамбівкою, смикаючи по команді за прив’язані до неї мотузки, під монотонне, тужливе «І! Е! І! Е!» (Раз! Два!). Будували «дідівським» способом, - але дороги в Китаї відмінні.

В якийсь момент багато хто став розуміти: щось змінюється у відносинах двох країн. Ще не завершивши роботу з ракети Р-2, китайці дедалі наполегливіше почали цікавитися новітніми зразками радянських ракет.

Ігор Ларіонов:

- Китайці були незадоволені тим, що Р-2 - не найпередовіша техніка на той час. Радянський Союз уже взяв на озброєння ракету Р-5М із першою у світі атомною боєголовкою (1956 р.) і розпочав її серійне виробництво в Дніпропетровську. 1957 року почалися випробування ракети Р-12, а 1959 року її взяли на озброєння. На базі цієї ракети в СРСР було створено Ракетні війська стратегічного призначення. Багато галасу наробила перша у світі міжконтинентальна ракета Р-7. Звісно, китайці теж мріяли мати такі носії, але ми точно виконували отримані нами інструкції і заспокоювали китайців: «Треба пройти шлях, із якого починали ми». Промайнула чутка, що Китай створює свою ракету. Потім ми дізналися, що ця ракета називається «Вітер зі Сходу».

1960 року Радянський Союз почав відкликати спеціалістів. Скінчилося тим, що з Китаю поїхали всі атомники, ракетники та військові. Бурхливий ракетно-ядерний роман добігав свого завершення. Радянські спеціалісти їхали з Китаю зі стосами подяк і медалями «Китайсько-радянська дружба».

Радянські «зерна», кинуті в китайський «грунт», незабаром зійшли...

1964 року стартувала перша балістична ракета Китаю і пройшло випробування першої китайської атомної бомби.

24 квітня 1970 року запущено перший китайський супутник.

У 1970-му синові китайського вчителя Лівея виповнилося п’ять років, і ніхто ще не уявляв, що на початку третього тисячоліття саме Яну Лівею судитиметься здійснити китайську мрію - зробити перший зоряний крок у безмежний світ Космосу.