СПРАВА ОСТАПА БЕНДЕРА ЖИВЕ І ПЕРЕМАГАЄ

Вони були за всіх часів і епох — люди, котрі наживаються на довірливості інших, — аферисти, пройдисвіти, ловкачі, шахраї... Їх викривали, карали, висміювали в художніх творах — щоб якнайменше простаків потрапляло в їхні тенета — а вони не зникали. Сьогодні ж армія всякого роду хитрунів, які роблять свій «бізнес» на обмані, росте буквально на очах, зі швидкістю епідемії. Як сказав один мій знайомий: «Нині всі стали «локшину» на вуха вішати. На інші прикраси грошей немає».

Слухаючи іноді про те, що когось обдурили, дивуючись і співчуваючи, ми думаємо: «Ну, я вже на таку вудку «не клюну». Мене так легко не обдурять... Я не піддамся на обман». І... потрапляємо в обійми шахраїв самі. Занадто вже різноманітні методи, засоби і стиль їхньої «роботи». А «імунітету» проти них у нас ще немає.

Простака «працевлаштувати» неважко

Якщо не вважати, що все у нас погано, тоді все гаразд. У всякому разі, говорити про те, що в нас безробіття, необачно. Оскільки прямо в метро кожного з нас чекають фантастичні пропозиції стати заможною людиною і тим самим здійснити свою мрію. Спасибі за це усмішливим юнакам і дівчатам, які наполегливо пропонують свої білі картки як перепустку в матеріальний добробут: «Компанія з фінансової підтримки населення запрошує вас на презентацію. Вам буде надано неповторну можливість ознайомитися з умовами роботи компанії. Зайнятість — неповний робочий день. Освіта, вік, стать, прописка — значення не мають. Оплата — 100 доларів на тиждень. Навчання безкоштовне». При цьому голлівудсько-фернанделівські посмішки емісарів і емісарш удачі немовби надають ваги настільки коротеньким «путівкам у багате життя». Сам же текст варіюється. Наприклад: «Поспішайте, це ваш шанс! Останній день набору! Якщо ви не проти заробляти на тиждень запросто 75 доларів, то маєте обов’язково зустрітися з нами! Сьогодні або ніколи!!!»

Ну хто відмовиться отримати за тиждень «запросто» купу грошей? Ось і я не витримав, якось зателефонував за вказаним телефоном, запитав «Борю», прийшов за названою ним адресою і на власні очі побачив, як майстерно... дурять нашого брата.

Рекламне агентство в однокімнатній «хрущовці» на Чоколівці. Дим коромислом. Цілий день приходять юнаки і дівчата, одержимі думкою про те, що пані Удача їх уже підстерегла. Усім їм кажуть одне й те ж: «Ви ж розумієте, що взяти людину з вулиці на такі гроші ми не можемо — потрібно на вас подивитися. Перший час вам платитимуть суто символічну суму». І потім місяць чи два ці хлопчики-дівчатка гарують: тягають рекламні «закликалочки», бігають із приклеєною посмішкою («Здрастуйте, я з канадської компанії!»), запевняючи, що сьогодні — останній день розпродажу за ціною на третину нижчою від тієї, що буде завтра. Мотаються по установах, чіпляються на зупинках, намагаються продати (і продають-таки!) ножі, гаманці, ручки, чайники, гребінці, ліхтарики, кейси, книги, намисто, нашийники, підгузники...

Потім їм просто кажуть: «Ви не пройшли випробувальний термін». Або: «Ви погано рекламували наш товар». Або взагалі: «На вашу роботу надійшли скарги від покупців». Жодних пояснень, виганяють — і край.

Бевзів у нас вистачає. І в розрахунку на їхній величезний контингент плодяться всілякі діляги, винаходжуючи й удосконалюючи прийоми обдурювання. Один із найсмачніших прийомів — конкурс. Той, хто клюнув на оголошення, протягом «випробувального терміна» (два-три місяці) гарує безоплатно — перекладає з іноземної мови тексти, друкує на комп’ютері, пише реферати... Кажуть, уже з’явилися на прилавках книжки, створені таким «халявним» способом.

А ось одна крута фірма набирає працівників. Тих, хто прийшов на співбесіду, радують: тільки вас ми й чекали, терміново пишіть заяву. Далі з’ясовується, що зарплату переказуватимуть на рахунок у банку, а тому потрібно заплатити якусь суму за оформлення пластикової карти. Отримавши гроші, роботодавці обіцяють у недалекому майбутньому передзвонити... Більше ви їх не побачите ніколи.

«Робота з листами вдома дуже нескладна» — говорить оголошення в газеті. Аби отримати цю роботу, потрібна лише дещиця — надіслати на таку-то абонентську скриньку конверт зі своєю зворотною адресою. Але далі з’ясовується, що за «програму роботи» треба переслати на а/с 150 гривень, а потім ще 100 гривень за «детальні інструкції». Ясно, що ні роботи, ні грошей назад ви не одержите.

Зустрічаються- таки віртуозні шахраї. Валентина Микитівна М. із Дніпропетровська прочитала в газеті багатообіцяюче оголошення: «Вам набридло животіти у злиднях? Ви хочете купити квартиру, машину, поїхати влітку на Канари? Вкладіть у ваш лист порожній конверт і 20 гривень. Відправте за адресою...» Валентині Микитівні теж, напевне, не терпілося вирушити на Канари, і вона розпрощалася із 20 гривнями. Через тиждень прийшла відповідь: «Ви пройшли комп’ютерне тестування і незабаром можете приступити до роботи. Вам пропонується унікальний спосіб заробляння грошей без усяких зусиль. Вкладіть у конверт 100 гривень і натомість одержите докладну інструкцію про майбутню діяльність». 100 гривень відправлялися по вказаною адресою, і через тиждень Валентина Микитівна одержала інструкцію: «Для успішної трудової діяльності вам необхідно орендувати на пошті абонентську скриньку. Потім в одній з газет опублікувати оголошення такого змісту: «Вам набридло животіти у злиднях? Ви хочете купити квартиру, машину, поїхати влітку на Канари? Вкладіть у ваш лист порожній конверт і 20 гривень». Замість відомої вам адреси вкажіть номер своєї абонентської скриньки. Висилайте інструкції, аналогічні нашим». Тоді Валентина Микитівна як жінка розумна вирішила, що Канари почекають...

Шахраї були, є і будуть, як були, є і будуть довірливі люди. Тому, коли вам запропонують легко заробити 500—1000 гривень на місяць, але при цьому попросять викласти деяку суму, гарненько подумайте. Якби так легко і просто, як це пропонують шахраї, можна було чесно усім заробляти такі гроші, то Україна давно перетворилася б на країну багатих.

Збреше — дорожче візьме

Коли хтось думає, що шахрай нахабний і примітивний, той неправий. Шахрай — завжди самородок. Як конструктор Сікорський чи філософ Сковорода, але у своїй справі. Всі шахраї — великі психологи.

Ось солідне і яскраве оголошення, адресоване всім бажаючим розбагатіти. Їм пропонується негайно зайнятися збиранням жовчних каменів великої рогатої худоби. Варто лише вислати за вказаною адресою (а це завжди абонентська скринька на поштамті) 15 гривень і відразу надішлють докладну інструкцію, що детально ознайомить майбутніх бізнесменів зі способами сушіння цієї рідкісної і дуже цінної «фармацевтичної сировини», методами її промивання, зберігання і транспортування. У разі, якщо клієнту невигідно з якоїсь причини відправляти зібрану сировину на запропоновану в інструкції закордонну адресу, йому рекомендують скористатися послугами посередників в Україні. При цьому, зрозуміло, обіцяють «неймовірно високий прибуток» і «повну фінансову незалежність». Ну а тим, хто не має можливості «діставати камені», радять піти простішим і перевіреним шляхом — подати рекламне оголошення про висилання за 15 гривень інструкції з обробки в домашніх умовах цінної «фармацевтичної сировини». І все починається спочатку...

«Ви хочете добре заробити?» — запитали харків’янку Ірину К. по телефону. Голос звучав впевнено й оптимістично. «Хочу!» — не вагаючись, відповіла Ірина і вирушила за вказаною адресою.

Шлях до щасливого життя, як з’ясувалося, лежав через виготовлення гіпсової плитки. В одному із міських БК, вщерть забитому бажаючими жити багато і красиво, їм, наївним, пояснили, як із тисячі гривень зробити сто тисяч. Щоправда, для початку потрібно було заплатити ні багато ні мало 350 доларів. «Але хіба ж це гроші?» — із посмішкою запитували організатори презентації, і сумніви зібрання розвіювалися, немов за помахом чарівної палички. Ірина К. віддала весь наявний у неї капітал, а натомість одержала кілька кілограмів гіпсу й урок із виготовлення безцінної плитки. Наступного дня її квартира перетворилася на майстерню. «Це унікальна плитка, — казала вона чоловіку Сергію, заливаючи гіпсом отримані у «благодійників» форми. — Попит на неї надзвичайно високий. У будь-якому магазині відірвуть із руками!» Через тиждень вона з чоловіком, навантажені кілограмами «унікальної» плитки, вирушили у сусідній магазин. Чи треба казати, що там вони виявили ту ж саму плитку за копійчаною ціною й у великій кількості? «Знову плитка? — здивувалася продавщиця. — Не приймаємо! Ніхто не бере!» Та Ірина К. не впадала у відчай: на презентації обіцяли «у разі чого» придбати весь готовий продукт за найвищими цінами. Гуркочучи своїм вантажем, Ірина і Сергій добралися до того самого БК, де обіцяли щасливе життя. Контора, природно, закрилася...

А ось пропонують вирощувати вдома гриби. І ви попередньо платите за грибницю й інструкцію. «Усього 300 гривень, які при першому ж урожаї окупляться удвічі», — кажуть вам переконливо, зі знанням справи. Коли привезете готовий продукт, вам оголосять, що він некондиційний: гриби у вас виросли не тієї ширини, висоти чи товщини. Не намагайтеся продовжувати, сподіваючись зрештою домогтися успіху. Ваші гриби в будь-якому разі приречені бути некондиційними — так задумано.

Зустрічаються дійсно найгідніші продовжувачі справи Остапа Бендера. Влітку, приміром, я прочитав у газеті і вирізав на пам’ять таке оголошення: «Якщо ви почуваєтеся незатребуваним, якщо усе ще є «порох у порохівницях» і ви могли б подарувати людству власне ноу-хау, а собі на подяку за це прибавку до зарплати чи пенсії, — направте короткий виклад ідеї та креслення за адресою: Київ, Головпоштамт, абонентна скринька №...» Розуміючи, що зворотний зв’язок не обіцяється, я запитав для самоперевірки одного компетентного в питаннях шахрайства приятеля: невже наші Самодєлкіни такі наївні, що відправлять свої вистраждані винаходи і знахідки першому зустрічному? І отримав відповідь: звісно, відправлять. Не всі, ясна річ. Але на це і не розраховує шахрай.

Взагалі, шахраям у нашій країні живеться привільно. Без ножа і шантажу вони вигрібають грошенята з кишень своїх довірливих жертв. А останні їм ще й допомагають. У Вінниці, приміром, одна 50-річна цілителька лікувала дитячий церебральний параліч. Світова медицина перед цією страшною недугою неспроможна, а ця «лікарка» обіцяла, що коли дитина вип’є протягом місяця дві пляшки її «чудо-ліків», то протягом півроку почне ходити. Зневірені батьки платили за пляшку по 200 доларів і чекали зцілення... У пляшках виявилася звичайна моршинська мінеральна вода. На суді цілителька сказала: «Ще жоден клієнт у мене не зажадав ніякого документа. А тим, хто іноді цікавився моєю фаховою підготовкою, я відповідаю відверто: своїм розумом до всього дійшла. То їм це навіть подобається. Лівшів-самоуків у нас завжди любили».

У Ялті цього літа деякі пляжні фотографи опанували суміжну професію шантажиста. Що таке курортний роман, пояснювати не треба. Усе давно читано в книгах або почуто в анекдотах. Але нині зрадливим чоловікам і дружинам доводилося іноді бути обачними: місцеві фотографи обзавелися далекобійною оптикою і навіть приладами нічного бачення. Полювали, треба розуміти, не за кожною парочкою. У реєстратурі санаторію легко дізнатися адресу, місце роботи, сімейний і соціальний стан. І одного разу, коли мила парочка гуляла в кипарисовій алеї, до неї підходив інтелігентний молодий чоловік і просив купити фотографії на пам’ять про Ялту. «Самі знімки коштують недорого, — казав, бентежачись, він, — але разом із плівкою це потягне на 200 баксів. Гадаю, що ваш чоловік Петро Олексійович (чи ваша дружина Марія Петрівна) викладуть за такі знімки удвічі більше». У оксамитовий сезон ціни на такі знімки (із плівкою, звісно) підскочили в 3—4 рази.

Блеф

Нас обманюють на кожному кроці. Форми обману найрізноманітніші. Ось, приміром, на вулиці підходять люб’язні добродії і запрошують на презентацію якоїсь іноземної фірми. При цьому вручають нібито безпрограшні квитки, за номерами яких буде проводитися розіграш призів. Від нас не вимагають грошей, необхідно просто з’явитися в офіс даної фірми у певний час і почекати, поки комп’ютер визначить список призів. І нам, вихованим на пісних фізіономіях продавців і працівників сфери побуту ще тієї, застійної пори, дуже хочеться повірити в безкоштовне щастя.

А ось кіоск, де горілка коштує майже утричі дешевше, аніж у гастрономі. Власне, ми завжди бадьорилися: «Если водка будет восемь, все равно мы пить не бросим, передайте Ильичу — нам и десять по плечу». Пити Україна не кидає. І злощасну пляшку хочеться, звісно, купити якомога дешевше. Але як тут гроші заощадити і не стати кимось на кшталт сапера, котрий усякий раз гадає: чи прокинуся завтра? Всі ми знаємо, що настільки дешевою може бути лише отрута. Проте грошей бракує і виходу немає. Така ось гра в рулетку, коли не знаєш, скільки в барабані патронів.

А час вже зрозуміти: якщо продають дешево, якщо не дають проходу, отже, від нас чогось хочуть. Якщо кажуть, що платити за товар чи послуги потрібно лише сьогодні, це означає — завтра ми про це пошкодуємо...

Час вже зрозуміти: якщо людина вас обдурила, вона — шахрай, а якщо вона обдурила двічі, то вже не стільки вона шахрай, скільки ви — дурень. Але цю істину не хоче знати багато хто. І тому від бажаючих посадити свої грошики на «полі чудес» немає відбою — вони навіть вишиковуються в чергу і віддають їх шахраям (укотре!) абсолютно добровільно. Занадто вже великою є надія одержати гроші, не зароблені розумом своїм, талантом, а просто так. І нехай пробачить мені кожен обдурений Буратіно, але він теж своїм потягом до легких грошей скидається на цих хитрих брехунців — Лисицю Алісу і Кота Базиліо. Ех, добре б, щоб кожна «договірна сторона» носила плакатик: «Йду на обман!» Тоді хоча зрозумілими будуть їхні взаємини... І останнє. Володимир Висоцький прекрасно зіграв сищика Гліба Жеглова, котрий усіма фібрами своєї душі ненавидів і з презирством ставився до будь-яких злодюг і шахраїв. І взагалі Висоцький завжди виступав проти обману і брехні, проти тих, хто кривдить і обдирає простих людей, проти держави, яка цього намагається не бачити. За що неодноразово піддавався гонінням. Зараз начебто настали інші часи, коли говорити, писати, співати, репетувати правду про шахраїв і пройдисвітів, може, і не так небезпечно, як колись. Зате геть безглуздо...