Справа Дивізії «Галичина»: Перевірено — злочинів не скоєно

Вкотре Україною прокотилася нова хвиля політичних пристрастей, пов’язана з суперечливими оцінками окремих етапів українського визвольного руху періоду Другої світової війни та повоєнних років. Поряд із надзвичайно політизованою дискусією навколо офіційного визнання ОУН і УПА, нещодавно в центрі уваги опинилася історія дивізії СС «Галичина». Зокрема певний резонанс мала поширена інтернет-газетою «Обозреватель» інформація про поновлення британською поліцією розслідування щодо діяльності дивізії під час Другої світової війни.

На жаль, у ході дискусій українські політики та медіа досить часто допускають абсолютно необґрунтовані закиди на адресу як власне дивізії в цілому, так і ветеранів-дивізійників. У тому числі пропагандистським штампом у цих атаках стали бездоказові звинувачення дивізії «Галичина» у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства.

У зв’язку з цим викликає подив, що на тлі загострення суспільного протистояння навколо дивізії «Галичина» в Україні досі практично нічого не відомо про діяльність і висновки так званої Комісії Дешена в Канаді. Її було створено 1985 року урядом Канади на чолі з лідером консерваторів Брайаном Малруні для перевірки обвинувачень у воєнних злочинах і злочинах проти людства, висунутих проти ветеранів дивізії «Галичина» Центром документації Шимона Візенталя у Відні та низкою інших організацій. Суть обвинувачень переважно зводилася до тверджень про нібито участь дивізії у масових знищеннях цивільного населення, зокрема євреїв, під час війни. До цієї кампанії на державному рівні долучився також Радянський Союз, який підтримував висунуті обвинувачення через газети «Вісті з України» та «News from Ukraine». Дійшло до того, що оттавська щоденна газета «Ottawa Citizen» назвала дивізію «Галичина» найбільш кровожерливою військовою одиницею періоду Другої світової війни.

Справа 217 дивізійників стала складовою частиною детальної перевірки 774 українців, котрі знайшли притулок в Канаді у повоєнні роки. Окрім дивізії «Галичина», в полі зору комісії перебували українська поліція, українські шуцманшафти (поліцейські батальйони), німецькі айцнзатцгрупи, концентраційні табори та структури СС. Окремо було висунуто обвинувачення також проти близько сотні німецьких науковців, які по війні емігрували до Канади. Вважаємо, що сьогодні українській громадськості та політикам важливо знати про діяльність і висновки проведеної перевірки.

Комісію доручили очолити відомому канадському судді Жулю Дешену. Її праця проходила в непростих умовах справжнього інформаційного пресингу, організованого в засобах масової інформації як у Канаді, так і поза її межами. Особливі атаки у пресі спрямовувалися саме проти українських ветеранів дивізії «Галичина». Тому запідозрити комісію у будь-яких спробах приховати правду немає жодних підстав — це було просто неможливо.

Перед Комісією Дешена стояло непросте завдання — перевірити звинувачення, висунуті проти кожної особи, внесеної у списки. Для цього було використано канадські й німецькі архіви. Зокрема комісія отримала вичерпну інформацію від Міністерства праці та еміграції, Державного секретаріату, Міністерства закордонних справ Канади. Запити було надіслано до Берлінського документального центру (там містилися дані про окремі формації СС), Центрального бюро крайової справедливості для перевірки націонал-соціалістичних злочинів у Людвігсбургу, Бюро німецької військової обслуги в Берліні, Берлінського бюро інформації, Центрального інформаційного бюро Федеральних архівів в Аахен-Корнельмюнстер та інших німецьких архівів. Окрім того, було вміщено оголошення у 110 різних часописах Канади, щоб їхні читачі повідомили комісію про осіб, запідозрених у скоєнні військових злочинів. Комісія Дешена також заслухала представників організацій-ініціаторів розслідування і представників українців та українських організацій. Сесії комісії відбувалися в Оттаві, Монреалі, Торонто та Вінніпегу. Її представники, за домовленістю з урядом СРСР, провели у Львові допити свідків, які, на думку радянських служб, мали підтвердити їхні вимоги до канадського уряду на видачу ряду осіб як військових злочинців.

12 вересня 1987 року Комісія Дешена офіційно завершила роботу і подала до уряду звіт, який нараховував 966 сторінок. За висновками комісії, більшість обвинувачень проти українців були необґрунтовані, а часом доходили до абсурду. З усіх, проти кого було висунуто обвинувачення, лише близько двадцяти осіб потребували додаткового вивчення їхніх справ із правом судового захисту. Скільки серед них налічувалося власне українців, а скільки — німців, широкому загалу було невідомо — персональні інформації мали закритий характер. Зате достеменно відомо, що проти жодного з ветеранів дивізії «Галичина» обвинувачення не підтвердилися. Справі дивізії як військовій одиниці у звіті присвячено 11 сторінок загального характеру та 6 рекомендацій, ще на 200 сторінках подано висновки щодо окремих дивізійників. У своїх висновках стосовно учасників дивізії Комісія Дешена офіційно ствердила, що жодних конкретних доказів у обвинуваченнях на їхню адресу надано не було, в тому числі Центром Шимона Візенталя. В низці спеціальних пунктів рекомендацій комісії зазначалося:

«56. Дивізію «Галичина» (14. Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1)) не слід засуджувати як групу.

57. Члени дивізії «Галичина» були в індивідуальному порядку перевірені перед допуском до Канади.

58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії «Галичина» ніколи не були доведені, ні в 1950 р., коли їх першу групу при іміграції в Канаду було затримано (на вимогу ряду організацій), ні в 1984 р., коли ці звинувачення були поновлені перед Комісією.

59. За браком доказів стосовно участі у злочинах або знання стосовно воєнних злочинців, саме членство в дивізії «Галичина» не може бути підставою для передачі справ до суду.

60. Немає жодних підстав, щоб позбавити членів дивізії «Галичина» громадянства Канади або депортувати їх».

Отже, було остаточно стверджено, що дивізія «Галичина» як військова одиниця не вчинила жодного воєнного злочину і за саму причетність до неї не можна нікого карати. Тим самим було виправдано від несправедливих звинувачень і всю українську спільноту в Канаді. Висновки Комісії Дешена мали важливе значення для українців також у США, Англії та Австралії. Очевидно, не випадково всі наступні спроби висунути обвинувачення проти ветеранів дивізії «Галичина», зокрема тих, хто перебуває у Великобританії, зазнали повного краху.

Висновки Комісії Дешена мали не лише моральне, а й юридичне значення, викликавши цілу низку позовів українських організацій Канади та окремих українців до засобів масової інформації, які поширювали звинувачення проти дивізії СС «Галичина».

У зв’язку з цим дозволимо собі зацитувати спростування й вибачення газети «Торонто стар» за публікацію власного кореспондента Соля Літтмана, який звинуватив дивізію та дивізійників у військових злочинах:

«Хоч ця Українська Дивізія була включена в німецькі збройні сили в 1943 р., немає жодних доказів, щоб вона скоїла якісь жорстокості чи інші кримінальні злочини, її члени були кожний індивідуально перевірений Об’єднаними Націями, британською та канадською владою по війні, поки вони були допущені до Канади.

«Стар» перепрошує за неприємності, які (з приводу згаданої статті) могли мати ветерани Дивізії, що проживають у Канаді».

А головний редактор газети Борден Спірс у листі до адвокатів дивізійників прямо визнав, що власні дослідження «Торонто стар» історії Дивізії «Галичина» «переконують нас, що пов’язування членів Дивізії з комісією для військових злочинів було помилковим».

«Неправильними та образливими ствердженнями щодо 1-ої Дивізії Української Національної Армії, колись СС «Галичина», визнав свої публікації і торонтський польський тижневик «Звйонзковець». «Ми перепрошуємо за опублікування тої статті, — писав від імені редакції на його сторінках редактор Ян Бідас. — Ми просимо вибачення за неприємності, які могла та стаття спричинити».

Вважаємо, що ці цитати мають стати застереженням для політичних діячів і журналістів в Україні, які час від часу повторюють непідтверджені обвинувачення на адресу дивізії «Галичина» та її учасників у скоєнні військових злочинів і злочинів проти людства. Адже на території України живе чимало ветеранів дивізії, які тепер мають право на юридичний захист від таких публічних тверджень.

З іншого боку, для українського уряду вкрай важливо офіційно отримати від уряду Канади матеріали Комісії Дешена, які мають стати частиною архівно-документальної та правової бази у питанні наукових і юридичних оцінок факту існування дивізії «Галичина» та її діяльності, а також у справі формування офіційної позиції держави щодо цього й інших подібних українських військових формувань періоду Другої світової війни.

Дивізія «Галичина» — 14 Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1), або 14 Дивізія зброї СС («Галичина» №1). Українська військова частина, сформована за зразком німецьких піхотних дивізій у складі німецької армії в 1943 р. головним чином з українців, що проживали на території Дістрікту «Галичина» та Генеральної губернії. Формування дивізії було пов’язане, з одного боку, зі спробами німецького керівництва використати всі можливості для протистояння СРСР на Східному фронті, а з іншого боку — з упевненістю окремих українських кіл, що на тлі поразок німецької армії є нагода закласти основу регулярного українського війська, яке може стати вагомим фактором у визначенні долі України після війни. Причетність дивізії до військ «СС» пов’язана з тим, що, за німецькими законами, у вермахті не могли служити не громадяни Німеччини. Тому всі національні підрозділи, які створювалися у складі німецької армії, формувалися як військові частини «СС», на яку ці обмеження не поширювалися. Перед відправкою на фронт дивізія нараховувала близько 16000 вояків. Протистояла Червоній армії в центрі німецької оборони в битві під Бродами (17-22.07.1944 р.) і була розбита. Залишки дивізії були реорганізовані і після нового вишколу в квітні 1945 р. знову направлені на Східний фронт у район Граца (Австрія). Зі створенням Українського Національного Комітету (березень 1945 р.), 14 квітня вояки дивізії склали нову присягу на вірність українському народові, а сама вона була перейменована на 1-шу Українську дивізію Української Національної Армії на чолі з генералом П. Шандруком. Після капітуляції нацистської Німеччини дивізія відступила в зону окупації західних держав і була інтернована в англійських та американських таборах полонених.