Сонники воєнного часу

Тонка напівпрозора волосінь на рівні грудей зливається з туманним ранковим повітрям. В останню мить безглуздо вивернувшись, уже не в змозі сповільнити рух, ти підкочуєшся під неї, ледь не зачіпляючи. Лежачи на боку розглядаєш дивну конструкцію на узбіччі шляху, від якого тягнеться волосінь. Поблискують свіжі болти кріплень, молода іржа тільки підкреслює місця, де недавно пройшлася фреза. Думки плутаються, намагаючись визначити, що це. Сигнальна ракета? Фугас? Касетний боєприпас чи щось на зразок шпринг-міни?

Потім згадуєш прислів'я, що "розтяжка не ходить сама", і починаєш, роззираючись, дуже повільно відповзати назад по сліпучо-жовтому піску. Але туман і водночас ранкове сонце сліплять тебе, дозволяючи припустити найгірше – на другу розтяжку ти якраз і впав, або на якусь іншу пастку, але яку саме? І ти повзеш, відповзаєш назад, весь цей нескінченний ранок, вибираючись із павутини липкого жаху, а серце ниє через безвихідь та приреченість. І навіть коли остаточно прокидаєшся – однак ниє. І тобі неприємно від того, що так по-дурному попався...

Інша річ – раніше були сонники! "Працювати уві сні на золотих рудах – означає підкорити людей своїй волі. Якщо бачите уві сні комору, повну доспілого, добірного зерна: пшениці, ячменю, а навколо незліченні табуни – це знак великого і тривалого успіху. Якщо ж комора порожня – на вас чекають бідність та невдача. Годувати лоша з руки – на статки, ведмідь сниться – на дружбу, кочегар – на дорогу. Канонада – на новини, а небіжчик – на зміну погоди".

Красна дівиця там, коромисло, хліб у печі ... Світ був прекрасний у своїй наївній складності, і всі його таємниці й загадки легко діставалися, як барвисті стрічки з циліндра фокусника, під сміх та оплески оточення.

Війна уві сні – це було не комільфо. "Якщо ж вам насняться солдати на марші – якесь нещастя дуже зашкодить вашій роботі, а ваше співчуття перевершить межі розумного. Якщо уві сні ви побачите себе хоробрим солдатом – у житті на вас очікує реальне втілення ваших ідеалів. Якщо жінці насняться солдати – це означає, що її репутація опиниться під загрозою".

А тепер війна скрізь. Мільйонам людей аж ніяк не легше від того, що її називають абревіатурою "АТО", яка звучить дедалі знущальніше. Вони кричать і плачуть уві сні, задихаються, нескінченну кількість разів рятують своїх мертвих друзів і все не врятують, збирають частини їхніх тіл, безуспішно граючись в Озіріса і Сета.

Тим, хто не бачив війни на власні очі, нітрохи не краще, а часто навіть гірше. Жінки й діти бачать страшні сни на 80% частіше, ніж чоловіки, і за змістом вони набагато страшніші. Хоча чоловіки довше страждають від побаченого уві сні. Переживання за рідних і близьких, гостре відчуття вини від неможливості захистити їх фізично, помножене на чутки, плітки та страхи, перетворюють цивільних людей у глибоких невротиків, схожих на ветеранів із їхнім класичним ПТЗ а-ля Джон Рембо.

Близько 20% часу сну ми перебуваємо у сновидінні. Кожен бачить сни 4–5 разів за ніч, просто їх не пам'ятає. Страшні сни сняться в середньому двічі на місяць. Відома дослідниця цих явищ Патрісія Гарфілд – хоча почав цю справу Карл Густав Юнг – укладала усі сни у 12 базових сюжетів.

1. Переслідування або напад. Сюди належать і полярні теми: щаслива любов, зустріч із відомою особою або чарівними тваринами.

2. Поранення або смерть, а також одужання і нове переживання народження.

3. Проблеми з транспортом – наприклад, неконтрольований "оскаженілий" автомобіль – і протилежний варіант, бачення дивного майстерного водіння.

4. Руйнування будинку чи іншої власності, включно з втратою речей та пожежею, або навпаки – ремонт і поліпшення.

5. Невдале проходження випробування (і навпаки – виключно високі результати).

6. Падіння або утоплення, польоти, плавання.

7. Недоречний одяг або оголеність за незручних обставин, на публіці. Тут називаються, звісно, і протилежні сновидіння – з відчуттям свого ідеального зовнішнього вигляду.

8. Запізнення на потяг, літак або корабель, а також сни про вдалу подорож.

9. Неполадки в роботі техніки – машини, телефону, комп'ютера – або, навпаки, – їх бездоганне функціонування.

10. Катаклізми й руйнування природного або технічного походження. До цієї групи належать і бачення красот природи та її чудес.

11. Сни, герой яких заблукав, загубився чи потрапив у пастку, паралізований чи зв'язаний. Інакше кажучи, в яких він опиняється в різко обмеженому просторі або стані. Сюди ж автор додала сни про широкий простір, а також несподівану появу нових приміщень у знайомому будинку.

12. Загрози від мертвих знайомих – або допомога від них.

Як бачимо, сон може бути емоційно витлумачений двояко, і тлумачення цього сюжету залежить від загального життєвого фону – тривоги чи, навпаки, благополуччя.

Зрозуміло, в нашому випадку ми говоримо про тривоги, якими буквально просякнуте повітря, – вони скрізь і помічаються лише при перевищенні якогось критичного порогу. Найбільш стійкі й раціональні сміливо женуть їх від себе геть, і вони начебто йдуть, але, погулявши, повертаються – у страшних снах та кошмарах.

Є дві групи сюжетів – "нічний кошмар", який виникає пізно вночі, під час фази швидких рухів очних яблук. Він вважається меншим злом. Це те, про що ми зазвичай потім полегшено кажемо: "Ну треба ж, яка дурня наснилася!"

І є "нічний страх", що виникає під час так званого "дельта-сну", найглибшої фази. Зазвичай це дуже короткий, але найбільш моторошний сон. На нього організм реагує вкрай бурхливо – калатає серце, вас трясе. Саме він примушує нас прокинутися з криком у холодному поту й сльозах.

Які чіткі маркери "воєнного кошмару"? У кожного свої. Особисто для мене – це бите скло під ногами. Скло – символ крихкості й водночас бар'єру, що з'єднує світи, завжди перебуває на призначеному йому місці, у вікні. І якщо ви йдете уві сні й чуєте цей незабутній хрускіт, що зводить з ума, йдете довго, всю ніч, - то ви йдете світом війни, бо це означає, що розбите скло тут більше нікому ні прибрати, ні замінити.

Це переслідувачі, які заганяють вас у глухий кут, де є ще одна маленька ніша, така ж маленька, як ваша надія залишитися непоміченим. Це пошук зброї, що випала з рук, квапливе закопування вбитого ворога; це запах згорілого пороху і незмивний бруд на руках. Це відблиски невідомої поки що пожежі і дим невідомо-звідки.

"Нічний страх" – це сюжет смерті часто близьких або знайомих, у якому вас вимучує її незворотність, не просто гіпертрофована, а багатократно повторена. В нічному страху набагато менше персонажів, ніж у кошмарі, а більше позамежних емоцій, приреченості й безвиході. Він ірраціональний. Нічний страх буває в сильних людей, які гонорово вважають, що впоралися з кошмарами якимось раціональним шляхом – алкоголем, сексом, фізичними вправами, пофігістським поглядом на життя, зрештою. Дзуськи!

Не хочете принципово додивлятися страшненький спектакль імені себе – отримайте в голову повний хорорський флешмоб.

Страшні сни й кошмари виявляють наші невтолені бажання і тривоги. У звичайній ситуації досить це зрозуміти й усунути причину – як вони щезнуть. Але в нас не звичайна ситуація, у нас – війна. Люди йдуть на війну, щоб усунути причину.

Тут важлива ремарка. Якщо є вкрай гостре бажання "вибити клин клином" і вирушити туди, де все це відбувається в реалі, - то варто відвідати психіатра. Він вам спокійно й дохідливо пояснить, що в такому стані ви проживете на полі бою приблизно хвилин двадцять. Такі бажання бувають у тих, хто там уже побував, – через відчуття вини, що не зміг щось змінити і треба повернутися доробити. Але мушу сказати, навіть якщо це прозвучить цинічно, – нічого, крім тексту власної епітафії, ви таким чином не зміните (див. вище – до психіатра). У тих, хто на полі бою ще не бував, це викличе гостре естетичне розчарування (війна схожа на сіре, смердюче, брудне звалище несортованих відходів, а не на гру в танчики чи інші шутери) і викличе потік різних думок. А якщо на війні дуже багато думаєш, то перше, що спадає на думку, – це куля.

Жінки і діти, звісно, стають жертвами пафосних телесюжетів і безвідповідальних блогерів, окремим із яких за їхні "всьопропальні" тексти дуже хочеться набити пику. Телеканали ж взагалі поводяться як зграя гієн, яка щойно закінчила терзати падаль (пардон, кандидатів у депутати), а тепер знову, з тим самим хижим азартом, переключилася на військову тематику. О юні діви і в'юнаки, ви хоч уявляєте, як ваш дзвінкий щенячий пафос впивається у сиві голови солдатських матерів, із яким градівським результатом? Це одна з причин впровадження під час воєнного стану військової цензури. Але поки що в нас – такий кошмар, як є.

Загальний військовий невроз відрізняється від одноразового стресу в гірший бік тим, що схожий на поступове підвищення температури води до кипіння. Кажуть, саме в такому випадку жаби варяться живцем, а кинуті в окріп – миттю втікають. Щоб там не говорили офіціозного, ця війна – надовго, вона скрізь, і нам у цьому жити.

Я такий же, як і ви, і мені теж сняться страшні сни. Коли, наприклад, читаю лекції про те, як розмовляти з пораненими або покаліченими тілом чи душею, то починаю у стилі зборів "анонімних алкоголіків": "Здрастуйте, мене звати Олег, і в мене посттравматичний синдром". Бо практика свідчить – усі мудрі закордонні поради про боротьбу зі страхами й кошмарами впираються у важливу культурну відмінність. Ми індивідуалістичні у своїх драматичних переживаннях і соборні – в радісних. На Заході трохи навпаки, – протестантська етика (та й досвід колонізації) не просто привчала людей почергово ділитися з іншими своїми бідами, а зобов'язувала їх це робити, нічого не приховуючи. Ми весь час соромимося, а вони тим часом трудяться. Результат очевидний.

"Прокидаючись від страшного сну, насамперед усвідомте, що ви – живі, і це вагомий привід для радості". Це мені порадив близький друг, дуже життєрадісний, колишній натовський снайпер в Іраку, якого після мінного поранення досить довго зшивали і врешті-решт зшили ось так оптимістично.

Другу пораду мені дав чоловік, близький до Моссада, добре обізнаний із тактикою контртерору. "Якщо в тебе є всі підстави вважати, що твої вороги – кінчені дебіли (а таких підтверджень у тебе на кожному кроці), то вони ніколи не прийдуть до тебе в сни, бо заблукають після перших же кроків". Він наводив дуже смішні приклади, які стосуються, зокрема, страшнючих шахідів, і це звучало дуже переконливо.

І те, чим користуюся особисто я: ніколи не соромтеся говорити про це з людьми, яких любите. По-перше, наступна нагода може не випасти. Час такий, що встигнути сказати – це важливо. По-друге, таким чином ви точно дізнаєтеся, хто ці люди вам насправді, бо це не компліменти вислуховувати.

Та й взагалі, вчитися говорити правду можна починати ось із таких страшних казок. А там, дивись, і до влади доберемося. Дізнаємося, що їм сниться. І правильно витлумачимо.