Ми живемо в дивний час. Ми ще добре пам'ятаємо, як просто жилося без усіх цих TCP-IP, GPS, GSM, 3G, Google, Skype і Tor, bitcoin і Paypal, без цифрового фото, потокового відео і тачскрінів. Коли ми гортали в бібліотеках замусолені карткові каталоги й ходили в походи в гори за відсинькованими картами.
Майбутній Skype називався у фантастів солідно - "відеофон". Диво народжувалося на наших очах. У вигляді ЕОМ габаритами з суховантаж і з продуктивністю дешевого мобільника, з торохкітливими алфавітно-цифровими друкувальними пристроями - "АЦДП" і жорсткими дисками на 10 Kb. Потім з'явилися персональні комп'ютери IBM PC XT c 5-дюймовими дискетами і "восьмибітовими іграшками". А які круті були мобільні термінали "Nokia" з довгою антеною, вагою й розмірами як дорожня праска.
Як бурхливо змінився наш світ!
Суспільний прогрес можна порівняти з конструктором, де кожен новий ступінь створюється з елементів двох типів - технологічних кубиків і соціальних важільців. Винайти колесо мало - його ще треба правильно застосувати.
Багато потішних і корисних речей, які поступово, але радикально змінюють наш світ, створено в соціальному конструкторі за останні роки. Таких, наприклад, як соціальні мережі, криптовалюта, електронні петиції, система ЗНО.
Тут ключове слово - "конструктор". Питання полягає в тому, чи можна, базуючись на певних технологічних досягненнях, винайти (придумати) і впровадити такий соціальний "важіль", який переверне суспільство.
Е-вибори
Ідея проводити вибори з допомогою Інтернету витає в повітрі. Це дешево, просто, прозоро, без фальсифікацій, до того ж виникає ціла низка якісно нових, недоступних у "паперовому" режимі можливостей.
Процес "електронних" виборів зводиться до натискання клавіші. Що може бути простіше. Це для профана. А для спеціаліста зрозуміло, що програми, які забезпечують цей процес, прості до елементарності, тисячі аналогічних програм уже працюють в Інтернеті.
Не потрібні приміщення, столи, кабінки й урни, десятки тисяч членів комісій, які перевіряють паспорти, видають бюлетені і рахують. Не потрібен аврал у міліції. Зберігання і перевезення бюлетенів - з охороною. В Україні десятки тисяч виборчих дільниць. Вартість проведення кожних всеукраїнських виборів - понад 100 млн дол.
В Україні 36 млн виборців, приблизно стільки ж домашніх комп'ютерів. Майже всі вони підключені до Інтернету. Технічно суспільство готове.
Щоб урахувати голос кожного окремого громадянина, треба його спочатку надійно ідентифікувати. Скажімо, через механізм цифрового підпису.
Можливі й інші способи ідентифікації: варіантів багато - аж до можливості голосувати з мобільника та ідентифікувати через веб-камеру з допомогою технології розпізнавання осіб (а можна й відбитків пальців). Спеціальна карта з чіпом, біометричний паспорт, BankID.
Заперечення
Не в усіх ще є вдома комп'ютер та Інтернет. Зате в усіх є вдома виборча дільниця? Адже з електронним ключем завжди можна піти проголосувати до сусіда, родича, нарешті - у сільраду чи школу, де виборчу дільницю буде обладнано по-новому. Потрібен тільки комп'ютер, Інтернет (можна мобільний - обсяги передачі даних мізерні), ширма й помічник-інструктор.
Неможливо в розумні терміни всім поголовно видати електронні ключі й навчити ними користуватися. Так. Неминучий перехідний період, упродовж якого працюватимуть і традиційна, і електронна форма голосувань. А також комп'ютеризовані кабінки, поряд зі звичайними.
Якщо технічні труднощі запровадження е-виборів рано чи пізно можна буде подолати, то деякі заперечення мають принциповий характер.
Насамперед, це психологічні проблеми довіри до нової системи.
Непрозорість. Е-вибори потенційно можуть забезпечити більшу прозорість процесу. Потенційно. Ця прозорість незвичайна і незвична.
Для більшості населення, включно з багатьма користувачами Інтернету, комп'ютер залишається такою собі магією, світом, у якому правлять якщо не роботи, то злі хакери.
Голосування бюлетенями зрозуміле всім, можливості та способи втручання і фальсифікацій звичні. А ось як можна захистити результати голосування в Мережі - абсолютно неочевидно. Обиватель, можливо, навіть погодиться, що нова система надійніша й краще захищена від фальсифікацій, але цей факт не лежить на поверхні. Йому це треба наочно довести. Що якраз украй важко. Необхідно розробити такі форми й процедури е-голосування, які не тільки справді забезпечують захищеність системи на концептуальному й програмному рівнях, а й демонструють і навіть імітують це для неспеціалістів.
Саме непрозорість є причиною того, що навіть Партія піратів Німеччини - партія інформаційної спільноти (!) - виступає проти використання комп'ютерів під час голосування.
Можливість несанкціонованого втручання і фальсифікації. Повна централізація процесу може знизити стійкість системи, оскільки досить однієї помилки, одного збою чи хакерського злому, щоб повністю зірвати вибори. На "паперових" виборах процес розподілений по дільницях та округах, а отже, фальсифікації на частині виборчого поля мало впливають на загальний результат, а узагальнення результатів добре контролюється "наживо". Масова фальсифікація надто дорога, вона потребує або широкого адміністративного ресурсу, або масового підкупу членів комісій. Інакше з е-виборами. Вдала хакерська атака, точковий вплив на якусь уразливість програми можуть підтасувати результати швидше й ефективніше за будь-які "вкидання".
Закритість технології. Це не те саме, що відсутність "прозорості". Непрозорість процесу - це проблема психологічного характеру, тут же йдеться про реальні труднощі здійснення публічного контролю. Армію спостерігачів, чиє завдання - стежити, як перелічують папірці, доведеться замінити групою спеціалістів, котрі одночасно і розуміються в технології, і при цьому представляють політичні сили.
Звісно, передбачається відкритість коду програмного забезпечення, його простота, можливість тестування всіма охочими, створення механізмів спостереження за процесом у Мережі.
Побоювання з приводу розкриття таємниці голосування. Таємний характер голосування бюлетенями виключно наочний. Уже в той момент, коли громадянин отримує бюлетень, він розуміє, що тепер усе в його руках. Можеш зіпсувати його, можеш забрати з собою, - ніхто про твій вибір не дізнається. Інакше при голосуванні через комп'ютер. Тут анонімізація має бути виконана програмним шляхом, невідомим для громадянина способом.
Ця проблема також, швидше, психологічна, оскільки технологічно забезпечити приватність не важко.
Більше того, вирішується проблема забезпечення таємниці голосування на закритих дільницях - у лікарнях, в'язницях, військових частинах. Немає окремої комісії, що рахує голоси для окремої в'язниці.
Є досить важливий окремий випадок. На виборах, коли прийнятне відкрите голосування, система стає зовсім простою і прозорою. Результати просто вивішуються в Мережу, і будь-який виборець може переконатися в наявності свого голосу і навіть сам перерахувати результат.
Продаж голосів. На жаль, теж значно полегшується. Немає необхідності влаштовувати "карусель". Досить створити пункт для голосування (хоч в офісі своєї партії, хоч підпільно), і всі охочі зможуть обміняти товар на гроші.
Протиотрути немає. Можна фіксувати й публікувати факти.
Нова система незручна для частини населення. А нинішня система незручна для молоді.
При е-демократії в політичне життя залучаються молоді виборці. Сьогодні багато їх не знаходять часу (або бажання) зайти на виборчу дільницю й проголосувати. Голосувати через комп'ютер їм простіше і цікавіше. Крива розподілу виборців за віком зміститься ліворуч. Мабуть, це добре.
Насправді процедура голосування полегшується. Зможуть проголосувати виборці в дорозі, хворі, абсентеїсти-пофігісти. Слід очікувати істотного зростання явки на вибори. Правда, втрачається традиція виборів як живих громадянських зборів, атмосфера народного свята: черги, спілкування, з'ясування стосунків, "тітушки".
Надійність і захищеність
Навіть просто копіюючи й переводячи в "цифрову" форму підходи і методи контролю, які застосовуються під час звичайних виборів, можна домогтися принаймні не меншої надійності та захищеності від фальсифікацій.
Є й принципові переваги. Зокрема, подання даних у цифровій формі дасть можливість застосовувати з метою контролю статистичні методи.
Якщо "рукописи не горять", то файли вже точно не пропадають. Навіть якщо певна інформація має бути стерта, виходячи з вимог приватності (таємниця голосування), то ніщо не завадить, у разі виявлення несанкціонованого втручання, проголосувати ще раз. Це нічого не коштує. Буквально нічого. Раніше вибори фальсифікувалися за принципом: украв і втік. Комісія потім визнає, що "окремі факти порушень істотно не вплинули…", не проводити ж переголосування. Тепер утекти не вийде, наздоженуть.
Фундаментальні
принципи виборчого права
Вважається, що виборче право має бути загальним, прямим, рівним і таємним.
Гнучкість і можливість переналаштування е-виборів дають можливість переосмислити ці принципи. Можна спробувати і так, і сяк.
Справді, якщо є віковий ценз, якщо 16-річний інтелектуал не має права обирати президента, то чому це право є в засудженого корупціонера чи неграмотного алкоголіка. А майновий ценз, тобто принцип "хто платить податки, той і вирішує, як їх витрачати", справно працював багато століть.
Тепер можливо все. Зважити голоси виборців за сумою сплаченого прибуткового податку (з публічних декларацій) - це написати один рядок програмного коду. Причому такий підрахунок не буде альтернативою. Тим часом можна рахувати й "по-рівному". І порівнювати.
А якщо турбує небезпека олігархізації влади, то можна застосувати кумулятивне голосування, - меншість гарантовано отримає своїх представників.
З'являється можливість обирати за пропорційною системою в єдиному загальнодержавному окрузі.
Можна запровадити систему "Єдиного перехідного голосу", причому презентувати її на комп'ютері в графіку легше, ніж якось інакше на пальцях, і вона буде зрозуміла для всіх.
Варіантів - маса. Можна випробувати нескінченну безліч відомих (і ще не відкритих) систем голосування та підрахунку голосів. Є над чим замислитися аматорам-реформаторам.
Е-вибори відкривають прямий шлях до прямого народовладдя. Референдуми й опитування можна проводити хоч щодня. Чи благо це? Питання суперечливе. Всенародний референдум - це красиво. Ось тільки я не можу уявити собі запитання, відповідь на яке шляхом референдуму буде кращою для суспільства, ніж зважене рішення компетентних обранців. Формулювання запитань на референдумі часто маніпулятивні. Попри всю сумлінність, неможливо складне питання коректно викласти стисло. Потяг до прямої демократії характерний для тих країн, де механізми представництва (партії, парламенти) працюють неефективно, як надія знайти чарівну паличку, за помахом якої зникнуть обман і корупція.
Отже, виборче право має бути загальним (із застереженнями), прямим (з обережністю), рівним і таємним (із винятками). Технологія е-голосування дозволяє додати ще один принцип, неможливий у минулому й очевидний у майбутньому. Принцип безперервності виборів.
Періодичність виборів
З електронним голосуванням вибори можна проводити хоч щодня. А чи потрібно? Звичні терміни каденцій виборних органів сьогодні становлять від двох до семи, часто - п'ять років. Терміни ніби визначені історично й оптимальні. Хоча, скажімо, у Стародавньому Римі консулів обирали на рік або навіть на півроку. Тут без аналізу не обійдемося.
Отже, які чинники працюють на подовження терміну повноважень виборного органу?
1. Не найважливіший, але очевидний: вибори - дороге задоволення. Це саме те, що долається е-демократією.
2. Суб'єктивне бажання тих, хто отримав владу, користуватися нею якомога довше. Періодичність виборів визначається як компроміс між опозицією, що хоче обиратися частіше, і владою, що хоче рідше. Оскільки у "влади" в руках влада, то терміни завжди зміщуватимуться у бік довших від оптимальних.
3. Часті вибори можуть стимулювати популізм. Те, що Дж.С.Мілль назвав "несміливою догідливістю". Скажемо інакше: скорочення термінів каденцій забезпечує тісніший зв'язок депутата з виборцями.
4. Головний аргумент прибічників тривалих термінів полягає в тому, що вибраному органу треба дати час попрацювати, аби встигнути реалізувати свою програму. Аргумент сумнівний. Знаючи, що часу на реалізацію своєї програми не так багато, обрані муситимуть рішучіше діяти й ретельніше готуватися до виборів. Насправді програма колишньої опозиції, яка перемогла на виборах, може бути реалізована впродовж кількох днів або тижнів - прийняттям пакету законів.
Технологічні можливості е-демократії допускають оригінальне вирішення питання термінів каденції. Вирішення, можливе тільки в системі інтернет-голосування. А саме - терміни не встановлюються. Обранці залишаються при владі, доки не впаде їхній рейтинг.
Технологія
перманентної демократії
Технологічно це має такий вигляд: голосування здійснюється шляхом розподілу кожним виборцем певної кількості балів між суб'єктами, які балотуються (мажоритарними кандидатами або партіями). Кожен виборець може змінити свій вибір у будь-який момент. Але може й не змінювати. Тоді його останній вибір враховується невизначено довго.
Система рахує "рейтинг" кожного кандидата (і депутата), підсумовуючи отримані ним бали за кожен день протягом певного періоду - припустімо, останніх трьох місяців.
Можна хоч за п'ять років углиб, зменшуючи вагу кожного дня з віддаленням його від сьогоднішнього за певним правилом (наприклад, за експонентою). Таким чином, враховуються колишні заслуги. Цим параметром можна регулювати співвідношення "стабільності" й "революційності" влади.
У певний момент, скажімо між сесіями парламенту (рейтинги враховуються), відбувається "зміна складу". Не існує технічних обмежень на частоту таких "перезавантажень-виборів" із боку виборчої системи.
Опозиція другого ешелону
Одразу впадає в око, що при перманентній демократії змінюються місце й роль опозиції. Тепер вона не тільки всередині парламенту, але й поза - у ролі кандидатів. Кандидати, так само, як і депутати, безперервно оцінюються виборцями і мають у будь-яку хвилину бути готовими почати працювати вже в парламенті, помінявшись місцями з чинними депутатами. Отже, необхідно по-новому формалізувати їхній статус.
Зміниться й сама поведінка парламентської опозиції. Вона витісняється ближче до влади і, ймовірно, мусить поводитися більш конструктивно, охочіше йти в коаліції, забезпечувати результативну роботу парламенту.
Відповідальність
перед виборцями
Мабуть, найголовнішою перевагою "перманентної демократії" стане можливість відкликання обранця у будь-який момент. Проблема зворотного зв'язку, яка не має раціонального вирішення в нинішній системі демократичних виборів, тепер вирішується легко й елегантно. Зараз обранець вимушений постійно інформувати свого виборця, причому це не істеричні обіцянки манни небесної раз на п'ять років, а конкретний звіт: "Учора голосував за такий-то закон…". Ще раз, зверніть увагу, рівень радикалізму зворотного зв'язку ефективно й плавно регулюється глибиною врахування минулого рейтингу, як верньєром.
Звісно, це революція, ця нова якість демократії.
Для забезпечення наступності влади в деяких країнах парламент оновлюється частинами - по половині складу що два роки.
При "перманентній" демократії автоматично забезпечується наступність - склад парламенту ніколи не змінюється повністю.
Пропорційна чи мажоритарна
Система безперервного електронного голосування знімає це питання. Вона дозволяє поєднати переваги того й іншого способу виборів. З'являється технічна можливість обирати кандидатів із партійною приналежністю за відкритими списками навіть у масштабі загальнодержавного округу. А можливість відкликання депутатів або цілих партій виборцями робить непотрібною дискусію між імперативним і вільним мандатом.
Термін повноважень
як "продукт
непротивлення сторін"
Найістотніше заперечення проти невизначеного терміну повноважень - необхідність реалізації довгочасних програм.
Давайте не забувати, що виборці - не вороги уповноваженому ними депутатові, не конкуренти й не противники. Вони - його довірителі. Обранець може попросити у виборців дати йому певний термін для реалізації своїх проектів. Доведеться обґрунтувати й переконати. Виборці можуть повірити і погодитися. А ось обман стане безглуздим. Відкличуть і вдруге не повірять.
Зрозуміло також, що відкликання депутатів може призупинятися в період криз.
Стійкість
і перешкодозахищеність
Ідеться про фальсифікації на виборах. На е-виборах ця проблема зміщується у сферу технології. Безперервна демократія дає новий концептуальний рівень захисту. Складно гарантувати одноразове невтручання хакерів-зловмисників. А ось коли процес не обмежений часовими рамками, навіть найхитромудріше втручання рано чи пізно розкриється.
Електронне голосування вже застосовують в Естонії, є досвід Канади, Великобританії, Швейцарії, імовірно, дуже скоро спробують компактні Азійські тигри, Ізраїль, Північна Європа. Е-демократія неминуче буде і в нас. Значно швидше, ніж можна думати сьогодні.
Однак є одна галузь, в якій ідеї й принципи е-демократії можна впроваджувати вже тепер, у приватному порядку, не очікуючи неповороткої держави та хитромудрої влади.
Партії! Перша ж партія, котра зважиться на такий експеримент, отримає фору в політичній боротьбі й, можливо, зробить революцію в суспільстві. Принципово важливо те, що партійна демократія може базуватися на відкритому голосуванні. Це значно спрощує технологію. Запровадження "електронного кабінету" партійця впорядкує членство, організує роботу і, найголовніше, забезпечить навіть не одноразові "праймеріз" партійної верхівки, а постійне рейтингування всіх членів партії.