Колись дитячі періодичні видання були масовими і доступними. «Піонерську правду», «Юний ленінець», «Зірку», «Барвінок», «Веселі картинки» та інші міг виписати чи купити будь-хто бажаючий. Авжеж: тираж «Піонерської правди» був більший за тираж «Правди»! Але при цьому заідеологізованість, закритість багатьох тем не свідчила про повне задоволення читацького попиту. Сьогодні, коли за даними Держкомінформу, в Україні зареєстровано 53 дитячі газети, 64 журнали та сім альманахів для дітей тільки загальнодержавного розповсюдження, не рахуючи обласних видань дитячої тематики, ми — на жаль — не говоримо ні про масовість, ні про доступність. Лише незначна частина масиву реально представлена на прилавках. Більшість видань для дітей або недоступні широкому загалу, або все так само не задовольняють читацький попит. Причин тут багато. І фінансові труднощі з виданням, що не дозволяють укластися в прийнятну для споживача вартість видання. І те, що нерідко видавці періодики для дітей іноді не уявляють собі, а що ж потрібно нинішній дитині. Та позитивний момент все ж є: попит існує, і він стійкий.
За ситуації, коли дитяча книжка перетворилася чи не на раритет, дитячий журнал як більш мобільна форма міг би хоча б частково задовільнити інформаційний голод. Однак одне одного вони не замінять ніколи. Повинні випускатися як книги, так і періодика — це нормальна умова функціонування цивілізованого суспільства.
Разом з Іриной Юхницею, головним редактором дитячого журналу «Пізнайко», що існує на журнальному ринку вже п’ять років, ми намагалися розібратися в ситуації, що склалася.
— Перший журнал дитині купує тато чи мама. Тобто питання дитячого вибору вирішують батьки, дитина ж залежна від цього вибору...
— Дитина залежить від того, що тато чи мама виберуть — собі пиво чи йому журнал, і тут можна роздумувати, чи то журнали в нас дорогі, чи то пиво дешеве. Раніше як було: приходиш додому, говориш мамі: дай стільки-то грошей виписати «Піонерську правду», і одержуєш їх. Сьогодні все залежить від готовності батьків розвивати свою дитину. І за всіх матеріальних труднощів це залежить не тільки від фінансового стану.
— Яка, на ваш погляд, функція дитячого журналу сьогодні?
— Розвиваюча, виховна, пізнавальна. Наприклад, ми намагаємося пробудити інтерес до читання (журнал розрахований на дітей дошкільного і молодшого шкільного віку), щоб дитина прагнула здобувати знання. Багато вихователів у садках б’ють тривогу через те, що діти не хочуть учитися.
У моєму дитинстві був яскравий спогад — дитячий журнал «Веселые картинки». Класний був журнал. Я збирала всі номери, перечитувала їх. Задумуючи «Пізнайка», хотілося зробити не просто розважальний, а й пізнавальний, навчальний журнал, і в такій формі, щоб дитина не знала, що її вчать. Щоб їй самій хотілося учитися. Власне кажучи, це і закладено в назві.
Журнал приходить кожен місяць, а психологічно дитина любить зустрічати старих друзів. Кожен місяць вона чекає на свого друга, на зустріч із ним, на спілкування. Вона знає, що в неї є друг, якому можна написати. Журнал спонукає до творчості, тому що ми постійно просимо: а ти дай відповідь, а ти напиши. Адже діти дуже самотні. Судячи з того, що нам пишуть, їм ні з ким спілкуватися. І про це говорять не підлітки, а малята. От на що батькам потрібно звернути увагу. «Пізнайці» ставлять різні запитання. З проблемними допомагає дитячий психолог. І жоден лист не залишається без відповіді.
— Перш ніж написати до журналу, його потрібно вибрати. Не останню роль у цьому відіграє реклама. Адже журнал при всіх його завданнях усе-таки змушений виконувати функцію товару — як іграшки, гумки, цукерки...
— Цього року, наприклад, наша реклама наголошує на іграх. У кожному номері журналу є велика настільна гра, що передбачає більше спілкування дитини з батьками. Адже так легко: увімкнути дитині телевізор — мовляв, дивися мультики, а мене не чіпай. Гра ж передбачає наявність кількох гравців, і дитина починає смикати маму, тата: пограйся зі мною! От і привід для спілкування, і спільне заняття.
— Знаю не з чуток, що сьогодні випускати дитячий журнал — справа взагалі неприбуткова...
— Особливо, якщо витрачаєш гроші на власну рекламу і на громадську діяльність. Хоча ми самостійна організація, але якби не допомога концерну, навряд чи б торік відбулася наша акція «Подаруй дитині книгу». Книги бажаючі дарували безкоштовно, а сама акція коштувала дуже дорого: організувати пункти збору книг у всіх регіонах України, развезти всім, хто їх потребує. Якби не все це, видання б самоокупалося.
І ще. У нас дитячі періодичні видання звільнені від ПДВ, але за поліграфічні послуги треба платити ПДВ: адже поліграфічне підприємство не звільнено від його сплати.
— У виданнях для дорослих гроші допомагає заробляти реклама. А чи потрібно, на ваш погляд, розміщати рекламу в дитячому виданні?
— Я зовсім не проти, щоби була реклама. Але не будь-яка. Наприклад, майже безкоштовно би рекламували нові методичні розробки, художню літературу для дітей...
— Якби ви виступали з великої трибуни, які побажання видавця, що накопичилися за час роботи, ви б висловили?
— Думаю, могла би говорити від імені всіх тих, хто займається виробництвом товарів для дітей. Не дай, держава, грошей, а створи такі умови, щоб підприємці, бізнесмени хотіли працювати, випускати, друкувати для дітей — щоб одним було вигідно, іншим цікаво, третім престижно. Чи може вихователь, учитель почувати себе особистістю при мізерній зарплаті? Чи можуть вони в такому випадку виховувати нові особистості? Хотілося б, щоб наша держава повернулася обличчям до дітей. Адже гроші можна витрачати на різне: упорядковувати місто, будувати пам’ятники чи обладнувати дитячі садки.
— Читацький інтерес до журналу непохитно підтримують улюблені письменники. Нарешті нині можна писати розкуто, про все, писати цікаво, з огляду і на нові реалії, і на нове мислення, і на великий обсяг інформації...
— Дитячий журнал не можна пускати на самоплив. Незважаючи на те, що нині свобода, цензури немає, і телебачення, наприклад, показує усе відверто, я за кураторство Міністерства освіти. Я вважаю, що маленьким дітям не можна розповідати про насильство, жорстокість, поміщати жорстокі картинки.
А дитячі письменники — це дуже велика проблема. Те, що я зараз скажу — особисто мої висновки, я ні в якому разі не приписую їх іншим. Увесь час ми знаходимося в пошуку авторів. Хотіли зробити ставку на молодих — адже саме вони ближче усього до дітей, ще пам’ятають своє дитинство і, повчившись, можливо, зможуть писати так, як того вимагає нинішній час. Ми шукали молоді таланти на факультеті журналістики, проводили конкурси, відбирали, запрошували. Але — парадокс — чим ближче студенти були до закінчення вузу, тим більше губилася гострота сприйняття, здатність писати в розрахунку на дитяче світовідчуття. Адже у вузі їх учать писати для дорослих. І ще невтішний висновок: молодим нецікаво розвиватися як дитячим письменникам, тому що їм потрібно думати про майбутній заробіток і відповідно підвищувати професійний рівень. А дитячий письменник — професія малооплачувана і невдячна. Писати для дітей можуть тільки фанати, ентузіасти.
Ми дуже тісно спілкуємося з письменником Анатолієм Костецьким, спасибі йому, він дуже багато допомагає. Але що ж завтра? Потрібно йти вперед, потрібно, щоб було краще і краще. Міняються покоління, реалії, мова, з’являються нові слова — потрібно писати про те, чим моя дитина сьогодні живе, а не про те, чим жили мої батьки чи я в дитинстві.
Специфіка журналу «Пізнайко» така, що ми працюємо в тісному контакті з методистами інститутів підвищення кваліфікації вчителів, нам просто необхідні нові, цікаві розробки. Нещодавно я була на зустрічі з міністром освіти і науки Василем Кременем. Міністр говорив про необхідність відчувати дитину, бачити в ній особистість, створювати всі умови, щоб їй було цікаво ходити до школи. Правда, для цього потрібно задіяти дуже багато механізмів. І не останню роль тут відіграють добре і доступно написані підручники. Потрібний свіжий струмінь у педагогіці, нові методики, центри творчості для дітей, де можна дізнаватися про нове, розвиватися.
У свою чергу і ми допомагаємо педагогам. В Україні працюють 15 дитячих садків (у різних містах і навіть селах), що носять ім’я «Пізнайко» і де вихователі працюють за матеріалами нашого журналу.
Чотири роки тому ми стали регулярно підписувати на свій журнал будинки, де виховуються діти, що залишилися без батьків. Спілкуючись із директорами цих закладів, я зрозуміла, що в них немає самої необхідної літератури для дітей. Один із наших співробітників запропонував збирати книги в тих, хто готовий ними поділитися з дітьми-сиротами. А збираючи і відправляючи книги, ми виявили нові адреси...
— Друкованому періодичному виданню для дітей дуже важко витримати конкуренцію з теле-та відеофільмами, комп’ютерними іграми. У той же час батьки і вчителі скаржаться, що діти стали менше читати.
— У нас ще не так гостро стоїть проблема, у нас комп’ютерів мало, у регіонах їх майже не бачили. За рубежем ця проблема більш гостра. Вони і придумують усякі нові форми книжок та журналів.
От недавно ми запустили англійську версію нашого журналу. Її особливість — неадаптована англійська мова. Цей журнал буде відрізнятися від своїх українського і російського братів, але назва й англійською звучить так само. Зробили ми це з огляду на потреби дітей у додатковій літературі, яку можна просто читати, щоб англійський не перетворювався на покарання. Бо ж в ігровій формі зацікавити легше.
— А як щодо гумору?
— Веселому і доброму журналу більше довіри. Дитячий журнал повинен пропагувати вічні цінності, учити розуміти і любити природу. Коли методисти рекомендують мені написати в дитячому журналі про СНІД, наркоманію, я відмовляюся. Мені заперечують: маленькі наркомани теж бувають. Так, бувають і винятки. Але, по-перше, як написати про це для маленьких, а, по-друге, чи не буде це пропагандою? І про сексуальне виховання не буду друкувати.
— Тому що немає кому про це написати?
— Просто не вважаю потрібним торкатися цієї теми — одні мами розповідають про це своїм дітям, інші ні. Чому вони повинні це знаходити в «Пізнайці»? Є спеціальна література, вона цілком доступна.
— Які дитячі журнали сьогодні користувалися б особливою популярністю?
— Дорослий може купити велику кількість журналів про все: і про природу, і як готувати їжу, і як вдягатися і т.д і т.п. А підлітки? Це вже майже дорослі люди, у них різні інтереси, їм теж потрібні і «Юний натураліст», і «Юний технік», і психологічний журнал — про відносини з батьками: сама такий із задоволенням виписала б своїй дитині. Але мова таких журналів повинна бути відповідна, фотографії яскравими, незвичайними — з урахуванням сприйняття і психіки дитини.
— До речі, Cool girl, наприклад, читають наввипередки...
— Як ми виховуємо своїх дітей, те вони і купують. Інших-бо журналів просто немає. А якщо поруч будуть лежати декілька різних — є привід порівняти. Попутно відзначу, що дуже потрібний журнал про професії. У свій час я пішла учитися за підказкою мами на бухгалтера. Як виявилося, цікавило мене зовсім інше.
— Ну, тепер ви компетентно можете займатися фінансовими питаннями журналу...
— Саме фінансами я займатися і не люблю, у мене є для цього фінансовий директор.
— От ми ведемо з вами розмову про журнали для дітей, але ж дітям багато чого треба — і дитячі книги, й іграшки...
— Пригадую, як мені запропонували написати депутатський запит — викласти наші потреби. Я відповіла, що на даний момент слід говорити про інше: те, що потрібно дитячим письменникам — інтелектуальній основі країни. Вони кинуті напризволяще, у них безліч побутових проблем. Мені ж заперечили: «Хіба це проблема? Нагодувати дітей голодних — от проблема!» Так, це дуже велика проблема. Така, що ми говоримо тільки про їжу — це модна нині тема. А про журнали почнемо говорити, коли усі будуть ситі? Чи не пізно буде?