Літак рейсу «Київ—Тбілісі», що прилетів увечері, сідав у море вогнів. Ми дивилися на них і згадували кожен своє. Я — повний сонця і туристів літній Тбілісі двадцятип’ятирічної давнини, зі смаком вод Лагідзе із сиропом тархуну, із соковитим життєвим темпоритмом, що іскрився, немов води Кури (Мткварі) на сонці. Мій колега — зовсім темний, нашорошений Тбілісі середини 90-х, що мерехтів рідкісними тривожними сполохами свічок у вікнах…
За чотири дні, які ми провели у різних куточках Грузії, світло й тіні не раз спліталися у примхливі комбінації. Чого було більше — минулого, яке тішить серце, але заважає жити, нового, від якого й серце болить, і жити важко, чи неприйняття болючого переходу від першого до другого? І тут доречно виринула над омитими грозою виноградниками Кахетії чудова веселка, підказавши потрібний образ: переломлення світла в насиченому озоном повітрі — неначе химерне переломлення почутого, побаченого, відчутого. Адже в переплетенні фактів і цифр можна побачити бадьорий помаранчевий і стабілізуючий зелений, войовничий червоний і містичний фіолетовий. А разом вони утворюють білий — колір істини й чистоти. Тло грузинського прапора…
Люди
Храм Баграта в Кутаїсі |
Вражень і по дорозі від Тбілісі до Кутаїсі не бракувало. По-перше, від новоспоруджуваної чотирирядної дороги на Сухумі. Від відвідування Горі, де не відчули страху біля найбільшої статуї Сталіна. Від застиглого минулого у вигляді заводів міста Руставі, які руйнуються без роботи. Від величезних черід корів (ото вже молока!) на неозорих полях...
Над містом сходив місяць. Краєвид Кутаїсі з тераси в гостьовому будинку Шалви Бобохідзе, де ми мали заночувати, був справді кіношний. Життя в місті немовби законсервувалося, наче храм Баграта.
— Постійно дізнаюся, що один знайомий виїхав, інший виїхав, десь так тисяч п’ятдесят жителів на заробітках. А працювали тут і хімпідприємства, і машино-, тракторобудівні, електромеханічний завод та інші. Готелі — колишні туристичні бази — у жалюгідному стані, — розповідає Коте.
— Ну як прожити на пенсію у 38 ларі (1 кг помідорів або картоплі — 1 ларі, лаваш — 0,5 ларі, сир сулугуні — 5—8 ларі. — Авт.), — журиться сваха Шалви Тетяна. Вона перекладає слова хазяїна, котрий переживає через недостатнє знання мови. — Доводиться крутитися...
— Я працював учителем праці та суспільствознавства, — згадуючи-таки російські слова, підключається господар. — Тепер вирішив розбудовуватися — зареєстрував гостиний дім: місце гарне, туристам буде тут приємно. Взяв позичку під невеликий відсоток. Та хоч він і маленький, виплатити треба...
* * *
— У вас немає знайомих, щоб потрапити до Греції? Хочу виїхати на заробітки. Там, я чула, можна влаштуватися на непогану роботу, — це вже Майя із Кахетії. — А потім повернуся...
І поперек горла смачнючий хачапурі.
* * *
А наш водій Темур узагалі мало говорив. Бо ж небалакучий. Та зовсім відкрито усміхався — якщо, вах! — розсмішимо. А справу свою знав відмінно — будь-які гори, будь-яке бездоріжжя «мерседес» брав. А після зовсім «унікальної» дороги, що веде до Сатаплійського заповідника, побудованої років 30 тому і «ремонтованої» відтоді лише вітрами й опадами, ми вже вирішили, що краще було б іти пішки — либонь машину таки заїздили... Після цього бус жвавенько пробігав іще три дні. На прощання ми побажали Темуру відіспатися і швидше відремонтувати екскурсійного залізного коня, гадаючи, що транспорт належить турфірмі. «Та то мій власний автобус», — махнув рукою наш водій. «Як власний? — охнули ми. «Сам і відремонтую. На все добре!»
Камені
На головній вулиці древнього міста Уплісцихе |
Піднялися й ми. Центральною вулицею міста, протоптаною більш як за два тисячоліття. Десь унизу шумить Мткварі. Коли трохи напружити фантазію, можна уявити, як у печерах горить вогонь, про щось темпераментно домовляються жителі, стукають молотки, працюють прядки, крутиться гончарний круг... Місце обране не випадково. Тут проходив Великий Шовковий шлях. А щоб убезпечити себе від набігів охочих поживитися чужим добром, місцеві жителі піднялися в гори, побачили кілька печер, спробували видовбати ще — камінь піддався. Так починалося місто. Камінь слугував і домівкою, і майстернями, і розважальним закладом. Місто вважалося великим комерційним центром, тут проживало понад двадцять тисяч людей, були високо розвинені різні ремесла: кували зброю, обробляли мідь, ткали з овечої вовни, виготовляли глиняний посуд. Значно пізніше, в IX—X ст., побудували церкву.
Сьогодні тут повноправними господарями почуваються ящірки...
Природа
У дворі фермера на одному п’ятачку ростуть виноград, гранати, ківі, банани. На полях Кахетії збирають два врожаї за рік... А от із виноградом, жалілися під час зустрічей на винних заводах, цього року не поталанило — ціна буде вищою, сумно констатували винороби, відповідно зросте й ціна на вино.
* * *
Сатаплі — у перекладі Медова гора. Тут водилося багато диких бджіл, і місцеві жителі добували мед. Коли в 20-ті роки минулого століття цією територією зацікавився Петро Чабукіані, котрий приїхав до Кутаїсі вчителювати після закінчення Тартуського університету, він виявив дуже цікаву печеру, повну сталактитів, сталагмітів, були навіть сталагнати. Приховувала печера й величезний сталагміт, що утворився за 3 млн. (!) років, його назвали «Серце» — до речі, омиваний краплями води, він здається живим і пульсуючим. («Серце Грузії», — зачаровано прошепотіла колега. Але серце — не камінь...) Ще через десяток років, коли до печери почали підводити дорогу, натрапили на кам’яне плато, а коли його очистили, виявили характерні сліди. Прикинули за часом — та це ж сліди... динозаврів! Відбитки трипалих лап чітко збереглися у застиглій лаві.
Плато динозаврів і печера стали основою для створення Сатаплійського заповідника. Тут 70 видів дерев, із яких десять занесені до Червоної книги, 45 видів птахів, яких немає у східних заповідниках, заходять лосі, ведмеді, козулі... Та дістанеться сюди не кожен. Дорога просто благає ремонту, а сліди динозаврів за такої роботи вітру й дощів можуть через якийсь час зникнути, як колись і ті, хто їх залишив. Тож поспішайте побачити.
* * *
Печери й фрески комплексу Давида Гареджі |
Пожива для роздумів
Знаєте, чому грузинські готелі не мають «зірок»? Тому що спроба провести сертифікацію не витримала випробування кумівством. Тоді в департаменті туризму і курортів вирішили піти іншим шляхом: розробити систему самосертифікації. Коли її запустять в онлайновому режимі, ти можеш вибрати, проходити тест чи ні: така процедура — справа добровільна. Але якщо наважився, чесно відповідай на 200 запитань і самостійно присвоюй собі «зірки» у залежності від набраних балів. Не дотягуєш до бажаного, є можливість попрацювати над поліпшенням результату. А коли вже «назвався грибом», то ні кум, ні брат, ні сват тобі не допоможуть. Якщо під час перевірки (вони будуть вибіркові, але без попередження і за повною програмою) виявиться невідповідність, «зірки зірвуть» остаточно і безповоротно із соромом і ганьбою.
Вивчивши кілька моделей роботи країн, порівнянних із Грузією за економічними параметрами, які досягли помітних успіхів у розвитку туризму за короткий термін, співробітники департаменту відзначили, що практично жодна з них не досягла серйозного зростання без участі держави та підтримки державою приватного сектора. Тому нинішнього року було виділено 5 млн. ларі (3 млн. 125 тис. дол.) на пільгові кредити підприємствам малого бізнесу, котрі працюють у туризмі, розміром від 1 тис. до 50 тис. ларі під 10—15% терміном до п’яти років. І це тільки перший етап. До речі, щоб розпочати діяльність на туристичних теренах, потрібно просто зареєструвати компанію у податкових органах.
Грузія за радянських часів приймала на рік 5 млн. туристів. (Населення країни на сьогодні становить 4,5 млн. чол.) Потім був тривалий і відчутний спад.
— За минулий рік — уперше після розпаду СРСР — зафіксоване майже стовідсоткове зростання відвідувань: у країні побували 976 тис. людей, — зазначила завідувач відділу міжнародних відносин департаменту Міріам Словінскі. — Це зумовлено не тільки загальним економічним розвитком країни, а й реформами, що здійснюються в усіх напрямах, зокрема спрямованими на зменшення бюрократії, гарантування безпеки. Дуже важливо, що за минулий рік подвоїлася кількість туроператорів, котрі працюють на ввезення — їх уже 51 (було близько 20), тоді як вивозять лише 14 компаній. (До речі, з 1 січня 2005 року в Грузії на ввезення туристів діє нульова ставка ПДВ. — Авт.) Помітно збільшився і приплив інвестицій.
Досить активна рекламна кампанія — це не тільки участь більш як у п’яти великих туристичних виставках, це насамперед робота над створенням привабливого бренду країни. До співробітництва залучили британське рекламне агентство M&C Saatchi. Перший етап, обсягом в 7,5 млн. ларі, виділених із урядового фонду, — цілеспрямована кампанія залучення інвестицій у Грузію, що включає кілька бізнес-форумів під егідою Financial Times у найбільших бізнес-містах світу, публікації, виготовлення принт- і телереклами та її розміщення, зокрема телереклами — на каналах CNN, Evronews.
— Якщо порівнювати співвідношення інвест-пропозицій та попиту, то попит сьогодні на третину більший, — наголосила Міріам. — І тому насамперед ми звертаємо увагу на інвестування у підвищення якості. Для заохочення інвесторів розробляється пакет дуже простих і зрозумілих заохочень.
— Землю або недобудований дім ми можемо інвесторові подарувати або продати за символічну ціну 1 ларі, президент має на це право, — але під конкретну програму й конкретні зобов’язання, — пояснює радник голови департаменту Гігі Купарадзе. — Скажімо, даруємо ми вам 1 га землі в гірському районі, перспективному для туризму, ви натомість маєте представити програму, і вона повинна нас зацікавити, а через два роки — почати працювати. Якщо ні —втрачаєте все. Нині триває розробка всіх цих механізмів, аби вони набрали чинності.
У створенні національного турпродукту разом із департаментом туризму та курортів і туроператорами беруть участь міністерство економічного розвитку (до складу якого, власне, департамент і входить), міністерство довкілля, авіаперевізники, асоціація готелів. Серед великих авіакомпаній — British Аirlines, Turkish Аirlines, Austrian Аirlines, у Грузію прийшли великі готельні бренди Radisson, Hilton, Hayat, Kempinski, Intercontinental.
Сьогодні департамент проводить інвентаризацію туристичної спадщини країни. Хоча нині в готельному господарстві країни помітний дефіцит — попит визначає пропозицію, — через рік, пообіцяли в департаменті, ціни в готелях стануть більш доступними.
Удалині від центру туристів приймають малі готельні будинки. Власне кажучи, у великому будинку з великою кількістю кімнат це не проблема, а з приготуванням їжі (стіл у Грузії завжди різноманітний і щедрий) допоможуть родичі й сусіди. До речі, всі готельні будинки в департаменті на обліку, запевнили співробітники. Що ще цікаво, у депресивному регіоні вартість проживання в готельному будинку вища (ми могли порівняти Кутаїсі й Телаві) — як своєрідна інвестиція в розвиток.
Департамент узяв на себе турботу про підготовку професійних кадрів — важливий момент на шляху розвитку галузі. Вже діє багатопрофільний коледж туризму за сприяння грецької сторони в Кобулеті. А на регіональних курсах можна буде опанувати не тільки професії, потрібні в конкретній місцевості на сьогодні, а й іноземні мови.
Відкриття 15 туристичних інформаційних центрів — у Тбіліському аеропорті, на залізничному вокзалі, у центрі столиці, а також у регіональних центрах і представлення країни на порталі Європейської туристичної організації, до якої Грузія вступила цього року, допоможе туристам зорієнтуватися у різноманітті грузинських цікавинок і визначних місць. Та чи поїдуть вони туди й як розвиватиметься туристична складова країни, залежить від майбутніх президентських і парламентських виборів, від стабільності і безпеки в країні.
…Стародавні греки вважали веселку шляхом Іриди, посланниці між світами богів і людей. Хтозна, можливо, вона і спускається періодично з небес, аби перевірити, що ж діється на землі, яку, за грузинською легендою, Бог спочатку приберігав для себе, але потім віддав грузинам... Люди повинні цю дорогу зберегти.