СКАЖІТЬ, ЧОМУ... ДО 120-РІЧЧЯ ТАНГО Й 90-РІЧЧЯ ЙОГО ПОЯВИ В ЄВРОПІ

Це був великий і вайлуватий чоловік, але, попри свою тілесну громіздкість, у кожному його русі відчувалася вишуканість і акуратність уродженої ввічливості сильної людини, яка знає собі ціну.

Федір Васильович був нашим, радянським — не лопедевегівським, іспанським — учителем танців, бальних, класичних, народних. Коли він, демонструючи поведінку в танку, кружляв у старовинному вальсі з юною й тоненькою дівчиною, оточуючі завмирали в захваті, бо видовище це було справжнім дивом, і лише похилий вік Федора Васильовича зупиняв нас від порівняння цього дива з першим вальсом Наташі Ростової.

Проте найбільше Федір Васильович любив і шанував танго... Чому?..

— Тому що в танго, — пояснював він, — незвичайна, мало не людська доля. Бо в цього танцю життя виразне та яскраве; танго — танок живий, він дихає, він уміє розповісти про свою історію та життя...

…Суперечки про місце й час народження танго точаться давно. Встановлено, що цей танок з’явився в 80-х роках ХІХ століття в Аргентині, у космополітичних передмістях Буенос-Айреса. Спочатку він мав серед місцевої еліти репутацію непристойного «мешканця» будинків розпусти й шинків найнижчого штибу. Не визнане вершками місцевого суспільства, танго дійшло до інших країн, де багато років його вважали південноамериканським народним танком. Лише перепливши під попутними вітрами океани й моря, танго стало танком естрадним і салонним.

У Європі танго відразу знайшло своїх любителів і шанувальників — музикантів, виконавців, артистів балету. За спогадами сучасників, найкращою виконавицею сценічного танцю була незрівнянна незабутня Мата Харі...

Культура танго-танцю подарувала безліч талантів, і передусім композиторів. З відомих нам із вами — Оскар Строк, Франц Гроте, Єжи Петербургський, Фанні Квятковська, Матвій Блантер, Артур Полонський...

А батьківщина танго, Аргентина, 11 грудня 2000 року відзначила своє національне свято — день народження легендарного виконавця аргентинського танго Карлоса Гарделя. Адже танго є музичним символом цієї країни.

Та чи було танго за походженням справді аргентинським? Приміром, у невеличкій статті в російському часописі «Театр» автор розповідав: «Учені, статечні мужі, докопалися до такої сенсації: танго танцювали ще в стародавньому Єгипті. На привезеній з Єгипту дошці з гробниці якогось фараона було зображено танок, який дуже нагадує жести й пози нинішнього танго...»

Про танок, схожий на сучасне танго, є згадки в хроніках й інших історичних документах кінця XVIII століття. Тут йдеться про пісню тамбо, танок із ритмічними наспівами негрів у Латинській Америці. Але, перекочувавши звідти на південь Іспанії до андалузьких циган, тамбо перетворилося на танго, співоче свято з танками... Там же, в Андалузії, у той самий час з’явився донині дуже популярний жіночий танок із кастаньєтами — фламенко. Деякі його стилістичні й ритмічні особливості на елементарному рівні ввійшли в структуру аргентинського танго. Аналогічно деякі особливості танго ввібрало й з іншого андалузького танку, схожого на кубинську хабанеру. Не залишився осторонь від зародження танго ще один іспанський танок — болеро, який з’явився наприкінці XVIII століття.

Окремі стилістичні, хореографічні й ритмічні елементи названих танків, з’єднавшись зі ще одним оригінальним танком трудящого люду південноамериканських плантацій — мілонга, — у 80-х роках ХІХ століття дали життя креольському танго, від якого й походить аргентинське танго. 1958 року в Буенос- Айресі було відкрито єдиний у світі музей танго, і тут одна з експозицій наочно стверджує, що всесвітньо відоме аргентинське танго народилося в Буенос-Айресі в салоні «Ла Карпа» на вулиці Реколетто...

Спочатку це був одиночний танок без пісенного супроводу, сповнений суму, печалі й навіть невимовної туги. Він ввібрав у себе й тужливе почуття безна-дійності нерівноправного стану чорношкірих афроамериканців, учорашніх рабів, і усвідомлення безповоротно минулої молодості, і жаль про втрачену батьківщину, і навіть почуття каяття за страждання, заподіяні іншим людям. Тому аргентинський письменник Ернесто Сабаго назвав танго роздумами про свою нещасливу долю. Повнота почуттів, необхідність їх якнайповнішого вираження вимагали партнера, і тільки жінку, даму, бо основне психологічне навантаження в танковій розповіді про життя несе сумне, хоч і яскраве, кохання на початку минаючого століття. Танго танцюють уже парами — це видовищніше, значно виразніше від одиночного танку. Це діалог чоло-віка й жінки, і здійснюється він за певними традиціями. При повному мовчанні танцівники «розмовляють» за допомогою виразних танцювальних рухів і поглядів.

Одним із найголовніших музичних інструментів в оркестрах, що спеціалізувалися на виконанні танго, був бандонеон, різновид гармоні, завезеної наприкінці ХІХ століття з Німеччини. Назва інструмента походить від прізвища винахідника — Генріха Банда. Потрапивши в Аргентину, бандонеон природно вписався в оркестр, який складався тоді зі скрипки, флейти, арфи, а згодом гітари, що замінила її. У ті ж роки подальший розвиток танго, яке і в існуючому вигляді викликало невимовне захоплення слухачів, відбувався і шляхом перетворення танго на танго-пісню. Перше танго-пісню — «Моя сумна ніч» Енріко Понціо на слова Паскуале Ковентурсі —виконала актриса драматичного театру Маноліта Полі ще 1917 року. Успіх був приголомшливий і перевершив усі сподівання! Виявилося, що діалогу очей у танго-танку був потрібен і діалог голосів! Таким чином танго-танець набрав характеру й танго-пісні, яка так звично звучить сьогодні в музичному розмаїтті світової естрадної музики.

На своїй батьківщині танго стало культовим танком. В Аргентині немає композитора, який не віддав би данину цьому жанру. А талановитий композитор, котрий присвятить свою творчість жанру танго, може стати шанованим, популярним і, певна річ, матеріально незалежним. Саме так і сталося в житті Єжи Петербургського, автора «Донни Клари» («Танго мілонга») і «Той остатнєй нєдзєлі» («Втомлене сонце»). Опинившись у повоєнні роки в Аргентині, написавши понад сотню чудових танго, польський композитор, загалом-то чужий серед чужих, став кумиром аргентинської публіки. І слава його поступалася славі лише Карлоса Гарделя.

…Француз, уродженець Тулузи, Карлос Гардель із дворічного віку жив із матір’ю в Аргентині. З дванадцяти років він співав і танцював танго в ресторанних залах, а до 19 років став «королем аргентинського танго». Він знімався в кіно; платівки з записами танго у виконанні Карлоса Гарделя миттєво розкуповувалися, йому аплодували найкращі концертні зали Європи й Америки...

…На початку першого десятиліття ХХ століття танго полинуло з Латинської Америки в Європу. Спочатку воно зробило зупинку на південних берегах Іспанії, в Андалузії. Адже етнічна кревність «батьків» танго — фламенко й болеро, фанданго й хабанери — зобов’язувала це непримхливе дитя завітати й на свою історичну батьківщину. Але тут танго не затрималося, й уже в серпні 1910 року в одному з паризьких танцювальних салонів новинка з екзотичної Аргентини полонила відвідувачів. Адже тут давно шукали нові форми й види танцю, менш манірні, розкутіші, темпераментніші, виразніші. Саме в Парижі ще в XVII столітті створили Академію танку, яка стала законодавицею танцювальної моди. Трепетний, з еротичним відтінком парний танок цілком відповідав французькому темпераментові. Та навіть в Академії не могли передбачити того буму, який вибухнув у Європі, коли на святі життя з’явилося танго! Його музика й хореографія стали гідною заміною старим танцям.

…У Російській імперії повальне захоплення танго набрало характеру епідемії. Слово «танго» стало головним у світі моди: з’явилися моделі дамського вбрання в стилі танго, дамам рекомендувалися рукавички моделі «танго», чоловіків мода зобов’язувала відвідувати театри й концерти в піджаках моделі «танго»; Невський проспект, Тверська, Хрещатик і Дерибасівська пашіли парфумами «Танго»; у кав’ярні «Семадені» на Хрещатику подавали тістечка «Танго». А в газетах з’явилися оголошення про проведення навчальних занять у приватному закладі на вулиці Софіївській! Російський часопис «Вар’єте й цирк» писав: «Незабаром танго танцюватимуть на кухнях і в передпокоях». Це була справжня тангоманія!..

…Особливо потужний вибух популярності танго припав на 20—30-ті роки, коли в нього з’явилися сильні конкуренти — блюз, чарльстон, фокстрот, румба, слоу-фокс, пасодобль, квік-степ, вальс- бостон.

Танго писали талановиті композитори й виконували вокалісти й музичні колективи. У 20—40-ві роки в мелодиці й ритміці танго з’явилися специфічні європейські риси. У результаті, сформувався європейський варіант танго, який перевершив за популярністю аргентинський. Змінилася його хореографія, пасажі стали простішими й демократичнішими. Танго залишило естраду й міцно облаштувалося на танцмайданчиках, у танцювальних залах. І вже нові танго, європейські, здобули світову популярність. Це «Чорні очі», «Бризки шампанського», «Кущ бузку», «Циган», «Танго мілонга», «Та остатня нєдзєля»...

З Польщі рознеслися всією Європою танго Єжи Петербургського, Фанні Квятковської, Альберта Гарріса, Генріха Варса; над Балтією вирували танго Оскара Строка, Марка Мар’яновського, Леоніда Заходніка, Володимира Неплюєва; із Німеччини розліталися німецькі танго Остіна Еггена, Франца Гроті; італійські танго Чезаре Біксіо й Тіно Росса не залишали байдужими найсуворіших критиків жанру. Петро Лещенко й Алла Боянова з берегів стародавнього Понта Евксинського дарували любителям пристрасні, виразні танго, не забуті й у наші роки. І всіма країнами світу роз’їжджав вишуканий і аристократичний киянин Олександр Вертинський, у репертуарі якого сяяли танго світового рівня («Магнолія», «Палестинське танго», «Чужі міста»).

Танго виконували й записували на платівки численні естрадні та джазові колективи з європейською популяр-ністю — Марека Вебера, Поля Годвіна, Еді Рознера. Танго лунали й з кіноекрану — це відомі танго Ніколаса Бродського в кінофільмах «Петер» і «Маленька мама». Славнозвісне життя танго продовжувалося й у популярних фільмах — «Веселі хлопці», «Три товариша», «Цирк»... Але не тільки ці танго звучали на нашій естраді. Ми не можемо не згадати «Сердце», «Дымок от папиросы», «Былое увлечение», «Мне бесконечно жаль», «Зачем?», «Лунная рапсодия»...

Танго входили в репертуари провідних естрадних співаків країни — Леоніда Утьосова, Клавдії Шульженко, Ізабелли Юр’євої, Вадима Козіна, Георгія Виноградова, Аркадія Погодіна, Зінаїди Тарської. Не цуралися виконувати танго і провідні співаки великих театрів — оперних, музичної комедії. Це, ясна річ, Надія Обухова, Іван Козловський, Володимир Канделакі, Давид Бадрідзе. Танго виконували всі джазові й естрадні колективи, але існували і спе-ціалізовані «танго-ансамблі».

Однак були для цього жанру й важкі часи, які дотепники називали «епохами розгинання саксофонів». Траплялося, що танго (утім, не тільки воно) ставало об’єктом лютої ворожості борців за чистоту мистецтва. Замість так званих породжень розтлінного буржуазного мистецтва, усіх цих танго, фокстротів, блюзів, репертуарні ко-мітети за вказівками ідеологічних органів намагалися насаджувати так звані народні танці, які при ближчому розгляді виявлялися давним-давно завезеними здалеку, чужими й незрозумілими па-де-катрами, па-де-патинерами, па-де-грасами...

Але життя брало своє... Повернулися і танго, і фокстроти, і блюзи, і бостони, а з ними закрутили на естраді і румби, і ламбади, і мамбо, і шейки... Кожен вид нових танців переживав період епідемії, відтираючи на час інші, при цьому жоден із них не зникав назавжди. Ніколи, ні за яких нападів новомодних танців не зникало з танцмайданчиків, із танцювальних вечорів танго, ліричне, емоційне, сповнене невисловленого кохання, краси стосунків чоловіка й жінки...

…На жаль, сьогодні танго переживає не найкращі часи. Його витиснули на узбіччя естради танки, дуже далекі від музикальності, від мелодійності. В умовах засилля попсових ритмів і мелодій танго скромно й навіть дещо сором’язливо причаїлося. Чарівна виразність, вишукана інтелігентність і емоційна піднесеність танго — саме цього бракує сьогодні нашій естраді. І нічого нового тут немає — адже нове, як то кажуть, — це добре забуте старе, чи не так? То, може, спробуймо повернути нашій молоді це добре забуте старе — танго?