Сказання про те, як у Мін'юсті собаковбивць легалізували

04 червня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 20, 4 червня-11 червня 2016р.
Відправити
Відправити

Цей матеріал готувався до друку у зв'язку з тим, що 16 квітня 2016 р. Оболонське районне управління Мін'юсту України внесло один із найганебніших записів у новітню історію України, легалізувавши громадську організацію "Спілка журналістів-догхантерів", тобто спільноту патологічних собаковбивць, яка отримала статус юридичної особи, печатку і код 40400485 у Єдиному держреєстрі.

Сказання про те,  як у Мін'юсті собаковбивць легалізували

Цей матеріал готувався до друку у зв'язку з тим, що 16 квітня 2016 р. Оболонське районне управління Мін'юсту України внесло один із найганебніших записів у новітню історію України, легалізувавши громадську організацію "Спілка журналістів-догхантерів", тобто спільноту патологічних собаковбивць, яка отримала статус юридичної особи, печатку і код 40400485 у Єдиному держреєстрі.

Однак уже 30 травня рішення про реєстрацію було несподівано анульоване наказом № 15355 за підписом заступника міністра Павла Мороза. З розмитим мотивуванням - "у відповідь на скарги громадян ім'ярек", чиї прізвища ні у світських хроніках, ні у високих рядках табеля про ранги не значаться.

Знаючи одвічну неспішність вітчизняних бюрократичних процедур і патологічну нелюбов чиновників до плям на відомчих мундирах, вважаємо за необхідне зазначити: у цьому випадку відбулося щось далеко не ординарне. Наразі можна тільки припустити, що, отримавши набагато більше скарг і від набагато сановитіших заявників, VIPи з Мін'юсту просто оперативно ліквідували прокол, допущений чиновниками середньої ланки. Вирішивши, що тим самим погасили міжнародний скандал, який розгорявся...

Ще 8 квітня швейцарська зоозахисна організація Foundation SOS Chats Noiraigue надіслала на ім'я президента України офіційний лист із вимогою втрутитися в ситуацію з безперервним отруєнням собак, у тому числі в притулку SOS у Пироговому, з яким організація співпрацює з 1996 р. Крім того, швейцарці були шоковані появою в Україні організації журналістів-догхантерів і проінформували П.Порошенка, що про це повідомлять колегам із Франції та Німеччини. Оскільки досвід масових акцій протестів проти дій українських чиновників у ЄС накопичений більш ніж солідний, це загрожувало, наприклад, тому ж таки успішному проведенню Євробачення.

Адміністрація президента на цей лист не відповіла. Але спілку журналістів-догхантерів Мін'юст анулював.

Формальних претензій до Мін'юсту ніби й не було. "Догхантер" - слово іноземне. А закон не зобов'язує всіх районних чиновників Мін'юсту досконало володіти англійською мовою. Як не зобов'язує й перекладати незнайомі терміни. Тим більше що поняття "догхантер" не включене і в КК України. Отже, апріорі не є чимось забороненим.

До речі, до Мін'юсту не може бути особливих питань і з приводу зв'язки з догхантерами поняття "журналіст". Знову ж, тому, що в Україні журналістом може оголосити себе кожен, хто забажає.

Як, власне, і догхантером.

На жаль, скасування реєстрації спілки собаковбивць зовсім не означає, що проблема вирішена й Україна може спокійно продовжувати рухатися у бік ЄС. Просто айсберг, ненадовго засвітивши свою вершину, знову занурився у воду.

Отож, попри мін'юстівський наказ № 15355, тема не втратила своєї актуальності, а заголовок залишився без змін.

Звідки почалося догхантерство в СНД

Коли у 2011 р. я перебуваючи у Варшаві в рамках прес-туру, пов'язаного з підготовкою України і Польщі до Євро-2012, сказав одній із чиновниць столичної мерії, що київська влада виділила на вирішення проблеми безпритульних тварин 3 млн дол., - та розцінила це як невдалий жарт. Шановна пані не знала, що від моменту незалежності України лік цим мільйонам у масштабах країни йде на десятки.

Інша річ, що чим більше виділялося грошей на реалізацію програм регулювання безпритульних тварин, тим більше їх з'являлося на вулицях українських міст. Оскільки віртуози розпилів місцевих бюджетів уловили прямий взаємозв'язок між биттям байдиків, обуренням населення кількістю бродячих псів та збільшенням фінансування на нерозв'язання проблеми під виглядом її активного вирішення, залишивши в арсеналі звичні з радянських, ще "шариковських часів" періодичні відстріли та масові планові отруєння.

Отож особливо дивуватися приєднанню до двірників, які розкидали отруту, за відмашкою виконкомів, "добровольців", що оголосили себе догхантерами, не доводилося. На те, що серед "добровольців" опинилися вроджені шкуродери й садисти, влада намагалася особливої уваги не звертати. Принаймні з кількох тисяч кримінальних справ, заведених за фактом жорстокого поводження з тваринами, до суду дійшли одиниці. А покарання у вигляді позбавлення волі на чотири роки за рубання живих щенят під відеокамеру з наступним викладенням цих зйомок в Інтернет взагалі отримав тільки один підсудний.

Паралельно аналогічні процеси відбувалися і в Росії. Головна суперечка на тему, хто кого першим заразив вірусом собаковбивства - Україна Росію чи навпаки, наразі не вирішена. Але в тому, що вогнище епідемії, яка охопила кілька республік колишнього СРСР, міститься десь між Дніпром і Москва-рікою, сумнівів нема. Ось тільки в РФ охоплення цим "хобі" набагато ширше територіально й кількісно.

Хоча кордони давно зникли, чому великою мірою посприяли соцмережі, що зробили процес інтернаціональним. Досить згадати, як перед початком футбольного Євро-2012 у Харків і Донецьк масово потягнулися собаковбивці з Росії, що відгукнулися на заклик допомогти очистити міста, які приймають чемпіонат, від "рознощиків зарази". Українська сторона гарантувала гостям гостинність, дах, місця для сафарі, бензин, зброю та грошову винагороду за кожну відрубану лапу. Врешті-решт, приватно-державне зачищення набуло тоді таких масштабів, що в країнах ЄС розпочалися акції протесту із закликами бойкотувати "футбол на крові".

А всього лише через два роки, практично, тим самим маршрутом в Україну потягнулися і продовжують прибувати російські мисливці вже на людей, що обернулося цього разу не закликами до бойкоту, а санкціями проти країни-агресора.

Не виключено, що серед російських бандитів, які заполонили український Донбас, є як ті, хто "наводив тут порядок" перед футбольним чемпіонатом, так і ті, хто здобув у себе на батьківщині лиху славу шкуродера й садиста.

Наприклад, Олексій Мільчаков. Нацист із Санкт-Петербурга, відомий там під кличкою Фріц. Чотири роки тому він любив позувати з прапором зі свастикою та викладати в мережу фотографії замучених ним щенят і собак. За що навіть був затриманий поліцією. Сьогодні в ОРДО/ОРЛО його називають "справжнім патріотом і Героєм Новоросії". Він командир ДРГ "Русич", розквартированої в "ДНР". Тепер він хвалиться в Мережі не щенятами, яких убивав, а вбитими солдатами української армії, в яких він та йому подібні відрізають вуха.

А недавно колишній пітерський догхантер на кличку Фріц отримав за свою "доблесть" "урядову нагороду" особисто з рук глави колаборантського керівництва окупованого Криму на кличку Гоблін...

Ми собак труїли-труїли...

Але повернімося в Україну. До засновників ліквідованого ГО "Спілка журналістів-догхантерів".

Згідно з держреєстром Мін'юсту, їх було двоє: Олексій Святогор та Ірина Кременовська.

Що стосується Святогора, то він персонаж відомий. Можна сказати, розкручений. На відміну від однодумців, котрі не особливо афішують своїх подвигів на ниві собаковбивства, Святогор свого alter ego не приховує. Навпаки. Він гордо розповідає, що на його рахунку понад 1 тис. убитих собак, із задоволенням позує перед телекамерами, показуючи, як убиває з гвинтівки голубів і ворон із власного балкона. У нього, як у "головного догхантера країни", за його словами, беруть інтерв'ю. Його запрошують на ток-шоу, де він, почуваючись справжньою зіркою, охоче ділиться з країною своїми думками, почерпнутими багато в чому з антисемітських "Нюрнберзьких законів" гітлерівської Німеччини, а заодно - і способами вбивства собак з допомогою медикаментів. Святогор відверто знущається над спробами зоозахисників притягти його до відповідальності, розповідаючи, як його підтримують працівники міліції, та пояснюючи "тупим зоошизам", що він адвокат, котрий добре знає закони.

Що стосується доброго знання законів, сперечатися складно, оскільки Святогор за освітою юрист. А ось стосовно адвоката (так він підписує деякі свої публікації) - є запитання. Оскільки адвокатської ліцензії головний догхантер був позбавлений ще у 2008-му. І в жодному адвокатському реєстрі України не значиться.

Чому публічні зізнання Святогора в порушенні українських законів залишаються без наслідків - питання до тих, хто за дотриманням законів стежить. Хоча не виключено, що у Святогора є "дах". Бо важко уявити, щоб громадянин, котрий у телерепортажі серед білого дня стріляє з балкона з гвинтівки з оптичним прицілом, міг не привернути уваги правоохоронців. Одне з пояснень безкарності можна знайти на сайті "Цензор.нет". Там ідеться, що Святогор був задіяний у кримінальних схемах колишніх високопоставлених офіцерів СБУ, які не тільки забезпечували йому захист, а й зробили його автором одного з підконтрольних їм сайтів. Це дало Святогору можливість оголосити себе ще й журналістом.

Що ж до Ірини Кременовської, то тут ситуація не менш цікава. Оскільки ця дама - теж юрист. Мало того, працює секретарем вченої ради Інституту економіко-правових досліджень НАН України, аспірантом якого, за дивним збігом, є Олексій Святогор.

Вона кандидат юридичних наук із досвідом роботи в пенітенціарній службі м. Донецька, де проживала до переїзду інституту в Київ після захоплення влади проросійськими терористами з ОЗУ "ДНР". На сторінці у Facebook Кременовська сфотографована з гвинтівкою з оптичним прицілом у руках. Там-таки вивішено й інформацію, що Кременовська не просто "канд. юр. наук, ст. наук. співр.", а й засновник ГО "Спілка журналістів-догхантерів".

Правда, нічого негожого на цій сторінці у ФБ більше немає. Усе пристойно: українська мова, патріотизм, любима кішечка, плетені серветки й улюблена дача. Чого не скажеш про участь Кременовської у форумах собаковбивць:

"…Відчинила вікно, прислухаюся. Відстань до заправки - один квартал. Чи почую я крики "здрастуй, Райдуго!"? Не знаю. Інколи їх може й не бути. Поки що нічого не пишу, фотку ніде не показую. Смаколики впустила в сніг: по одному на вході й на виході в магазинчик. Псяка крутилася біля виходу й за мною ув'язалася. Голодна, чи що? Хоч би вона не проблювалася. І хоч би додумалася пробігтися кудись у двір!...

…Про симфонії - довго розповідати. Якщо в загальних рисах: іноді можуть тривати довго, а іноді їх і немає. Одного разу на дачі почастувала зграю на нашій вулиці вранці (щойно прибувши) приблизно близько 8.00. Симфонія (точніше, хор) розпочалася після 10.00 і тривала години дві, коли не три! Сусідів того дня було мало, але все-таки були. А мені що: я з самого ранку - серед городу з граблями, всі мене бачать, жодних підозр. Це було щось: вони то завивали, то починали носитися, то падали й починали велосипедити... Потім розбіглися. Двох знайшли на своїй ділянці сусіди, які приїхали через кілька днів…"

(У перекладі з догхантерського жаргону "смаколики" - це отруєна їжа; "симфонія" і "крики "здрастуй, Райдуго" - передсмертне виття конаючих від отрути і болю отруєних собак; "велосипедити" - тіпатися в конвульсіях.)

У нас у кишені пушечка - крихітна, нова

Для чого юристам-догхантерам знадобився офіційний статус журналістів-догхантерів?

Це пояснює сам Святогор: "Статус журналіста дає особливий рівень особистого захисту, у разі нападу на журналістів, псування їхнього майна, погроз (навіть на рівні "ми вас уб'ємо-поріжемо"), не кажучи вже про спроби якогось каліцтва, тягне кримінальну відповідальність багатократно більшу (порівнянну зі статусом працівника правоохоронного органу, судді, прокурора). Напад на журналіста (громадського діяча) - це вже НП національного масштабу. Ну й чи треба казати, що журналіст, при спробі напасти на нього у зв'язку з журналістською діяльністю, має право вжити будь-яких методів протидії (включно зі збройною відсіччю). Від себе попереджаю: подонки, які ризикнуть дриґати ногами або махати руками (не кажучи вже про застосування зброї), будуть убиті на місці в момент нападу. Без образ. Ось так чітко й відверто, прозоро і дохідливо. Хто має очі, хай читає. Жарти скінчилися.

Ну й газетку будемо випускати свою, як же без цього. "Вісник догхантера" називається, все буде чин-чином, як заведено, від публікації здорових і розумних ідей - до статусу кореспондентів газети (журналістів) з усіма наслідками, які звідси випливають, стосовно статусу, прав (включно зі збором інформації)…

А Ірина Кременовська додає: "…У встановленому законом порядку, у зв'язку з наявністю об'єктивних складнощів у цій роботі керівник організації звертається в дозвільну систему з проханням видати нашому кореспондентові (П.І.Б.) дозвіл на придбання за власні кошти пристрою вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, заряджених гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії для забезпечення власної безпеки, захисту та безпеки близьких родичів, свого житла й майна. Така практика нині є.

Якщо людині потрібне підтвердження у вигляді, наприклад, довідки - можемо видати: офіційно, з печаткою - як належить. Якщо потрібне посвідчення, є пропозиція видавати "модні", пластикові - з фото й тими даними, які сам учасник бажає назвати. Тоді вигляд посвідчення залежатиме від виду членства: це може бути посвідчення журналіста (видання "Вісник догхантера", яке нині перебуває на стадії реєстрації), посвідчення почесного члена - та кого завгодно. Таке посвідчення коштуватиме 150-
200 грн (собівартість виготовлення
- стільки ж коштувало на зброю).

Можна оформити і звичайне посвідчення, "книжечкою" - приносьте, підпишемо й завіримо. Тоді платити нічого не потрібно. Але пластикові - краще"...

Тобто ви зрозуміли? З урахуванням величезної кількості прогалин у нашому законодавстві, професійними юристами був прописаний і вже майже запущений механізм створення легальних озброєних груп, прикритих журналістськими посвідченнями. Головне - назватися догхантером... Ви собі уявляєте чергу з охочих отримати легальний травмат разом із журналістської ксивою?

А нову формацію тітушок-журналістів біля виборчих дільниць?..

Замість епілогу, або Якщо, якщо, якщо...

Чи є вихід? Поза всякими сумнівами. Правда, все, як завжди, впирається в горезвісне "якщо".

Отже, вихід із тупика можливий:

По-перше, якщо Мін'юст в оперативному порядку зупинить реєстрацію друкованого ЗМІ "Вісник догхантера".

По-друге, якщо МВС негайно розпочне розслідування діяльності Олексія Святогора та Ірини Кременовської - як по лінії неодноразового порушення Закону "Про захист тварин від жорстокого поводження", так і щодо порушення правил застосування зброї в міській межі та прямих погроз убивством в Інтернеті. Якщо перевірить відповідність нормам чинного законодавства функціонування догхантерських сайтів і форумів в Інтернеті. А також якщо ініціює внесення в КК України терміну "догхантер".

По-третє, якщо НСЖУ, Комісія з журналістської етики та інші професійні журналістські спілки виступлять із законодавчою ініціативою, пов'язаною із внесенням змін до чинних законів, що регламентують роботу журналістів, які мають ліквідувати надто вільне трактування професії журналіст.

По-четверте, якщо місцева влада спільно з представниками зоозахисних організацій, правоохоронних органів і ЗМІ не тільки проведуть ретельні перевірки цільового використання коштів, що виділяються на програми з гуманного регулювання чисельності бездомних тварин, а й примусять ці програми працювати.

По-п'яте, якщо Міністерство охорони здоров'я оперативно посилить заходи контролю за продажем ізоніазиду, що є головним отруйним інструментом догхантерів.

По-шосте, якщо ВР на рівні нового закону пропише відповідальність за утримання свійських тварин, змінить правила торгівлі свійськими тваринами, запровадить жорстку систему штрафів до власників тварин, які позбуваються плеканців, викидаючи їх на вулицю. Європейських аналогів цілком достатньо...

Перелік заходів можна продовжувати нескінченно. Надто довго всі проблеми заганялися всередину. Але з чогось починати потрібно. Якомога швидше й на всю глибину штика.

Скриншоти і активні гіперпосилання всіх процитованих джерел, зроблені відповідно до норм чинного законодавства, передані автором у редакцію DT.UA. Інформацію про протизаконну діяльність Святогора та Кременовської прошу розглядати як офіційне звернення до правоохоронних органів.

Андрій Капустін

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК