Синдром першої чверті

Ще вчора ваш першокласник рвався до школи, а ввечері захоплено ділився враженнями про нових друзів, учителів. Але не минуло й місяця, а навчання вже не викликає радісних емоцій. Більше того, дитина раптом починає вередувати, пхикати й під будь-яким приводом ухилятися від відвідання уроків. Почувши заяву: «Я не хочу до школи!», батьки частенько хапаються за голову. Що діється з дитиною? Як вчинити в такій ситуації? На думку спеціалістів, такі коливання в настрої цілком природні для школярів. Їх називають синдромом першої чверті.

До цього синдрому, у більшій чи меншій мірі, схильні абсолютно всі учні — від школярів до студентів. Адже у вересні—жовтні їм потрібно налаштуватися на навчання, а після літньої волі зробити це вельми складно. Але особливо дістається першокласникам.

Хоч як би добре малюк був підготовлений до школи, на початку він неминуче переживає емоційний стрес. Змінюється режим дня, суттєво розширюється коло обов’язків, поруч з’являється чимало незнайомих людей, але водночас зникають ті, до кого він уже звик — вихователі, нянечки, старі друзі. У перші дні навчання всі ці незручності здаються несуттєвими, їх із лихвою компенсують нові радісні враження. Але через два-три тижні нерідко з’являються втома, дратівливість, відчуття дискомфорту й інші негативні реакції на відвідання школи. На думку спеціалістів, вони свідчать про те, що процес адаптації до нових умов ще не закінчився.

— Щоб повністю перестроїтися й звикнути до школи, першокласнику зазвичай потрібно місяць-два. Але буває, що процес адаптації затягується й на півроку. Усе залежить від індивідуальних особливостей дитини, а також від грамотних дій педагогів і батьків, — вважає психолог Ніна Рожкова. — Як же допомогти школяреві швидше впоратися з синдромом першої чверті? Насамперед слід забезпечити йому повноцінний сон, якісне харчування, достатню фізичну активність. І, зрозуміло, якомога більше уваги й турботи. Чимало батьків міркують так: «Якщо наш малюк пішов до школи, то став досить дорослим. Треба бути з ним якомога суворішим, більше вимагати». Але занадто різка зміна у стосунках не зрозуміла дитині. Раніш її балували, пестили, тепер раптом лають за погані оцінки, контролюють виконання завдань! Та ще й відмовляють в улюблених розвагах, мотивуючи це тим, що слід більше навчатися. Постійно слухаючи від батьків заяви, на кшталт: «Не будеш дивитися телевізор, бо треба робити уроки!», «Не підеш гратися на вулицю, бо незабаром до школи!», першокласник починає думати, що в усіх його неприємностях винна школа. Йому хочеться втекти від проблем, знову стати маленьким, тому він шукає привід, щоб залишитися вдома, просить не відправляти його на уроки, може навіть удавати хворого. У такій ситуації в жодному разі не можна карати дитину, соромити, звинувачувати в обмані. Така поведінка може бути реакцією на шкільний стрес або свідчити про те, що йому бракує вашої уваги й турботи. Обов’язково знайдіть час, щоб вислухати його, обговорити всі новини, порадіти його успіхам, допомогти вирішити ті чи інші проблеми. Малюк має відчувати, що ви непокоїтеся про нього, що він дорогий вам, що ви його любите.

Упоратися з синдромом першої чверті допоможе фізична активність. Часто батьки молодших школярів скаржаться: після повернення із занять дітей просто не впізнати — рвуться на вулицю, гасають мов очманілі, кричать, верещать. Неможливо посадити їх за уроки! І не треба цього робити. На думку медиків, після кількох годин сидіння за партами школярам просто конче потрібно скинути напругу, розвантажити м’язи, суглоби, виплеснути емоції. Тому не осмикуйте дітей, коли вони пустують, бігають, стрибають. Ліпше допоможіть їм заповнити рухову активність: пограйте з ними в рухливі ігри, побігайте по парку, стадіону. Після помірних фізичних навантажень поліпшується апетит, діти почуваються бадьорішими й легше засвоюють уроки.

Одна з найпоширеніших помилок багатьох батьків — прагнення завантажити своїх нащадків різними позакласними заняттями. У понеділок — спортивна секція, у вівторок —музика, у середу — гурток з інформатики, і так весь тиждень. При цьому мета хороша: дати дорогоцінному чаду розкрити всі свої можливості й здібності. А от результат може обернутися для першокласника додатковим стресом і перевтомою. І тому ліпше почекати з додатковими заняттями до початку другого півріччя: на цей час зазвичай у всіх школярів закінчується процес адаптації.

Ну а як бути, коли успішність новоспеченого школяра далека від бажаної? Ви сподівалися, що він стане відмінником, а він тримається в середнячках, не виявляє ніяких помітних здібностей. Як же спонукати його до подальших успіхів?

— У жодному разі не можна порівнювати досягнення своїх дітей з успіхами інших однолітків і підстьобувати їх образливими зауваженнями на кшталт: «От у Оленки такий гарний почерк, а ти пишеш, мов курка лапою!», «Сергійко так швидко вирішив задачу з математики, а ти довго длубався й однаково припустився двох помилок!» Такі коментарі можуть лише відбити охоту до навчання. Відчувши, що не виправдує батьківських сподівань, дитина почне переживати, замкнеться, а в майбутньому в неї може розвинутися комплекс неповноцінності, — продовжує Ніна Рожкова. — Тому в жодному разі не показуйте своєї стурбованості. Для початку батькам слід зустрітися з педагогом і разом з ним проаналізувати ситуацію. Причини низької успішності можуть бути найрізноманітнішими. Найчастіше «винні» не лінь або брак здібностей до того чи іншого предмета, а все той же синдром першої чверті. У період адаптації маленьким школярам складно продемонструвати всі свої найкращі риси. Найчастіші скарги: важко зібратися, сконцентрувати увагу на уроці, адже навколо стільки чинників, що відволікають: і нові приятелі, з якими хочеться обговорити новини, і підручники, що пахнуть фарбою, з яскравими картинками, і пташка за вікном... Адже навіть опинившись за партою, діти не дорослішають відразу. Вони продовжують пустувати, сприймаючи навчання як веселу гру. І така поведінка цілком природна. Поступово вони усвідомлять, що потрібна дисципліна, з’явиться мотивація для занять, прагнення поліпшити свої результати. Ну а поки не варто форсувати події. Важливо, щоб малюк звик до шкільної парти, відчув себе впевнено й спокійно. А головними критеріями благополуччя є добре фізичне самопочуття, життєрадісність, порозуміння з однокласниками й учителями, бажання йти до школи. Якщо дитина поводиться саме так, значить процес адаптації завершився. А отже, й шкільні успіхи не забаряться.