Сім’я в епіцентрі виборів

У одній знайомій мені сім’ї живе кіт Хрюндель. Коли кіт поводиться добре й одинадцятирічному господарю хочеться його заохотити, він ласкаво каже: «Хрю-ю-щенко, Хрющенко…», а коли домашній улюбленець нашкодить, хлопчик звертається до нього не інакше як «Хрюнукович!». Ясно, що ніхто його цього не вчив. Дитяча творчість буває значно свіжішою, актуальнішою, несподіванішою і влучнішою, ніж творчість дорослих, зашорених стереотипами.

Діти безпомилково реагують на загальний емоційний фон того, що відбувається, уловлюють настрій дорослих. У Києві, де переважна більшість і в першому, і в другому турах голосувала за одного кандидата, де мало залишилося непричетних, невключених, невболіваючих за майбутнє своєї країни, діти відгукнулися відразу. Для них, хто не вникає в політичні відтінки того, що відбувається, важливим є загальне враження, та сильна енергія, котру передає навіть телевізійний екран. Вони реагують на радість, яку викликає у їхніх близьких постать одного з кандидатів у президенти.

Пам’ятаю, як ще влітку на Співочому полі, де відбувалося висування Віктора Андрійовича Ющенка в президенти, мене вразила кількість дітей, котрі прийшли з дому і приїхали здалеку разом із батьками, бабусями і дідусями. Вже тоді взаємна доброзичливість, повна відсутність напруженості, агресії, обурення, спокійна впевненість у перемозі не могли не приваблювати, не заражати.

Сильним чинником втягування дітей у політичну ситуацію виявився помаранчевий колір. Як відомо, помаранчева фарба раніш від усіх закінчується в будь-яких наборах дитячих фарб у дитячих садках і школах, цей колір якимось природним чином відповідає дитячій потребі в сонячності, яскравості, святковості.

Коли врахувати, що листопад рідко балує нас сонячними днями, що за вікном сіро і сиро, енергійний, теплий, притягальний помаранчевий колорит не може не приваблювати кожну дитину, навіть якщо в її сім’ї дотримуються синьо-білих політичних поглядів. Зауважу, що синій за своїм психологічним впливом ледь не протилежний помаранчевому. Це колір стабільності та спокою, самоти, пасивності і суму. Зрозуміло, що жива, активна, здорова дитина самостійно навряд чи віддасть йому перевагу.

Діти старші, вже майже підлітки, котрі ходять зграйками на Майдан, до посольства Росії, до Верховної Ради без супроводу дорослих, безсумнівно, відгукуються на загальний дух боротьби з брехнею. Для них спроба тотального обману цілої країни стала однозначним закликом до об’єднання, до активізації зусиль. У всіх правильних казках підступного зла може бути дуже багато, але зрештою добро неминуче перемагає. Діти абсолютно упевнені, що так і буде. У них немає дорослих сумнівів, вагань, страхів і дурних передчуттів. Саме такою простою, чистою, сильною вірою діти нерідко заражають своїх близьких, надають їм сил.

Старші підлітки в революційній ситуації примудряються задовольняти ще одну дуже важливу для їхнього віку потребу. Їм важливо виділятися, бути нестандартними, несподіваними, йти проти правил. Сьогодні для такої поведінки можливостей більш ніж досить. Зараз не потрібно бути панком, щоб пофарбувати пасма в яскраво-жовтий колір або намалювати на щоці прапор України.

Юнацтво, провідною життєвою потребою якого є спілкування, взаємодія, переживання почуття єдності, має море можливостей для нових контактів, знайомств, зустрічей. Важливо, що характер цього спілкування вигідно різниться від повсякденного, буденного, звичного. Життя наповнене справжнім глибоким змістом, пережитим одночасно багатьма і багатьма тисячами людей.

Не можна відкинути і чинник ризику. На відміну від дітей молодь розуміє, що ситуація може враз стати не безхмарною, що небезпека цілком реальна і конкретна. І це не відлякує, а, навпаки, згуртовує і дуже швидко зближує. Довіра і тепло до «своїх» виникає відразу. Знайомитися, розмовляти про щось значиме, робити спільну справу, котра відчувається як найважливіша в житті й водночас дуже небезпечна, — легко, радісно, необхідно.

Звісно, є в революційній ситуації і не настільки оптимістичні моменти. Дуже болючі конфлікти виникають усередині однієї сім’ї, коли діти і батьки опиняються по різні боки барикад. Кожна сторона залишається непохитною, впевненою у своїй правоті і без кінця намагається напоумити іншу сторону. Жорсткі заходи на кшталт прямих заборон, природно, лише посилюють протистояння і захист власних позицій.

Правильніше було б позначати «зони мовчання» у повсякденному сімейному спілкуванні, навчившись не торкатися болючих тем. Якщо в сім’ї була взаємна повага до поглядів батьків і дітей, чоловіка та дружини, їхніх престарілих батьків, така сім’я впорається з непростим випробуванням. Час покаже, хто був правий, і політична ситуація не привід для розриву близьких стосунків. Можна піклуватися одне про одного, підтримувати своїх близьких, навіть якщо ви голосували за різних кандидатів. Адже політичні погляди — далеко не все, що вас об’єднує.

Якщо ж хтось із членів сім’ї вважає, що його точка зору є єдино можливою для всіх його рідних і близьких, якщо така людина не припускає і думки про внутрішньосімейну демократію, глибокого конфлікту не уникнути. Нетерпимість до позиції одне одного може призвести і призводить сьогодні до справжніх життєвих криз, коли сама цілість сім’ї ставиться під загрозу. Щоб цього не сталося, важливо спиратися на ті спільні цінності, котрі цю сім’ю об’єднують, даючи можливість кожному окремому дорослому члену сім’ї орієнтуватися в бурхливому політичному морі самостійно.

Всі ми маємо право на помилки. Застерегти від них із боку практично неможливо, хоча й дуже хочеться. Повага права свого близького на життєвий вибір є одним із головних показників вашої власної самоповаги, вашої впевненості в собі і своїй сім’ї. Ми квапимося вимагати, переконувати і забороняти тоді, коли не впевнені у власній правоті. Коли всередині багато незрозумілого, тривоги і навіть страху. Упевнена у власній позиції людина має спокійно реагувати на позицію прямо протилежну.

Тож сьогоднішні сімейні кризи (як і протилежна тенденція нового, глибинного порозуміння і взаємоприйняття) не викликані однозначно результатами виборів в Україні. Політична боротьба явилася каталізатором прихованих протиріч, котрі були в деяких сім’ях і проявилися б рано чи пізно.

Шлях до сімейного оздоровлення лежить в усвідомленні реального місця політики в житті кожного з нас. Хоч би чим сьогоднішня боротьба завершилася (хоча я щиро вірю, що правда переможе), все одно буде повсякденне невдоволення, котре всі ми будемо переживати більш-менш гостро. І буде багато сімейних хвилювань, радостей і тривог, ніяк не пов’язаних із владою в країні. Зрештою, життя довге й непередбачуване, а взаємні тепло й підтримка, якими сильна сім’я, нерідко виявляються важливішими навіть від найгостріших політичних ситуацій.