Сімейні сварки — чи так це страшно?

Сімейна сварка... Спотворене люттю обличчя коханої людини, верескливий від роздратування голос, перелякані діти, дзенькіт розбитого посуду, звук ляпасу... Ні, не драматизуватимемо. Усе-таки в більшості родин сварки дуже далекі від таких бурхливих проявів і проходять значно спокійніше. Але навіть незначні побутові суперечки, сварки і просто лайки досить небезпечні для благополуччя сім’ї. Серйозні конфлікти — це окрема тема. Їх причини можуть критися в розбіжності поглядів на мораль і моральність. Не дивно, якщо такі конфлікти стають причиною катастрофи родинного життя. Але, хоч як це дивно, не менш небезпечні сварки через дрібниці. Вони як ті шкідливі капосні комахи — не так небезпечні самі по собі, як здатні отруїти життя.

Сварки — це нормально. Усі сваряться. Або майже всі. Але для кого сварки — дрібні неприємні епізоди, а для кого — прокляття всього життя. Саме цим визначається рівень небезпеки незначних побутових сварок для сімейного життя. Все залежить від того, як до них ставитися. Драматизувати й перебільшувати значення сварок більше схильні жінки. Жіночу логіку характеризує формула: «Ти роздратований — отже, ти мене не любиш». Звісно, це не так. Людина має право бути в кепському настрої, їй не може подобатися все й завжди. Хвилини роздратування й невдоволення природні і не страшні. І все нормально, якщо це справді хвилини, а не години, дні й роки. Але так само, як головний біль може бути проявом різних хвороб, родинні сварки можуть виникати з абсолютно різних причин.

Найнеприємніше, коли дрібні сварки є проявом «дрібного» життя, в якому у подружжя немає спільних справ, інтересів або тем для обговорення. Сімейне життя може бути таким сірим і нудним, що сварки його трохи урізноманітнюють і пожвавлюють. Погано також, якщо сварка стає способом спілкування між чоловіком та дружиною. Утім, навіть такий, здавалося б, нездоровий шлюб може бути досить життєздатним, коли це всіх влаштовує. Іноді хтось із подружжя буває «пилкою» за складом свого характеру або наслідуючи модель спілкування у батьківській родині. Партнер, звісно, може звикнути до такого постійного «скрипу» невдоволення, але тоді пробитися до нього із серйозними проблемами вже буде неможливо.

Незначні побутові сварки можуть бути проявом досить серйозної дисгармонії в сімейних стосунках. Їх причина може критися в боротьбі за лідерство в родині або за право мати власну думку; у бажанні самоутвердитися, принижуючи іншого; у підсвідомому прагненні, щоб саме партнер не витримав чвар і взяв на себе рішення про розлучення. Коли постійні дрібні конфлікти отруюють життя, слід замислитися не через що, а чому ви сваритеся. Адже незначні, на перший погляд, негаразди можуть бути не більш як зовнішнім проявом серйозних внутрішніх проблем.

Коли психологу під час консультацій доводиться розбиратися в причинах родинних сварок, він виконує роботу справжнього детектива, розкопуючи глибинні причини невдоволення членів сім’ї одне одним. Але ми наведемо кілька простих прикладів.

Молода жінка прийшла на консультацію зі скаргою на складнощі в стосунках зі своєю матір’ю: спокійна інтелігентна жінка перетворилася на тещу-мегеру після заміжжя доньки й особливо після народження онука. Причина її невдоволення була в тому, що зять «лізе в жіночі справи»: може приготувати їжу, випрати пелюшки й узагалі підстрахувати дружину з малюком. Здавалося б, теща має радіти такому зятеві, а вона його просто зненавиділа. Можливо, причина такої поведінки крилася в особистому житті новоспеченої тещі: її саму свого часу залишив чоловік із маленькою донькою на руках, заміж після цього вона так і не вийшла. Не слід спрощувати: вона, мовляв, заздрила доньці, хотіла їй зла і ніби мстилася за своє невдале життя. Швидше за все, вона навіть не усвідомлювала джерел свого роздратування, і якби погодилася на роботу з психологом, становище можна було б виправити. Але, на жаль, умовити її прийти на консультацію не вдалося. Коли ми кажемо «на жаль», то це стосується лише її, бо молода родина переїхала до іншого міста і благополучно виховує вже другу дитину. А заочна мама — вона ж теща, вона ж бабуся — у гордій (але чи щасливій?) самотності.

І ще одна історія. До психолога прийшла молода сімейна пара. На візиті наполіг чоловік, бо вирішив — «із дружиною щось негаразд». Причиною його стурбованості став бурхливий конфлікт із вагітною дружиною через колір шпалер у дитячій кімнаті. До цього в них серйозних сварок не було, а тут дружина раптом збунтувалася, чоловіка не слухає. Причина конфлікту полягала в тому, що чоловік занадто спрощено розглядав свою роль глави сім’ї: він вважав, що його точка зору завжди має перемагати. А молода жінка, готуючись стати матір’ю й утверджуючись у ролі господині дому, відвойовувала своє поле відповідальності. Кінець історії благополучний: під час кількох консультацій чоловіка вдалося переконати, що норовливість його дружини лише засвідчує дозрівання її як особистості та що поділ відповідальності за різні сфери сімейного життя нітрохи не применшує його чільної ролі в родині. Випадок, до речі, досить рідкісний — чоловіки не так часто приходять на консультації до психологів і ще рідше бувають ініціаторами звернень до них. (І, між іншим, даремно, додамо ми!)

Водночас дрібні конфлікти виникають і через нагальні обставини. Але і в такому разі причини сварки можуть бути дуже далекі від її предмета. Так, жінка може бути роздратована через наближення критичних днів (фізіологічні подробиці, даруйте) або через проблеми з дітьми. А чоловік — через прикрощі на роботі чи просто тому що голодний. За умови довірчих і добрих стосунків у родині партнер, коли сварка розпочинається, просто пропускає м’яч, а не підхоплює його, аби активно включитися в гру. Вчасно промовчати, не роздмухувати сварку, а ніби зам’яти її буває дуже корисно. А потім потихеньку з’ясувати, чому розлючений член сім’ї в кепському настрої. Чоловіка при цьому потрібно нагодувати й розпитати, а жінку — вислухати й поспівчувати.

Найправильніше поводяться матері маленьких дітей. Якщо дитина починає вередувати на рівному місці, материнська інтуїція швидко допомагає вичислити причини такої поведінки. Мати не сперечатиметься з дитиною через дрібниці, а просто постарається переключити її увагу на щось інше; візьме на руки; поцілує в чоло, перевіривши, чи не підвищилася температура; пригадає, що дитина погано поїла та здогадається, що вона могла зголодніти раніше; або що вона могла перевтомитися після бурхливої гри в м’ячик і запропонує спокійне заняття. Тобто абстрагується від предмета роздратування дитини, а всю свою увагу приділить пошуку правдивої причини її кепського настрою й постарається ту причину загасити. По суті, такими самими принципами нам слід було б керуватися і в стосунках із дорослими членами сім’ї. І якби ми були так само уважні до всіх своїх близьких, то скількох безглуздих конфліктів могли б уникнути!

У принципі, не так складно навчитися, абстрагуючись від приводу сварки, вишукувати її причини. Наприклад, повернувшись із гостей, чоловік влаштовує дружині скандал із незначного приводу. Дружині варто замислитися: чи не занадто жваво вона розмовляла зі своїм колишнім однокурсником? А можливо, не слід було так захоплюватися новими меблями господарів? Чоловік міг сприйняти таку поведінку як прихований докір: «А ось ти не здатний заробити на нову обстановку». А коли вона ще й сказала щось у цьому дусі, і, не дай Боже, при сторонніх, то тут ми однозначно на боці чоловіка! Або, скажімо, дружина влаштовує скандал через дрібницю, повернувшись від свекрухи. Що ж, потрібно пригадати, скільки шпильок чоловікова мати встигла відпустити на її адресу впродовж їхнього спілкування. Мудрий чоловік стоїчно витримає будь-який скандал: нехай дружина розрядиться, він сильний, він терплячий, уже добре, що скандал не вибухнув між жінками.

Принаймні якщо родина, що називається, здорова, якщо члени її люблять одне одного, то ніякі конфлікти не страшні. Але існує й зворотний зв’язок — щоб сімейні стосунки були гармонійними, а сварки не стали серйозним руйнівником родинного життя, треба навчитися залишати їх у вчорашньому дні. Не можна надавати їм занадто серйозного значення. Треба вчитися розпочинати кожен наступний день із чистого аркуша. Уявіть собі: ви разом, усією сім’єю зібралися в дорогу. І якщо ви тягтимете з собою валізу, набиту спогадами про всі конфлікти, сварки, негаразди, образи (реальні та мнимі), як важко вам буде йти вперед, яким тяжким і безрадісним буде ваш шлях. Тому найголовніше — вчитися прощати й забувати.