СІЧЕНЬ. ТЕТЧЕР

Використав новорічні дні, щоб прочитати грубезний том напівмемуарів-напівпідручника життя Маргарет Тетчер «Мистецтво управління державою». Не можу сказати, що хотів би рекомендувати цю книжку нашим державникам, — адже колишній британський прем’єр вирішує зовсім інші завдання управління, ніж ті, які доводиться вирішувати у нас. І у внутрішній політиці — все ж таки саме за часів Тетчер Велика Британія перетворилася на одну з провідних країн Європи ціною відмови від моделі соціального утриманства, а хто з наших політиків готовий піти на таку відмову? І у зовнішній — ми й мріяти не можемо, що нас колись візьмуть до Європейського Союзу, а леді Маргарет уже починає мріяти, як Британія його залишить або хоча б загальмує процес європейської інтеграції...

І все ж таки євроскептицизм Тетчер для нас дуже корисний, бо він дозволяє подивитися на, здається, вже давно зрозумілі речі під іншим кутом зору. Тетчер слушно зауважує, що орієнтація європейців на створення у майбутньому «супердержави» заважає їм реалістично поставитися до суверенізаційних процесів у Центральній та Східній Європі. І наводить, скажімо, приклад Чорногорії — однак ми переконалися у певній аберації європейського бачення і на власному прикладі. До того ж, власне розуміння європейського розвитку, пов’язане з пріоритетом національних урядів, а не європейської бюрократії, дозволяє Тетчер бачити місце України на європейській карті — можливо, швидше, як буферної держави між Заходом і Росією, однак усе ж таки як країни, в якій Захід має власні інтереси і яку не повинен кидати напризволяще.

Навряд чи зараз можна констатувати, що вся західна політична еліта поділяє такі погляди на європейський Схід. А дарма: без впливової і політично незалежної України взаємини Заходу і Росії завжди будуть кульгавими і конфліктними, бо живитимуть нереалістичні амбіції східного партнера. І Маргарет Тетчер це чудово усвідомлює.

Ще один висновок, який можна зробити з її книжки, — участь у європейських структурах не має бути самоціллю. А для певної частини української еліти — це справді самоціль, урочисті декларації виголошуються без будь-яких пояснень, як ми до цих структур потрапимо і як має змінитися для цього Україна. Тоді як наше завдання — це не так вступити до ЄС, як побудувати європейську країну — країну, у якій відповідальні громадяни матимуть усі можливості для економічного розвитку.

І якщо в такій країні євроентузіасти змагатимуться із євроскептиками, якщо в такій країні із європейським чи хоча б напівєвропейським рівнем життя солідні політики будуть доводити, що краще не вступати до Євросоюзу, а утримувати позицію між ним та Росією, — тоді ми матимемо серйозний і поважний вигляд, а зовсім не такий дивний, як тепер, коли туди, куди ми прагнемо вступити, нас, як правило, не беруть, а туди, куди нас тягнуть, ми й самі не хочемо...