СІЧЕНЬ. НОРВІД

Видатний польський поет Ципріян Норвід колись написав, що поляки —«перший у світі народ, однак останнє суспільство». Гіркі слова, та сказані вони справжнім патріотом, який не зрікався Польщі навіть у найскладніших життєвих обставинах, навіть у хвилини найтяжчої зневіри. Втім, Норвід визнавав, що його народові не позичати патріотизму, однак вважав, що цей патріотизм стане життєдайним лише тоді, коли до патріотичних долучаться суспільні, громадські почуття: «Сонце над поляком встає, однак заплющує очі над людиною».

Ніде правди діти, українське національне завдання набагато складніше, ніж польське. Історія вже довела, що коли народ є, він рано чи пізно здатний перейти до вирішення суспільних завдань. Українське майбутнє я вбачаю насамперед у створенні суспільства, яке усвідомить — серед інших цінностей — і цінність патріотизму. І в одночасній турботі про народ, який буде настільки сучасним, що усвідомить важливість суспільства. Саме невдовзі по тому ми побачимо себе не в пустелі, а серед «першого у світі народу». Ну, не серед першого, то серед одного з перших... Однак, з огляду на весь драматизм українських національних поневірянь останніх століть, для виховання «першого у світі народу» нам потрібне «перше у світі суспільство». Сьогодні доводиться лише повторити за Норвідом, що живемо в «останньому у світі суспільстві». Ну, не в останньому, то в одному з останніх...

Ще раз переконався у цьому, ставши свідком чергового «касетного скандалу», однак тепер уже пов’язаного із прізвищами Віктора Ющенка та Олександра Омельченка. Річ навіть не в тому, що все це надзвичайно неприємно, що політика знову стає заручницею брудної гри тих, хто виборців і за людей не вважає. Річ насамперед у реакції. Досі я не читав так багато переконливих запевнень, що підслуховувати аморально, що підслуховування не може бути знаряддям політичної боротьби, що такі «прийомчики» розбещують суспільство. Все правильно, тільки пізно: усе це треба було написати під час першого «касетного скандалу». Що цікаво: проти підслуховування колишнього прем’єра і нинішнього мера найактивніше виступають саме ті, хто вважав дії майора Мельниченка героїчними і робив собі кар’єру на експертизі плівок — набагато нижчої якості, ніж черговий магнітофонний плювок в обличчя нашого суспільства. Тому що, за їхньою новою логікою, неправильно підслуховувати саме Віктора Ющенка. А чому це такі привілеї? Тому що дехто з цих людей вважає шановного Віктора Андрійовича новим українським Мойсеєм? Але ж дехто з них і Леоніда Кучму вважав за Мойсея, коли він ще був колишнім прем’єром, а не президентом... А згодом прозрів: виявилося, що герой — зовсім не Кучма, герої — Мороз і Мельниченко. Так і тепер: чи не виявиться з роками, що справжнім героєм був усе ж таки не Ющенко, а Дмитро Понамарчук і той анонімний поки що товариш майора Мельниченка, який передав йому перші плівки нового «касетного скандалу»?

Суть справи все ж таки у моральному засудженні суспільством і його елітою самої процедури підслуховування як руйнівної для ще не створеної демократії, як самовбивчої — сьогодні підслуховуєш ти, завтра підслуховують тебе. Суть у тому, що протизаконному підслуховуванню не підлягають не тільки нові кумири, а й старі антикумири. Не можна підслуховувати не тільки Ющенка й Омельченка, а й Кучму з Кравченком. І навіть Суркіса з Волковим не можна підслуховувати — я вже не кажу про людей, яких все одно ніколи не підслуховуватимуть, хоча й вони бувають у відповідних кабінетах і активно користуються мобільним зв’язком... І тільки ті, хто усвідомлює це не на рівні політичної доцільності, а на рівні морального імперативу, заслуговують бути політиками, журналістами, громадськими діячами майбутнього...

Отже, пропоную невеличкий експеримент. По-перше, викреслюємо з цього «списку майбутніх» тих, хто і під час першого, і під час другого скандалів вважав, що все робиться правильно. По-друге — тих, хто вважав, що все нормально і морально під час першого скандалу, однак «прозрів» під час другого. По-третє, тих, хто засуджував «атаку на гаранта», однак спокійно ставиться до підслуховування лідерів «Нашої України» та «Єдності»... Викреслюйте, викреслюйте! Прізвища, депутатські фракції, телеканали, газети, якщо ви користуєтесь Інтернетом — можете навіть повикреслювати деякі інтернет-ресурси... Короткий список вийшов? А нічого. Просто з завтрашнього дня ви їхніх заяв та інтерв’ю більше не слухаєте, їхніх випусків новин і аналітичних програм не дивитесь, їхніх статей не читаєте. А в Інтернеті користуєтесь послугами інших ресурсів. І де ви тоді житимете? Не турбуйтеся, в Україні, а не в тому брудному болоті, яке всі ці улюбленці долі вважають за нашу з вами батьківщину... Бо в болоті живих не буває, на драговині не проживеш. Тільки жаби час від часу влаштовують там свої відчайдушні концерти...