СІЧЕНЬ. ХАЙДЕР

В мене завжди був якийсь особливий настрій під час відвідин книгарень на Заході. Я заходжу до них, як інші відвідують музеї; тільки для мене це музеї сучасного культурного життя… Навіть якщо я не читаю мовою країни, в якій знаходжусь, книжковий магазин допоможе зрозуміти, про що саме тут думають люди — ті, що думають… Я пам’ятаю, як був колись шокований у Белграді, коли потрапив до першої в моєму житті нерадянської книгарні. Міф про «країну читачів» розтанув саме тут, на улюбленій моїй вулиці Теразіє… До того часу я щиро вважав: ми багато читаємо, щоб протистояти знищенню нашої особистості найпередовішою з ідеологій. Однак навіть в столиці ніби соціалістичної Югославії вибір книжок був у кілька разів більший… Мемуари Голди Меїр, одного з найцікавіших для мене політиків нашого часу, я вперше прочитав сербською мовою — тому, як не дивно, мій Ізраїль розпочинається не з тель-авівського аеропорту імені Бен-Гуріона, а з белградської фортеці Калемегдан. Саме тут, радіючи сонцю і можливості читати, що сам бажаєш, я читав цю книжку… Саме тут зрозумів, що відвідини книгарні можуть стати не вічним радянським розчаруванням, а справжнім святом…

Однак зараз, під час моєї подорожі по Австрії, відчуття цього свята затьмарюється зовсім іншим враженням. У кожній з книгарень в містах, що я їх відвідую — у гордовитому Зальцбурзі, просторому Іннсбруку, бонбоньєрочному Халлі, — на видноті лежать книжки Йорга Хайдера, лідера ультраправої Партії свободи. Або книжки про Хайдера — біографії, монографії, великий цитатник, маленький блакитний цитатник з літерою «Н» на обкладинці… Звичайно, я усвідомлюю, що Хайдер сьогодні — один з найвідоміших політиків Європи. Газети пишуть про нього щодня — тим більш австрійські газети. Його називають одним з політиків минулого року — ще б пак, адже ультраправим вдалося закріпитися в уряді традиційно поміркованої країни… Однак одна справа — газети і теленовини і зовсім інша — книжки. Тим більш цитатники… Не у багатьох західних політиків видаються цитатники… Таке ставлення до «творчості» Хайдера демонструє, що його погляди — такий собі акторський расизм, солідне європейське видання Жириновського — стали частиною культури. І не тільки політичної.

Це дуже важливо для нас — і не стільки тому, що Відень був колись однією з наших столиць, і не найгіршою, а якраз тому, що Москва була однією з наших столиць. Для мене феномен Йорга Хайдера зовсім інакший, ніж особистості інших європейських ультраправих. Тому що у Австрії набагато більше, ніж у Німеччині чи Італії, історичної пам’яті про зруйновану імперію. Німці навіть після двох карколомних поразок зберегли майже всі власні території і тепер упевнено почувають себе в об’єднаній Європі. А Австро-Угорщина просто зникла з мапи, навіть австро-угорський простір зник і тільки зараз дивовижним чином відновлюється. Навіть на Карін-тію, провінцію, якою, власне, керує Хайдер, після Першої світової війни претендувала Югославія — цю територію залишили у складі Австрії ціною неймовірних політичних зусиль… Ми усього цього просто не знаємо: не знаємо про антагонізм між австрійцями і словенцями у Карінтії, про те, що під час Другої світової війни громади, звісно, опинилися по різні боки барикад… Що тільки Хайдер з його переконливою репутацією «захисника національних інтересів» спромігся дозволити словенським громадам користуватися рідною мовою — майже через 80 років після утворення землі Карінтія, і це у демократичній Австрії, у Європейському союзі! То чи варто дивуватись, що у країні з такою історичною спадщиною шоу Йорга Хайдера може користуватись певним успіхом.

Саме тут, у книгарнях Австрії, чудово усвідомлюєш, що росіяни ще не скоро перехворіють своєю історією. Австрійці живуть у маленькій прекрасній країні, в центрі нової Європи — та й серед них знаходяться люди, впевнені у тому, що живуть в час катастрофи свого народу, позбавленого імперської величі. Чому ж так не вважати росіянам — усього через 10 років після краху імперії, у країні, де важко бути впевненим навіть у найближчому майбутньому? Ліки минулої величності завжди були кращим зіллям від комплексу неповноцінності — не антибіотик, звичайно, — снодійне. Проте які сни!