ШКОЛУ — ЕКСТЕРНОМ!

Коли кілька років тому вітчизняна система освіти переходила на чотирирічне початкове навчання, було прийнято рішення, що діти починатимуть навчатися з шести років. Щоправда, не всі, а тільки готові до цього — як за рівнем знань, так і за рівнем фізичного та психологічного здоров’я. При цьому ті, хто йшов до школи в сім років, мав можливість навчатися не 12 років, а 11 — щоб закінчити школу в рік повноліття. За бажання така дитина могла пройти програму одного з класів екстерном: наприклад, за один рік засвоїти матеріал першого і другого класів чи третього і четвертого. Було видано відповідні інструкції, рекомендації тощо.

Однак на практиці це виявилося настільки заморочливою справою, що класів-екстернів і навіть окремих учнів за всі роки можна полічити на пальцях. Крім складнощів для самих дітей, яким доводилося попередньо проходити комісію, проблеми виникали у викладачів: постійні перевірки й інспекції з боку районних органів освіти нервували і дестабілізували навчальний процес. Зрозуміти чиновників можна: для чого ж було запроваджувати чотирирічну початкову школу, якщо потім усім підряд дозволяти закінчувати її за три роки? У результаті сьогодні, попри те, що семиліток, які навчаються за 12-річною програмою, предостатньо, таких, хто вивчав би програму прискореними темпами, практично немає.

Власне, приводом для цієї статті послужило звернення в редакцію батьків третьокласників однієї зі столичних шкіл, які всю третю чверть буквально «атакували» дирекцію з проханням дозволити їхнім дітям за час, що залишився, пройти прискореними темпами програму четвертого класу і 1 вересня піти не в четвертий, а в п’ятий клас. За їхніми даними, існує інструкція, що дозволяє саме таке «перестрибування» шкільної програми.

Як з’ясувалося, справа ця справді марудна, особливо тому, що ніхто, крім самих батьків, у ній не зацікавлений. Чиновники, як уже зазначалося, з амбіційних міркувань, а директори шкіл і вчителі — через брак часу та фінансів. Жодна з інструкцій останнього часу не передбачала додаткового фінансування або розширення штатів.

— Я б не готувала окремих дітей до переходу з третього класу в п’ятий, — запевняє керівник 3-Б класу Українського коледжу ім. В.Сухомлинського Ганна Бабічева. — Фізично немає часу. До того ж я не вважаю, що це добре для дитини. Звісно, якщо в неї хороша успішність, вона фізично і психічно готова до перевантажень, то можна спробувати. Однак рішення в кожному випадку слід приймати індивідуально, після консультації з усіма учителями—предметниками, психологом та лікарем.

— Я не бачу в цьому проблеми, — вважає і директор коледжу Василина Хайруліна. — Коли тільки починали переходити на чотирирічну початкову школу, ми цілеспрямовано набрали цілий клас, і за один рік діти пройшли програму першого та другого класів. Але тепер здебільшого в школу приходять шестилітки, яким немає потреби «стрибати» через клас. Тим більше що навіть для цілком готової до навантажень дитини це тяжко психологічно: була найдоросліша й найуспішніше вчилася — а тут відразу стає щонайкраще «середнячком». Та й кому це потрібно? Що зміниться, якщо хлопчик піде в армію не у 18, а в 19 років або вступить у вуз на рік пізніше? Чи варто задля «зайвого» року ризикувати здоров’ям і психікою дитини? Але якщо вже й проходити програму прискореними темпами, то, на мій погляд, легше в першому класі пройти програму за другий, аніж у третьому — за п’ятий.

У столичному відділі освіти також не виявили ентузіазму з приводу перспектив прискореного навчання. З великим небажанням, після проходження цілої комісії медиків і вчителів такі вільності дозволяють найбільш обдарованим старшокласникам, причому тільки на початку навчального року, а не в третій чверті. Сьогодні лише один учень із усієї величезної кількості столичних випускників навчається за прискореною програмою, «проходячи» одночасно 11-й і 12-й класи. Але обійти чиновників цілком реально. Наприклад, написати заяву і вчитися за індивідуальною програмою вдома, найнявши приватних викладачів, а в школу приходити тільки для складання контрольних та іспитів.

Існує й інший варіант — школа екстернів. Туди приходять усі ті, хто з якоїсь причини не може або не хоче навчатися у звичайній школі: юні спортсмени й музиканти, що більшу частину часу проводять на гастролях, діти зі складним характером, обдаровані й навпаки — відстаючі в розвитку, інваліди, «важкі» діти, які не хочуть відвідувати звичайну школу. Серед її учнів (а сьогодні в ній навчається 500 киян) є ті, хто одержав атестат про середню освіту у 14 років і навіть у 11. Була дитина, котра сіла за парту в чотирирічному віці. Навчання проводять за індивідуальною програмою, у невеликих групах-класах або заочно — тоді дитину лише атестують з окремих предметів, а працює вона сама чи з приватними викладачами.

Є тут і можливості для прискореної підготовки не лише старшокласників, а й малюків — хоча й у цьому разі не обійтися без консультації фахівців. Проте, вирішуючи питання про школу екстернів чи прискорене навчання, слід враховувати, що навіть у найбільш розвиненої дитини в результаті можуть виникнути серйозні проблеми в спілкуванні з однолітками. Тим часом одне з головних призначень школи і полягає в тому, щоб навчити маленьку людину жити в суспільстві, бути вірним і надійним другом, іти, коли потрібно, на компроміси чи відстоювати свою позицію, вигравати і програвати, виробляти правильну самооцінку й визначати своє місце в колективі. Саме це називав класик своїми «університетами».

Одне слово, можливості для нестандартного здобуття освіти в нашій країні є. Тільки, перш ніж писати заяву і штурмувати дирекцію школи, потрібно серйозно подумати й відповісти на головне запитання: а чи варто?