ШКОЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Чужі діти ростуть швидко... Та й свої не стоять на місці. Не встиг озирнутися, як твоє чадо вже робить перші кроки, вимовляє перші слова. Потім маховик часу розкручується ще швидше: дитсадок, школа... І на кожному етапі дорослішання — свої проблеми. Не даремно кажуть — усі ми родом із дитинства. Тому дуже важливо приділити саме цьому періодові якнайбільше уваги.

З одного боку, у результаті численних досліджень психологи та педагоги дійшли висновку, що від народження до трирічного віку дитина проходить значну частину свого інтелектуального розвитку. У найперші роки життя закладаються основи її психіки, формуються здібності. Позбавивши дитину повноцінного виховання і навчання в дитячому і дошкільному віці, ми тим самим прирікаємо її на величезні затрати сил і часу при розвитку здібностей у майбутньому. З другого боку, дуже важливо не перестаратися, не нашкодити дитині. Про це наша розмова з директором Міжнародного гуманітарного центру «Розрада», кандидатом психологічних наук Валентиною Бондаровською, педагогом Наталією Шишловою і виконавчим директором програми «Плекальня» Людмилою Савельєвою.

— Чому сьогоднішні програми дошкільного навчання не узгоджуються з тими вимогами, які пред’являє до дітей початкова школа?

В.Б.: Це дуже серйозне запитання. Немає чіткого переходу від дошкільного виховання до шкільного і від шкільного — до вищого. Не секрет, що шкільні програми не відповідають віку дітей. На сьогодні школи пред’являють досить високі вимоги до тих, хто вступає в перший клас, тому батьки змушені навчати дітей із п’ятирічного віку читати, писати, не володіючи при цьому методикою розвитку і підготовки до школи. Починається тиск на дитину: якщо ти не навчишся читати, писати, то не вступиш до гімназії, нічого не досягнеш у житті тощо. Саме від такої системи діти відчувають колосальний стрес.

Л.С.: Наявні програми дошкільного навчання, на мій погляд, формально узгоджуються з вимогами, які пред’являє загальноосвітня школа, але не охоплюють навичок та умінь, потрібних для шкіл нового зразка.

— На вашу думку, з якого віку варто починати готувати дітей до школи, тобто навчати читати, писати, рахувати?

Л.С.: Готувати дітей до школи — це передусім розвивати увагу, пам’ять, мислення, уміння переключатися, слухати дорослих, відповідати на запитання. Цього слід навчати дитину від самого народження. Певного часу, коли треба починати заняття, на мій погляд, немає. Це все індивідуально.

В.Б. — Навчати дитину шкільних премудростей слід тоді, коли вона свідомо до цього готова. Необхідно розглядати не лише її інтелектуальні здібності, а й фізичні дані, а також психологічну готовність та емоційну захищеність. Навіть якщо вона добре читає й пише, їй дуже важко висидіти 45 хвилин уроку. Вона не може сконцентрувати увагу, заглядає під парту, смикає сусіда. Дитина, котра блискуче встигає, але крутиться і відвертає увагу інших дітей, вважається ворогом №1 учителя: вона поведінково не готова до школи. Тим самим це позначається і на її емоційному стані.

У зв’язку з цим не можна не згадати ще однієї проблеми: дитина може добре лічити, мати високу техніку читання, але писати дуже погано, оскільки рука до цього ще не готова.

— Інколи діти, яких батьки практично з три-чотирирічного віку починають готувати до школи, у першому класі відверто нудьгують. Як зробити так, аби діти не втратили інтересу до навчання?

В.Б.: Прагнення до раннього розвитку дитини мені здається дуже спірним. Проблема в тому, що батьки, аби задовольнити свої амбіції, прагнуть втілити в дітях те, що їм свого часу не вдалося. Діє установка: моя дитина не гірша за інших, і якщо в мене не було можливості займатися музикою, танцями, вивчати мови тощо, то в моєї дитини все це неодмінно буде. Однак ніхто не замислюється над тим, що малюк може бути не готовий до цього.

Водночас мої спостереження свідчать, що коли нормальна здібна дитина не підготовлена, то вона не встигає навчитися читати в першому півріччі. А в другому першокласники читають уже досить об’ємні тексти задач. І нерідко учень не встигає з математики не тому, що в нього немає здібностей, а тому, що не розуміє тексту задачі: на техніку читання витрачаються всі сили, робота мозку вже загальмована. З другого боку, є діти, котрі чудово з усім впорюються, але їм це не цікаво. Вони звикають до того, що все знають, і перестають працювати. Тому завдання збереження і розвитку інтересу до навчання є одним із найважливіших. Не можна, аби діти відчували, що вони ходять до школи даремно.

Л.В.: По-перше, я проти того, щоб із три-чотирирічного віку навчати дітей шкільних премудростей. Є маса речей, якими можна і слід займатися з дітьми цього віку: ознайомлювати з образотворчим мистецтвом, розвивати музичний слух, творчі здібності, фантазію й уяву. У цьому віці діти успішно засвоюють іноземні мови, основи геометрії. Всім цим ми і займаємося з дітьми, починаючи з півторарічного віку.

По-друге, будь-які заняття з маленькими дітьми мають проходити в ігровій формі, викликаючи радість і позитивні емоції, але головне — не перестаратися. Тому я також проти домашніх завдань для дошкільнят.

— Кожен батько хоче бачити свою дитину не лише розвиненою інтелектуально, а й здоровою. Як при таких великих розумових і психічних навантаженнях уникнути стресів і перевтоми?

В.Б.: Зараз дуже популярні школи, в яких діти з першого класу вчать кілька мов. Це чудово, але далеко не кожна дитина здатна витримати таке навантаження. Спочатку діти йдуть до цієї школи із задоволенням, але потім так вимотуються, що не хочуть уже нічого. Вони не розвивають інших своїх здібностей, не займаються спортом, мало відпочивають. Більше того, у результаті не знають жодної мови. Тому справді важливо вибрати «золоту середину», аби не нашкодити дитині.

Л.С.: Хочеться порадити батькам вибирати школу з огляду не на її престижність, а на здібності і схильності дитини. Психофізична готовність дітей має бути визначена до вступу у вибрану школу. Тоді дитина не перевтомлюватиметься і не стане піддаватися стресам. Крім того, батьки не повинні забувати про правильне харчування і щоденний відпочинок дитини на свіжому повітрі. Не перевантажуйте дітей заняттями, які потребують додаткового розумового навантаження.

— Існують досить популярні системи розвитку дітей: Марії Монтессорі, Глена Домана, Вальдорфської. Як ви до них ставитеся, чи використовуєте їх у своїй практиці? Можливо, у вас є власна програма підготовки, якісь оригінальні методики?

Л.С.: Ми використовуємо у своїй роботі деякі фрагменти цих систем, але повне застосування будь-якої авторської концепції успішне лише при реалізації її самим автором або за його участі в навчанні, оскільки кожен педагог розробляє систему навчання і виховання під себе, тобто з огляду на свої сильні і слабкі сторони. У нас, звісно, є своя програма розвитку і підготовки дітей. Основне в нашому підході — це розвиток творчих можливостей дитини, цікава форма навчання і найголовніше — прищепити любов до процесу навчання в цілому, а не просто сформувати навчальні навички.

В.Б.: Ми ознайомлені з цими системами і ставимося до них позитивно. У цьому сенсі хотілося б, аби вибирали все те найкраще, що є в кожній системі, і підходили індивідуально до кожної дитини. З 15 травня в нас діє програма «Батьківська школа» як проект ЮНІСЕФ. Ми плануємо проводити також практичні заняття з учителями, дітьми та їхніми батьками з підготовки дітей до школи і психологічної підтримки.

— У багатьох школах практикують тести, співбесіди, інколи навіть іспити для охочих вступити у школу. Як ви гадаєте, чи можливо в такий спосіб об’єктивно визначити рівень готовності дитини до школи, оцінити її здібності й можливості?

Н.Ш.: На наш погляд, процедура тестування має проводитися в ігровій формі, бути гнучкою. При цьому використання часових показників має зводитися до мінімуму. Тестування дозволяє оцінити не лише набір знань і навичок, а насамперед сприйняття, моторну, образну і вербальну пам’ять, увагу, логічне мислення, а також емоційний стан дитини. У ході тестування спостерігають за поведінкою дитини, за тим, наскільки добре вона адаптується до дорослих, за її реакціями, умінням зосередитися, її ставленням до виконуваних у ході тестування завдань.

Та біда в тому, що під час тестування кожна школа пред’являє свої, іноді незрозумілі вимоги: чи то для того, аби відсіяти тих, хто не сподобався, чи то щоб підібрати стандартних дітей. Наприклад, коли моя дитина йшла до першого класу і проходила тестування, то пам’ять там перевіряли таким чином: посадили чотирьох дітей, прочитали їм десять слів і попросили повторити. Запитали першу дитину, другу, третю і, нарешті, четверту. Остання, природно, повторила найкраще. І психолог зафіксував у неї найкращу пам’ять. Я звернула увагу шкільного психолога на недосконалість такого тесту. Тому настійно рекомендую батькам активно цікавитися тим, як перевіряють вашу дитину, що в неї запитують, скільки при цьому присутніх дітей.

Дитина не зобов’язана відповідати на поставлені запитання. Завдання дорослого, котрий із нею спілкується, полягає в тому, аби схилити до себе, створити дитині безпечну атмосферу, і тоді вона розкриється. Часто дитина не проходить тестування не тому, що не підготовлена, а тому, що тестування проведене неграмотно. Багато важить також правильний настрій батьків: не слід залякувати дитину, треба пояснити, що з нею хочуть просто познайомитися, поспілкуватися.

Л.С.: В окремих випадках — наприклад, у спеціалізованих школах із вивченням іноземних мов — у дітей перевіряється наявність фонематичного слуху і можливість витримувати додаткові навантаження. В інших же — тестування спрямоване на те, аби отримати вже навчених дітей, а потім навчати їх спочатку. Таку практику я вважаю хибною, вона відбиває у дітей охоту до занять. При тестуванні можна оцінити психологічну готовність дитини до школи, для цього розроблено багато тестів, але оцінити об’єктивно її потенційні можливості і здібності не можна.

— Зараз дуже багато сперечаються про 12-річну систему навчання. Яке ваше ставлення до цього питання?

В.Б.: Для нас орієнтиром є індекс людського розвитку, за яким вимірюється рівень розвитку країни, показником чого є те, як багато років навчаються діти, але не аналізується якість навчання. Я зовсім не впевнена, що ті десять років, які наші діти навчалися в школі, за якістю були низькими. Побутує думка, що пам’ять у наших дітей 10—12 років розвинена краще, ніж, наприклад, у англійських. Важливо усвідомити і довести, що наші діти за 10 років досягають високого рівня знань і якості навчання, адже не секрет, що наші спеціалісти цінуються за кордоном.

Тому штучне розтягування навчання на 12 років мені здається недоцільним. Та якщо ми пішли на це, то слід створити відповідні умови. Вже якщо навчати дітей із шестирічного віку, то важливо створити ігровий простір, у якому існує дитина, тобто її не примушують, не підганяють. Таким чином формується когнітивна складова її поведінки. Якщо вже йти шляхом залучення шестиліток у процес освіти, то давайте дивитися на всю систему в цілому, проектувати як цілу систему життя суспільства, у якому діти посильно завантажені і при цьому не втрачають інтересу до освіти.

Л.С.: Усе залежить від змісту освіти у старших класах школи. Якщо цей час використовувати для підготовки дітей у вузи або навчання сучасної професії, що не потребує вищої освіти, тоді це має сенс. Але я гадаю, що для реалізації такого навчання потрібна хороша матеріально-технічна база, додаткові кошти і висококваліфіковані фахівці, яких у школах, на жаль, стає дедалі менше.

Отже, посилаючи дітей до школи, налаштовуйте їх не на успіхи як такі, а просто на те, що там їх чекають нові знайомства, нові друзі, і якщо дитина не буде з чимось впорюватися, їй завжди прийдуть на допомогу. Заохочуйте старання і ретельність дітей. Не оцінки як такі, а саме прагнення навчатися. А щоб це прагнення не минало, важливо перебувати поруч із дитиною, допомагати їй, давати зрозуміти, що вам теж цікаво, чим вона займається.

Порівнюйте успіхи малюка із його ж таки успіхами, але, приміром, місяць тому, а не з успіхами сусіда по парті. Не женіться за престижними школами, набагато важливіше знайти хорошого вчителя, котрий відповідав би темпераменту, особливостям вашої дитини. Намагайтеся вибрати школу неподалік дому, тоді малюку вдасться уникнути ранкових стресів, недосипання, тісняви в транспорті.

І нарешті, оскільки зараз практично немає шкіл для батьків, у питаннях, із чого починати і чого навчати, вам допоможуть книги про розвиток дітей. Більшість їх написано російськими авторами, але з’являються цікаві видання й українських авторів, наприклад «Читать раньше, чем ходить» П.Тюленєва, «Готуємося до школи», «Готуємося до школи без проблем».