Севастопольські трофеї

Чи стояла бомбова гармата, яку я побачив біля будинку парламенту в Торонто, на нижніх деках лінкорів Нахімова? Чи стріляла по турецьких фрегатах у бухті Синопа? Чи продовжувала свою гучну воєнну справу на бастіонах Севас­тополя? Важко сказати.

Стверджують, що під час Кримської війни російські моряки топили свої кораблі з двох причин: у морських баталіях шансів не було, а на березі бракувало людей та гармат. Якщо від кораблів більше користі на дні, а матроси, підготувати яких знач­но важче, ніж піхоту, гинуть в окопах, то керівництво такої держави й флоту некомпетентне. І дарма марнує народні гроші та життя. Ви заперечите, що моряки гинули героїчно? Тим більше прикро, коли герої кров’ю платять за дурість вождів. Ціна занадто висока...

Що ж до гармат, то після взяття міста комісія з англійських і французьких офіцерів налічила в севастопольському арсеналі 4 тис. одиниць артилерії, понад 100 тис. комплектів ядер та снарядів і понад 420 тис. фунтів пороху. В тих, хто тримав місто в облозі довго, було менше гармат, ніж на російських бастіонах! Ось виписка зі шханечного журналу лінійного корабля «Три святителі» від 11 вересня 1854 р., коли топили перші судна: «Вітер тихий, ясно. О 1 годині корабель «Три святителі» пішов на дно з гарматами, порохом и морським провіантом».

Герой Синопа пішов на дно з усіма гарматами. Російське командування, яке ще недавно планувало десант на Босфор, тепер побоювалося прориву до бази свого флоту й тримало призначені до затоплення кораблі в бойовій готовності до останньої хвилини. Sic transit gloria belli - і року не минуло після блискучої Синопсь­кої перемоги...

До того ж вага гармат і ядер, а це кілька сотень тонн, не давала потопельникам битися об дно під час шторму. Списану, роззброєну й тому легку «Силистрию», приміром, буря розметала на друзки, і на її місці довелося терміново топити «Гавриила». Але й на «Париже», затопленому в останній день оборони, залишалося 82 гармати зі 124, і на «Вел. кн. Констянтине» - 90, і навіть «12 апостолов», що став госпітальним кораблем, забрав із собою 60 гармат. Ні, річ була не в їхній нестачі.

Я шукав російські гармати по всій Канаді і 7 листопада 2010 навіть не згадав про революцію, яку нам уперто пропонували вважати великою. Все у світі відносно, зокрема й велич, навіть імперська, ultima ratio на користь якого й були героїні нашої розповіді. Того дня дві з них знайшлися на терасі Дюфферен, у самому центрі міста Квебек.

Із тераси відкривається прекрасний краєвид на річкову далечінь, він нагадує краєвид із дніпровських круч; але йшов ремонт, дерев’яний настил було знято, а старовинні корабельні гармати на англійських чавунних станках сиротливо збилися в купки, затиснуті будівельною технікою та бетонними блоками. Придивіться, он та, на передньому плані, трохи коротша від інших, на вінграді немає провушини, фризи на жерлі розміщені інакше, ніж у сусідок, і прикрашає казенну частину не англійська корона, а двоголовий орел! Як, яким чином у таку далечінь залетів птах, що не дуже любив море?

На цапфі вибито: АЛКСНД ЗВД и Д ГАСКОИНЪ. Александ­ровський завод. Гаскойн. Єдине посилання у Вікіпедії з цього приводу наводиться у статті про Кримську війну й відсилає нас до публікації в спеціальному журналі: «Two 1799 Russian 24 Pdrs. Watch The St. Lawrence River In Quebec», by Patrick McSherry (The Artilleryman, Foll Vol 24, No. 4, 2003).

На жаль, у тексті Мак-Шеррі відразу впадає в око помилка з вагою. Написано, що на казенній частині гармати №7372 вказано 51 пуд. На жаль, я не побачив цього напису. Його й бути не може. Інформація про гармату традиційно карбувалася на цапфах. Ось вона, там, де й має бути: 122 із лишком пуди. Будь-який інженер, який має справу з металом, підтвердить вам, що чавунне жерло завдовжки три метри, калібром 5,5-6 дюймів і зі стінками приблизно такої ж товщини має важити близько двох тонн. Чому й відповідає цифра на цапфі. Перед нами солідна фрегатська 24-фунтівка.

Друге сумнівне твердження стосується букви Д перед прізвищем Гаскойн. Мак-Шеррі вважає її помилкою, бо великого інженера й організатора виробництва звали Чарльзом, а в Росії - Карлом. Мовляв, на заводі погано знали російську мову. Але помилка, вибита в чавуні, в країні, яка ретельно дотримувалася імперського політесу? Даруйте...

Чи не запропонувати більш просте й природне пояснення? Д - це директор. Як і називають Гаскойна в численних джерелах: директор Александровського, Іжорського, Олонецьких і Лу­гансь­кого заводів. За двадцять років, які він керував Александ­ровським заводом, було відлито 8369 гармат і фальконетів різних калібрів, 630 каронад, 252 мортири й 283 єдинороги, а всього 9534 - артилерійські гармати. Загалом, на початку XIX ст. цей завод і його філіали в Кончезері й Крон­штадті випускали більшу частину гармат і снарядів для артилерії - близько 170 тис. пудів із 320 тис. пудів на рік, вироблених на всіх казенних заводах Росії!

Із наведених цифр випливає, що гармат у Росії, зокрема й у Севастополі, вистачало, чого не скажеш про порох. 420 тис. фунтів, знайдених після капітуляції, плюс навіть спалені при відступі на Північний бік запаси на порохових баржах і на бастіонах - цього катастрофічно мало! Ре­зультат облоги було вирішено, і жоден героїзм допомогти вже не міг.

Самі поміркуйте: один постріл із важкої гармати потребує понад 10 фунтів пороху, і, наприклад, під Синопом усього за три-чотири години бою кораблі Нахі­мова, зробивши 17 тис. пострілів, спалили понад третину кількості, яка була в Севастополі під кінець облоги. Російське командування скаржилося, що ворожі батареї робили до 30 тис. пострілів на день, а їм відповідали тільки на кожен третій. Але й при цьому за два тижні, з 5 по 18 (за ст. ст.) жовтня 1854 р., спалили понад 20 тис. пудів пороху. Це 800 тис. фунтів. Інакше кажучи, пороху в Севастополі залишалося всього на кілька днів штурму. Знамениті російські дороги, що врятували від Наполеона й Гітлера, того разу не виручили, а погубили. Везти припаси з центральної Росії - на возах, по бездоріжжю - виявилося значно важче, ніж за три тисячі миль із Англії, але морем.

До того ж освічені європейці проклали вузькоколійку з Бала­клави для підвезення боєприпасів і спорядження. Вона стала другою залізницею в Росії! І забезпечила союзникам перемогу - на червень 1855 р. гармат у них стало більше, ніж у севастопольців, а зарядів і снарядів не бракувало. Підсумок відомий: усе літо над Севастополем вирував вогненний шторм. У серпні він став нестерпним, ядра зрівняли із землею російські бастіони, і у вересні місто впало.

Історія пошуку гармат розпочалася в серпні 2007 р. у Монреалі, коли біля пам’ятника Макдо­нальду я побачив дві чавунні гармати імперсько-вітрильних часів. Дерев’яні станки кришилися під вагою жерл, а на емблемі розпушив пір’я двоголовий орел. Мудра слов’янська в’язь: Гаскойнъ. Монумент встановлено 1895 року, гармати перед ним із трофеїв, узятих у Севастополі, причому в небаченій в історії воєн кількості - у тій війні двоголового орла неабияк поскубли.

Трофейні гармати перевезли в Англію, у Вулвічський арсенал, де в лютому 1856-го їх оглянула королева Вікторія. Погодьтеся, того дня її ім’я звучало символічно! Частину гармат розподілили по містах Британії, а частину відправили в Ірландію, Австралію та Нову Зеландію, щоб відзначити внесок колоній у перемогу. Військовий департамент звернувся також у міністерство у справах колоній, аби з’ясувати думку генерал-губернатора Канади про розміщення «двадцяти одиниць артилерії, захоплених як трофеї, що знаменували успіхи британської зброї в останній війні».

Кілька гармат збереглося і в інших британських домініонах: 36-фунтівка - в ірландському порту Коб, по дві гармати - в Сіднеї та Мельбурні, дві 24-фунтівки - в Аделаїді, і навіть у Хобарті на далекій Тасманії стоять дві гармато-каронади. Цікаво було б також простежити долю севастопольських трофеїв у Франції...

Сподіваюся, патріоти «міста російської слави» не обуряться й не почнуть вимагати повернути національне надбання в Росію. Ні вже, нехай ці трофейні, взяті з бою гармати стоять у заокеанських скверах та парках. І нагадують, до чого веде відставання, запізнення з модернізацією, а також про те, що навіть найбільші імперії можуть отримати по руках, якщо простягають їх занадто далеко.