СЕРПЕНЬ. СІМФЕРОПОЛЬ

Дорога з Сімферополя до Севастополя несподівано нагадала мені іншу дорогу, якою я останніми роками проїжджав безліч разів, — македонський гірський шлях зі Скоп’є до Охриду. Схожі не тільки пейзажі. Милуєшся звичними краєвидами, аж раптом за поворотом з’являється сучасне селище з мечеттю. Водій звично відзначає — а рік(два) тому його тут ще не було. Це албанці (кримські татари) повернулися з гастарбайстерства (приїхали з Центральної Азії) і побудували собі. І після хвилинної паузи: занадто роботящі...

Кримськотатарські селища в Криму — особливо у степовій його частині — і справді несподівано схожі на албанські селища в Македонії. З роками, спостерігаючи за розростанням цих селищ дорогою до Охриду, я завжди замислювався — і як же воно буде? Це при тому, що македонці й албанці живуть поруч уже кілька сторіч, призвичаїлися одне до одного, навчилися жити поруч — і не разом, кожен народ у герметичному світі своїх уявлень та цінностей. Але конфлікт у Македонії все ж таки відбувся... Я й досі не вважаю, що для нього були якісь серйозні національні підстави, швидше, це був конфлікт політичний, штучний, спровокований елітами і загальною ситуацією на Балканах. І навіть після такого конфлікту взаємини македонців та албанців годі порівнювати із взаєминами албанців і сербів у сусідньому Косові чи навколо нього. Але людям, які в цьому конфлікті втратили рідних, або свої села чи хати, або віру в стабільність життя, це твердження навряд чи щось компенсує...

Це я не до того, щоб обов’язково передбачити кримський конфлікт і «гаряче» розв’язання кримськотатарської проблеми. Просто слід усвідомлювати, що конфлікти такого рівня можуть і не мати реального підґрунтя. Головне — аби існували теоретичні засади, були відповідні очікування в суспільстві — і тоді небезпечну ситуацію створять штучно заради тих чи інших політичних або економічних цілей. А потім пояснюватимуть, що йому ніяк не можна було запобігти, — саме так відбувалося в Македонії, і, до речі, саме так відбувається у Чечні...

Насправді іспит на зрілість України як держави буде прийнятий навіть не за тим, яке тут ставлення населення самого до себе і як до суспільства ставиться еліта. Справжнє випробування у майбутньому, і полягає воно в умінні або оминути, або розв’язати кримськотатарську проблему, коли вона заявить про себе вже не з історичним, як тепер, а з демографічним акцентом. Ось тоді ми й дізнаємося, чи Україна — те ж саме, що й Росія або Сербія, — чи все ж таки ні...