СЕРПЕНЬ. ДІНАР

У галереї французького курортного містечка Дінару, що у Бретані, натрапив на виставку колумбійського живописця Фернандо Ботеро.

Героїв його живопису — від Христа і Адама з Євою до жінок, що відпочивають на приморському пляжі — важко змалювати словами, як важко змалювати словами будь-яку картину. Проте спробую. Герої Ботеро неодмінно огрядні, дуже огрядні, якісь великі, можна сказати товсті, ширококості й все ж таки неймовірно привабливі — іноді привабливі більш, ніж класичні красені і красуні з «правильних» картин. Зміщення естетичних канонів, замішане на закоханості художника у світ, який він створює, дало несподіваний і вражаючий ефект привабливості того, що ми у звичайному житті вважаємо «недоконаним» і навіть жахливим...

Добре, що я побачив цю виставку саме тут, у Бретані — французькій провінції, де напівжива бретонська мова, немовби маргінальна бретонська культура проростають десь на узбіччі великих магістралей мови і культури французької. Упродовж сторіч все бретонське вважалося «недоконаним», селянським, грубим — таким, що очевидно поступається витонченості і величі французького. Можна було б сказати, що ця точка зору перемогла, що бретонське остаточно поступилося французькому — а як могло бути інакше? Однак щодалі розвивається суспільство, тим більше в кожної окремої людини виникає бажання уважніше подивитися на себе, створити власний світ, без диктату чужих оцінок. У сучасному світі дедалі меншого значення набуває точка зору «перемагаючої» цивілізації і дедалі більшого — точка зору індивідууму — інакше ми мали б погодитися із тим, що французьке поступиться перспективності англійського, англійське — кількості китайського... І — прощавай, цивілізація різного? Аж ні, сьогодні все відбувається якраз навпаки. Розвиток комунікацій унеможливлює локалізацію кожної конкретної «маленької» мови, можливість читання і спілкування рідною мовою збільшується навіть для тих, хто більше не мешкає у своїй країні чи регіоні. Для цього вже більше не так потрібна наявність громади, діаспори — скоро вистачатиме комп’ютера... Звичайно, я не знаю, чи одужає остаточно бретонська мова і якою буде доля бретонської культури, я тільки впевнений, що наші нащадки судитимуть «переможців» саме по їхньому бажанню зберегти «переможених»...