ЩО РОБИТИ З ЖАДІБНОЮ ДИТИНОЮ?

Небажання будь-чим ділитися, безкомпромісний захист свого «майна» і невтримне прагнення привласнити чуже — ці основні ознаки жадібності звичайно виявляються в дітей у дошкільному віці. Що це — уроджена порочність чи поганий вплив? Не те й не інше — кажуть фахівці з дитячої психології.

Більшість дошкільнят ще не повністю засвоїли поняття «це — моє, а це — твоє». З погляду маленької дитини, правила власності заплутані й суперечливі. Ну, скажімо, чому мама гнівається, коли я хотів узяти цукерку з магазинної полиці, адже зовсім недавно вона сама давала мені таку саму вдома?.. Крім того — і це вже «наша специфіка», можливо, пов’язана з недавнім радянським минулим, — деякі батьки чомусь вважають, що вони мусять боротися з природним відчуттям власності, що прокидається в дитині. Наявний подвійний стандарт. З одного боку, «правильні» батьки закликають дитину до щедрості: «Дай Оленьці совочок! Не будь жадною!», а з іншого — вона бачить, що самі батьки ні з ким особливо не діляться своїми власними речами. У результаті в ній наростає образа та бунт.

Совість, мораль і відчуття провини в дітей розвиваються поступово й формуються лише до молодшого шкільного віку. Без допомоги батьків тут не обійтися. Тому не забувайте за кожної зручної нагоди пояснювати маляті «концепцію власності» — простими словами й нейтральним тоном. Приміром: «Це Миколчина машинка. Ти можеш гратися з нею у нього в гостях, але тобі слід залишити її, коли ми зберемося додому»; «Ці цукерки належать магазину, щоб їх узяти, ти повинен дати продавцю гроші». Якщо ви виявили, що ваша дитина привласнила чужу іграшку, не сваріть і не карайте її, а просто скажіть, що власник іграшки засмутиться, побачивши, що вона зникла. І головне — не забудьте її обов’язково повернути. Пам’ятайте, ви не ставите за мету присоромити дитину — ви повинні навчити її того, що далеко не всім у світі вона може розпоряджатися.

Ощадливість замість жадібності — що можуть зробити батьки

Американські психологи пропонують кілька простих правил, з допомогою яких батьки можуть приборкати природну людську схильність дитини до жадібності, перевівши її в «мирне русло» ощадливості та хазяйновитості, й одночасно виховати в дитині доброту і шляхетність.

Навчіть дитину складати список бажаних речей. Добрий момент для старту — наближення якихось свят або дня народження. Поясніть, що малюк не може отримати все відразу з цього списку, тому важливо скласти його в пріоритетному порядку. У такий спосіб ви навчите дитину вибирати найважливіше й жертвувати другорядним.

Зі старшою дитиною ви можете скласти список того, що самі б хотіли отримати від неї. Це може бути: намальована листівка, вивчений віршик чи пісенька тощо, чого не можна купити за гроші. Прагніть, щоб дитина зрозуміла: йдеться не про вимагання, а про те, що всі ми намагаємося зробити одне одному приємне, і найкращий спосіб для цього — дати людині, яку ми любимо, те, чого вона по-справжньому прагне.

Учіть дітей, що цінність багатьох речей, таких як книги чи музика, мало залежить від їхнього грошового еквівалента. Але не переборщіть, щоб не розвинути снобізм, який є іншим втіленням того самого речизму.

Стимулюйте захоплення тривалого характеру, такі як колекціонування, причому краще збирати те, що коштує недорого (наприклад, поштові листівки), а то й зовсім безплатне (листи, камінці, черепашки...). Пам’ятайте, що найкращими хобі є ті, які розвивають у дітях творчість і винахідливість, а не ведуть до регулярних покупок.

Не перетворюйте відвідини магазинів у найважливіший сімейний захід. Знайдіть цікавіші альтернативи для спільних справ із дітьми.

Виявляйте творчість у придумуванні сімейних розваг, які не призводять до великих витрат і не потребують високотехнологічного, отже, дорогого устаткування: прогулянки лісом, гра в м’яч чи бадмінтон, пікніки, купання в річці...

Прищеплюйте імунітет до впливу реклами. Коли вам трапляється побачити рекламний ролик разом із дитиною, поясніть їй, що компанія, яка виробляє товар, хоче переконати вас купити його, навіть якщо він вам зовсім не потрібний.

Протидійте впливу шкільних і дворових приятелів, які надто переймаються знаками матеріального добробуту. Завдання важке, але здійсненне, якщо тільки ви не втратите духовного контакту з вашим нащадком, що дорослішає.

Змалку привчайте дитину до нескладних доручень, які вона обов’язково має виконувати. Не давайте їй кишенькових грошей, коли ці обов’язки не виконуються.

Заохочуйте прагнення до цільового накопичення. Діти, котрі отримують усе, що їм заманеться, задарма, позбавлені радості, яка супроводжує усвідомлення того, що вони витратили власні, заощаджені кишенькові, а то й зароблені гроші на бажану річ.

Запропонуйте дитині доглядати за кімнатними рослинами чи домашніми тваринами й заодно поясніть, як важливо любити й піклуватися про все живе.

Розвивайте в дитини співчуття та симпатію до тих, у кого всього менше. Коли вона трохи підросте, розширюйте її погляд на навколишній світ. Розкажіть їй про те, що й нині на землі є чимало надзвичайно бідних людей і дітей, яким нічим гратися й часто буває нічого їсти.

Учіть дитину радості давати й дарувати. Не упустіть можливості надати їй привід і шанс відчути, як приємно бути доброю — дарувати, робити добрі справи й у відповідь отримувати подяку від друзів та рідних.

Люди будь-якого віку краще відгукуються на метод пряника, ніж батога, тому не забувайте хвалити дитину, коли вона виявляє співчуття, чесність, турботу й відповідальність, хай навіть у своєму дитячому, «малому масштабі» — ну, приміром, поспішає підняти соску, що випала з рота молодшої сестрички.

І, нарешті, погляньте на себе. Адже найдійовіший метод виховання — це власний приклад. Перевірте, чи достатньою мірою ви самі добрі, щедрі та справедливі. Чи немає у вас звички при дітях із заздрістю обговорювати зарплати, квартири, машини та одяг сусідів і товаришів по службі? Чи не забиваєте ви свою одежну шафу або кухню непотрібними речами, купленими для поліпшення настрою? Чи не намагаєтеся ви «відкупитися» від вашої дитини, вручаючи їй кишенькові гроші й купуючи обновки, аби лиш вона дала вам спокій чи не почувалася гіршою за інших? Якщо ви відповідаєте «так» на ці й схожі запитання, можливо, не тільки вашій дитині, а й вам самим потрібно навчитися стримувати свій надмірний матеріалізм.