ЩО НАША МЕТА? ГРА...

30 листопада, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 47, 30 листопада-7 грудня 2001р.
Відправити
Відправити

Мабуть, ще жоден футбольний сезон в епоху самостійності країни не закінчувався на такому високому рівні напруги пристрастей...

Валерій Лобановський
Йожеф Сабо

Мабуть, ще жоден футбольний сезон в епоху самостійності країни не закінчувався на такому високому рівні напруги пристрастей. Збірна не досягла поставленої мети — «2002», вкотре галантно пропустивши перед собою суперника у плей-оф. Щодо виступу наших клубних команд у єврокубках, то його можна охарактеризувати одним словом — крах.

У такій ситуації моментально пожвавилися «критики», які ще недавно оспівували ледве чи не гекзаметром свого «футбольного Одіссея» — Лобановського. Генетично закладена звичка: хвалити, коли все добре, і сварити, коли зле, знову спрацювала на рефлекторному рівні: «Метр зробив свою справу...» З цим важко не погодитися, бо він завжди свою роботу подавав найпрофесіональніше. Інша річ, не завжди режисура Лобановського викликала оплески глядачів, не кажучи про реакцію спортивних функціонерів та чиновників, які часто плутають бажане з дійсним.

Коли два роки тому Федерація футболу України проголосила: «Наша мета — 2002», вона не деталізувала, яким саме шляхом планує рухатися до цієї мети. Та й не уточнила, що за цією метою стоїть наступна — успішна участь у світовому футбольному форумі. Забули найголовніше: потрібно не тільки брати участь, а й перемагати. Отож популістський заклик від самого початку не був підкріплений чимось реальним. Це приблизно таке ж саме, якби Верховна Рада раптом заявила: наша мета — Палата лордів...

Але так уже влаштоване серце людини, яка любить футбол, що логіка і професіональні аргументи їй — не указ. І хоча на початку нинішнього року головний тренер національної команди Валерій Лобановський підкреслював, що пріоритетом у роботі буде національна команда, він аж ніяк не гарантував обов’язкової участі своїх підопічних у ЧС-2002.

Поразку українців у Дортмунді з великим рахунком — 1:4 було сприйнято на берегах Дніпра як беззастережне фіаско. На команду і її наставників упав шквал зневажливої критики, що переходить у справжній лемент з боку окремих авторів. У такій обстановці і Валерій Лобановський, і його асистенти Леонід Буряк та Володимир Веремєєв відмовилися спілкуватися з журналістами, мабуть, чекаючи, коли вгамуються пристрасті. Але знайшовся авторитетний спеціаліст, який погодився проаналізувати виступ національної збірної. Щоправда, перед початком розмови Йожеф Сабо, який очолював українську дружину у двох попередніх відбірних циклах, уточнив: «Не можна аналізувати результатів нашої головної команди, не пов’язавши їх із проблемами, які кочують із сезону в сезон у чемпіонаті країни». Що ж, таку тезу важко заперечити.

— Футбольна громадськість сьогодні переймається запитанням: «Могли українці пройти німців, але не пройшли,— чи «дортмундська висота» сьогодні нам не по зросту?»

— У футболі трапляється всяке. Але все-таки у висококласному футболі майже завжди перемагає сильніший. Обидві команди підійшли до двораундових поєдинків із власними проблемами. Але вони були якісно різні. По-перше, німцям потрібно було замінити травмованих Еффенберга, Даймлера, Шолля, Йереміса, які визначають стиль гри всього колективу. По-друге, вони традиційно висувають у своєму ансамблі яскравого лідера. Такого, як Беккенбауер, Штіліке, Маттеус. Здавалося, у нинішньому складі такої особистості немає. Проте, на превеликий наш жаль, у Німеччини з’явився яскравий гравець — Баллак. Він і став заспівувачем атак суперника.

У наших тренерів напередодні відповідальних поєдинків було чимало турбот: насамперед потрібно було нашкребти 10 футболістів, яким можна довірити взагалі надіти майку національної команди. Збірна створювалася не на основі київського «Динамо», як звичайно. У ній виступали футболісти з Києва, Донецька, Лондона, Мілана, Москви. Прибули вони на передматчевий збір у неоднорідному психофізичному стані. Тренерам довелося виконувати роль механіків, які готують старенький автомобіль до міжнародного ралі.

— А хіба ви працювали в інших умовах?

— Мій «автомобіль» тоді ще був на ходу і не такий зношений. Тому й міг чинити гідний опір французам, португальцям, німцям, хорватам.

— А словенцям?

— Не знаю, який «розумник» зарахував чудову команду Сречко Катанця до категорії «хлопчиків для биття». Ці хлопчики, пробившись на чемпіонат Європи, дуже багатьох там змусили похвилюватися. А протягом останніх років записали до свого активу перемоги над збірними Югославії, Росії, Румунії.

— Ви погоджуєтеся з твердженням: сильний чемпіонат — сильна збірна?

— Загалом так. А в наших умовах третього, як то кажуть, не дано. Після того, як чемпіонат СРСР благополучно почив у бозі, відбулося розшарування напрацьованої роками системи. Найболючіше явище — це розвал дитячо-юнацького футболу, всієї його інфраструктури, що в результаті призвело до втрати цілого покоління футболістів, здатних сьогодні виступати в чемпіонаті України, а отже і збірної країни. Підтвердження моєї думки — в цілому бездарний склад нашого другого ешелону — молодіжної збірної. Сьогодні вона не в змозі делегувати в першу команду жодного гравця. Про що можна говорити далі?

Наша національна першість, вибачте за порівняння, — виразка на тілі українського футболу. З року в рік на ній наростає новий шар проблем. Почну з головної — договірні ігри. Про те, що вони існують, відомо всім. Слід обвинуватити в порушенні спортивного кодексу одного, наказавши адекватно, і впевнений — для решти це стане хорошим уроком. З нашого чемпіонату геть-чисто вихолощено дух спортивного протистояння. Більшість матчів проходить мляво, безініціативно, на дуже низькому техніко-тактичному рівні. Окремо стоять київське «Динамо» і донецький «Шахтар», проти яких суперники виходять на поле заздалегідь приреченими. Не пам’ятаю, щоб останніми роками хтось активно пресингував киян або донеччан, спробував перевершити їх у командній швидкості, бажанні по-спортивному придушити. Що стосується дуету лідерів, то вони сьогодні повернулися обличчям до трансферного ринку лише тому, що у своїх пенатах нічого путнього на обрії не бачать. Ось і виходить: лідери утримують свої позиції практично завдяки легіонерам, а середнячки не ставлять перед собою високої мети, переповзаючи рік у рік у наступний національний чемпіонат. Що стосується легіонерів-збірників, то відстежувати їхню підготовку за морями-океанами, певна річ, неможливо. Відкіля ж візьметься висока напруга чемпіонату і як можуть грати лідери в матчах проти суперників із Німеччини, Франції тощо, якщо у своїй першості «кращі з гірших» звикли, образно кажучи, клеїти дурня.

Ще одна рана, яка кровоточить, — суддівство. Ні, я не хочу сказати, що наші охоронці футбольної Феміди непрофесіонали своєї справи. Якраз навпаки. Вони тонко й уміло ведуть свою партію, і тільки справжній цінитель футбольного дійства може вловити фальшиві нотки у дзвінкій трелі суддівського свистка. Упередженість суддів у чемпіонаті України стала вже притчею во язицех. Починається все з малого: рефері, призначеного на календарний матч, зустрічають не представники міської федерації футболу, а чемні менеджери й адміністратори команди-господарки. Часто заїжджим ревізорам від футболу пропонується велика «культурно-розважальна» програма, про яку можуть мріяти найвищі державні чини. Такого немає в жодній цивілізованій футбольній державі. І ми мусимо найближчим часом викоренити практику так званої роботи із суддями. Арбітри одержують від Федерації футболу необхідні командировочні на погашення витрат на поселення, харчування і транспорт. ФФУ, Професійна футбольна ліга, президенти українських клубів мають підписати меморандум про те, що називається справедливою грою. Більше зволікати із суддівською проблемою просто неможливо. Вже давно настав той момент, коли зволікання подібне смерті українського футболу.

— А що ви скажете про наш «змінний» календар?

— Це значне гальмо, що стримує еволюцію національного футболу. Наш внутрішній календар складено таким чином, аби догодити командам, які пробиваються в європейські клубні турніри. У чемпіонатах Німеччини, Італії, Франції, Англії перенесення календарного поєдинку сприймається як НП. Адже внутрішнім матчам віддається пріоритет перед міжнародними, а не навпаки. Якщо клуб планує виступати в Лізі чемпіонів або Кубку УЄФА, то він має бути готовим за тиждень провести три поєдинки — два в національному чемпіонаті й один відповідно до дати міжнародного календаря. Наші ж команди не звикли грати через три-чотири дні, а воліють не напружуючись витримувати тижневий цикл. Я вважаю, що це розслаблює і тренерів, і футболістів. Інша річ — потрібні резервні дні. Але на випадок форс-мажорних обставин: найчастіше через погані погодні умови.

— Давайте повернемося до питання підготовки національних футбольних кадрів...

— Їх потрібно готувати. Іншого виходу немає. Насамперед клуби зобов’язані подумати, як виховати заміну зрілим гравцям. Адже це значно дешевше, ніж купувати посередніх гравців за сотні тисяч доларів на кілька років. Але, крім команд-майстрів, своє слово має сказати інститут обласних і міських державних адміністрацій. Хіба не розумно створити обласні або міжобласні футбольні центри, школи-інтернати, які підживлюються з держбюджету. Потрібно лише правильно оформити правову сторону, щоб по досягненні спортивної зрілості і продажу футболістів із певного регіону повертати частину грошей у той бюджет, який стимулював їхнє професійне зростання. Вважаю, створення таких центрів у Харкові, Луганську, Дніпропетровську, Києві, Львові, Республіці Крим через кілька років позначилося б на якості всього українського футболу.

— Як ви ставитеся до критики, що впала на нашу збірну?

— Критика від критики відрізняється. Якщо вона витримана на рівні професійної етики, то кожен спеціаліст тільки подякує. Якщо ж на голови тренера і футболістів вихлюпуються цебра словесних помиїв, то це не робить честі журналістському цеху. Найсмішніше, що найбільше пнуться зі шкури саме ті, хто ще напередодні матчів плей-оф розшаркувався перед національною збірною в лакейських реверансах. Найбільше мене потішають журналісти-початківці, які дозволяють собі повчати славетних спеціалістів, що і як їм слід робити. Потрібно чітко розмежовувати, де vox populi, а де холодний розрахунок професіонала.

— У цьому сенсі «винуватцем усіх бід» називають, звісно ж, Лобановського?..

— У «Казанському університеті» Євгена Євтушенка у главі «Толстой» є такі рядки:

«А пьянчужка в драной

бабьей кофте

Вслед ему грозится кулаком:

Мы еще тебя, графьеныш,

к ногтю.

Эх, дурила, знал бы ты

о ком...»

Валерію Васильовичу не потрібно доводити критикам «у бабьих кофтах», спеціалістом якого рівня він є. Це знають в Англії, Італії, Іспанії, Німеччині, Франції, Хорватії, в інших футбольних краях. Просто слід розуміти, що праця тренера схожа на режисерську. Можна бути чудовим постановником і не мати при цьому вартісної трупи. Саме в такому становищі й опинилися нинішні наставники збірної. Багато гравців, кого заведено називати провідними, «змучені» футболом. Таких називають «відіграними». Загальний клас у них періодично проступає, але реалізовувати його протягом усіх 90 хвилин вони вже не в змозі. А замінити втомлених ветеранів просто ніким. У чому ж провина тренера? Я цілком погоджуюсь із Валерієм Васильовичем, що в «Динамо» і в надрах нашого головного футбольного штабу — ФФУ — слід створювати нові команди. Для цього потрібні час і цивілізоване ставлення ЗМІ, футбольної громадськості країни до процесів, яких аж ніяк не можна прискорити. У нас же невдача національної команди навіть у товариському матчі роздувається до величини загальнонаціональної трагедії. Вважаю, що якби польські журналісти не вибачили наставнику своєї збірної Єжі Енгелю шість поразок у семи товариських матчах, він навряд чи привів би свою команду до участі в ЧС-2002.

Related video

Завершити хочу на оптимістичній ноті. Україна — край футбольний. 15 грудня відбудеться конгрес ФФУ, на якому буде проаналізовано виступи національних команд країни і, сподіваюся, правильно окреслено реальні перспективи найближчого майбутнього українського футболу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК