Минулого вівторка стартував черговий розіграш клубної першості Європи — Ліги чемпіонів. Як і чотири роки тому, Україна представлена в цих змаганнях двома командами — київським «Динамо» і донецьким «Шахтарем». Нагадаю, що бажаної мети представники нашої країни досягли, успішно пройшовши третій кваліфікаційний раунд, у якому їм протистояли турецький «Трабзонспор» і бельгійський «Брюгге».
Жереб призначив у суперники українцям досвідчених турнірних бійців: клуби «Рома», леверкузенський «Баєр», мадридський «Реал», «Мілан», «Барселону» і шотландський «Селтік». Стартували ж наші земляки поєдинками з італійцями. Донеччани приймали обласканий славою «Мілан», а біло-блакитні вирушили по турнірні очки у Вічне місто.
До речі, взаємини між італійськими й українськими клубами в офіційних європейських турнірах протягом кількох десятиліть складалися аж ніяк не на користь останніх. Поки що найвище досягнення наших земляків у матчах із «Ювентусом», «Лаціо», «Інтером», «Міланом», «Болоньєю» — нічия. Знаючи амбітність нинішнього президента «Шахтаря» Ріната Ахметова, я був упевнений у тому, що 14 вересня на затишному стадіоні «Олімпійський» гірники спробують зламати цю малоприємну для українських команд традицію.
«Шахтар» річної давності й нинішній, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці». З приходом на тренерський місток румунського спеціаліста Мірчі Луческу «Шахтар», як міфічний Фенікс, постав із попелу. Річ не лише в незаперечному лідерстві на внутрішній арені. Гірники з кожним поєдинком набирають сили, упевненості, класності. Сьогоднішній добір гравців у гірницькому клубі примушує наймаститішого суперника ставитися до нього з повагою. Такої думки дотримувався екс-динамівець, а нині головний канонір «Мілана» Андрій Шевченко. На моє запитання, яке я поставив на борту авіалайнера, що виконував 5 вересня рейс Копенгаген—Київ, «Наскільки «міланісти» побоюються лідера чемпіонату України в першому турі Ліги чемпіонів?» лідер атаки «Мілана» відповів:
— Ми з Кахою Каладзе пояснюємо своїм партнерам по команді, що нинішній «Шахтар» здатен обіграти на своєму полі будь-який європейський клуб.
— І як на це реагують італійські зірки?
— Не дуже серйозно...
Що ж, зрозуміти зарозуміле ставлення визнаних грандів світового футболу до донбаської «попелюшки» можна. Як мовиться, за одного битого двох небитих дають. Однак, як засвідчив весь перебіг матчу в столиці донецького краю, «Мілан» аж до 84-ї хвилини балансував на краю прірви програшу: гірники перевершили росонері практично за всіма статистичними показниками і дві третини поєдинку диктували гостям своє трактування гри.
Господарі могли відкрити рахунок уже в дебюті: настирний Вукич, ніби регбіст, продерся крізь багатошарову оборону «Мілана», залишивши за спиною досвідчених Несту і Стама. Треба було тільки поставити гольову крапку. На жаль, Звонімір пробив поруч із голкіпером «Мілана» Дідою, і тому вдалося відвести загрозу. Чудовий шанс зірвати оплески мав у другому таймі Дуляй, який у цілому зіграв добре. Він одержав передачу від партнерів, як мовиться, «у чистій позиції», проте зашпортався, і удар у нього не вийшов.
Як уже зазначалося, протягом поєдинку явної ігрової переваги ніхто із супротивників не мав. Тому в результаті на перший план вийшла особиста майстерність виконавців. Гості, намацавши слабинку в центрі оборони «Шахтаря», кілька разів верховими передачами запрошували до завершального удару Шевченка, Каку, Томассона. Найактивнішим у цьому плані виявився датчанин. Але, на щастя для голкіпера господарів Лаштувки, удари головою Томассона великої небезпеки для нього не становили. Усе вирішилося за шість хвилин до завершення поєдинку. Легка паніка у штрафному майданчику гірників закінчилася тим, що м’яч приблизно за 18 метрів від їхніх воріт опинився «на нозі» у голландця Зеєдорфа. Той, не роздумуючи, вистрілив, як із пращі, не залишивши шансів голкіперу «Шахтаря», — 0:1.
Гірники програли досвідченому супернику, проте закидати їм небажання покласти всі свої сили на вівтар перемоги у мене особисто язик не повернеться. Як висловився класик: «...але в пісні сильних і сміливих духом завжди ти будеш живим прикладом».
Днем пізніше, ніж донецький «Шахтар», свій виїзний поєдинок у Римі проводили київські динамівці. На «Стадіо олімпіко» підопічні Йожефа Сабо домінували з перших хвилин поєдинку. Гра, що називається, велася в одні ворота. Гості створили цілий ряд гольових моментів і нарешті на 29-й хвилині після удару Гавранчича провели ефектний гол у ворота Пеліцоллі — 0:1. До перерви перевага динамівців стала тотальною. Вони ніби спростували давнє прислів’я: «У Римі — треба римлянином бути...» Італійські тифозі засмучено спостерігали за взяттям «Роми». Коли арбітр матчу швед Андерс Фріск разом зі своїми помічниками прямував у суддівську кімнату, з трибун полетіли монети, загострені предмети, запальнички. Один із цих предметів влучив прямо в голову шведського рефері. Фріску було надано медичну допомогу, але матч так і не відновився. Аналогічні прецеденти й раніше помічені на «Стадіо олімпіко». Тепер — слово за дисциплінарним комітетом УЄФА, який має 21 вересня винести свій вердикт стосовно римського клубу. Найімовірніше, «Ромі» буде зараховано технічну поразку, а римський стадіон — дискваліфіковано. Президентові клубу Сенсіні доведеться сплатити штраф. Але, перш ніж винести рішення, дисциплінарний комітет УЄФА має отримати два рапорти — від самого Фріска і делегата європейського футбольного штабу.